Чому Заходу незручно говорити про союз Сталіна та Гітлера? – Віталій Ляска, Павло Артимишин

Грушевський: поганий політик але добрий історик? – Ігор Гирич, Віталій Ляска

Останні вибори в різних країнах Європи дедалі виразніше показують: партії правого спектра стають помітнішою силою, а подекуди серйозно змінюють звичний політичний ландшафт. Але коли ми говоримо про «правих» у Європі, про кого саме йдеться?  Наскільки цей табір однорідний? Яку роль відіграє християнські цінності в ідеології правих? Чи можна шукати родовід нинішніх європейських правих у міжвоєнних фашистських рухах? Чому і коли на Заході «націоналізм» став дискредитованим терміном?. Чи справді успіх правих залежить від грошей Москви? І як далеко може зайти нинішній правий поворот Європи? Про правих, які захоплюють Європу, говорили історик Віталій Ляска та  Іван Гомза, кандидат політичних наук, професор факультету гуманітарних магістерських студій Київської школи економіки

Як Сталін віддав полякам українські землі  9 вересня 1944 року УРСР і польські комуністи підписали угоду про обмін населенням. На захід поїхали поляки з Галичини й Волині, на схід — близько пів мільйона українців із Лемківщини, Надсяння, Холмщини й Підляшшя. Попри співмірні цифри депортованих, наслідки для них різні. У Польщі з нащадків виселених виросли кресов'яки із власними товариствами, музеями, виданнями та сильним голос у політиці, особливо правій. В Україні про депортованих з Закерзоння, як правило, мовчать. Чому одна втрата стала політикою, а друга — забуттям? Це наслідок радянської заборони чи байдужості вже української держави? І чому закон, який визнав цих людей депортованими, ухвалили аж торік? Про деукраїнізацію Закерзоння, одну із головних трагедій українського ХХ століття, говорили історик Віталій Ляска та Юлія Артимишин, кандидатка історичних наук, наукова співробітниця Інституту українознавства імені І. Крип'якевича НАН України та “Музею історії воєн, боротьби та опору”.

Слово «колабораціонізм» народилося 1940 року, коли маршал Петен після капітуляції Франції публічно закликав до співпраці з Німеччиною. Нейтральне слово швидко стало тавром: у кожній окупованій країні були свої петени і квіслінги — і свої суперечки, хто зрадив, а хто рятував людей. Через вісімдесят років воно повернулося в Україну вже не як історія, а як стаття Кримінального кодексу. Де межа між зрадою і спробою вижити? Чому саме в роки Другої світової співпраця з окупантом стала тавром? Хто має право виносити вирок колаборантам: суд, суспільство, історики, наступні покоління? Чому співпрацю з нацистською окупацією ми називаємо колабораціонізмом, а співпрацю з радянською — просто життям? Що робити з цим після деокупації Криму й Донбасу — судити людей, які щиро вважають себе невинними? І чи готове до цього українське суспільство? Про колабораціонізм минулого і сьогодення говорили історик Віталій Ляска та Віталій Михайловський, доктор історичних наук, професор Київського столичного університету імені Бориса Грінченка