Коли Україна ще не мала державності, вона вже жила на сцені театру

У новому епізоді досліджуємо артринок, мистецьку цінність і культуру колекціонування з Катериною Гонюк — CEO Subjektiv, української платформи, що допомагає відкривати, купувати та колекціонувати сучасне мистецтво.

«Понад п’ятдесят років тому німецько-єврейська філософиня Ганна Арендт писала, що головною причиною виникнення тоталітарних режимів є нездатність людини самостійно формувати власні судження. Вона зазначала, що німці були добре освічені в науках і ґрунтовно обізнані з релігією, однак їм бракувало естетичної освіти.

Мистецтво є невіддільною частиною нашої людяності. Якщо ми не здатні винести естетичне судження — відповісти “так” або “ні” на просте запитання “чи подобається мені це?” — то зрештою не зможемо сформувати жодного іншого судження: ні морального, ні політичного», — пояснює Катерина.

Ми поговорили про таке:

• чому мистецтво досі здається багатьом «закритим клубом»;
• чому естетичне виховання є однією з передумов сильного громадянського суспільства;
• як покоління міленіалів змінює підхід до колекціонування мистецтва;
• як алгоритми й штучний інтелект впливають на формування смаку;
• що насправді потрібно українським митцям для розвитку;
• як почати купувати предмети мистецтва навіть із невеликим бюджетом.

Чому, коли ми думаємо про придворні інтриги, загадкові вбивства, політичні союзи, нерівні шлюби й боротьбу за владу, то згадуємо Тюдорів, Борджіа чи французьких королів, але майже ніколи – українську аристократію? У новому випуску подкасту «Політ над буденністю» говоримо з історикинею Маргаритою Стафійчук про один із найцікавіших і водночас найменш знаних періодів української історії – XVI–XVII століття. Чому українська шляхта майже зникла з нашої історичної пам'яті? Як радянська історіографія вплинула на наше уявлення про минуле? Чим українські князі відрізнялися від тих, про яких ми вчили в школі, і чому роди Острозьких, Чарторийських чи Вишневецьких були одними з найвпливовіших у Речі Посполитій? І, звісно, не обійшлося без історій, які більше нагадують сценарії серіалів, ніж сторінки підручників. Любов, що, за легендою, призвела до згасання династії Ягеллонів. Загадкові смерті й чутки про отруєння. Королі, які викликали привидів своїх коханих. Боротьба за престол, що змінювала карту Європи. Українська історія значно ближча до «Гри престолів», ніж нам здається. І найцікавіші її сюжети ми лише починаємо для себе відкривати.

Що ми насправді маємо на увазі, коли говоримо «ідентичність» – і чому це слово сьогодні звучить звідусіль?

У новому епізоді говоримо з політологом і дослідником національної ідентичності Богданом Бевзою про те, з чого вона складається, хто її формує і чому вона стала ключовим полем боротьби у сучасному світі.

Це розмова про ідентичність не як абстрактне гасло, а як систему цінностей, моделей поведінки та емоційного відчуття приналежності, яка безпосередньо впливає на наші політичні рішення, суспільні конфлікти і здатність діяти як суб’єкт.

У випуску говоримо про таке:

 чому ідентичність не «виникає сама», а конструюється – і чим це відрізняється від пропаганди;

хто сьогодні є реальними дієвцями ідентичності: держава, освітяни, митці, медіа, спільноти;

як війна не змінює, а підсилює ідентичність – і які ризики та можливості це створює;

чому українська ідентичність сьогодні – це шлях до суб’єктності й відповідальності;

і чому Західний світ переживає глибоку кризу смислів, не маючи спільної візії майбутнього.

Це епізод для тих, хто хоче краще зрозуміти, хто ми є, ким себе бачимо і чому без цього розуміння неможливо говорити ані про державу, ані про майбутнє.

Як 1990-ті змінили світ мистецтва? Що робити митцю у час війни, коли частина важливих наративів – не на часі, а внутрішня самоцензура змушує замовчувати багато речей? Чому українському мистецтву не потрібна квота на світових виставках? Як митці різних часів переосмислювали себе і світ у моменти великих політичних зрушень? Про все це – складне і часом болісне, але надважливе, ми поговорили у підсумковому у 2025 році епізоді подкасту «Політ над буденністю» з Тетяною Кочубінською – мистецтвознавицею, незалежною кураторкою, авторкою та лекторкою. Тетяна підсумовує головні мистецькі відкриття і тенденції 2025-го, називає значимі для неї імена (здебільшого – сучасні українські), роздумує про те, як митці говорять про війну без документальних інструментів і показу насильства і обережно передбачає, якими будуть мистецькі процеси найближчого майбутнього.