Чому мурахи лізуть на дерево, або що їли у Китаї

Чи знаєте ви, яким було традиційне кримськотатарське весілля? З погляду українських традицій тут багато незвичного. Наприклад, роль нареченої у цьому дійстві була вкрай пасивною. А різні гості святкували подію в різних місцях і в різні дні.

Обрядові страви на кримськотатарському весіллі — тема для окремої розмови. Її ми й поведемо з кандидаткою історичних наук Оленою Соболєвою, яка присвятила цьому питанню окреме дослідження.

З цього випуску подкаста “Їли колись” ви дізнаєтеся, яку їжу в дім нареченої приносили із собою свати і чи могли вони у відповідь отримати гарбуза. Також, наша гостя розповість про символічне значення каші, солодкі м'ясні страви, жертвоприношення тварин для весільного застілля і особливе місце півня на цьому святі.

До речі, ближче до завершення весілля нареченій вже не доводилося бути пасивною, адже на неї чекали випробування у кулінарній вправності. Наприклад, наробити таких пельменів, щоб у ложці їх поміщалося аж дев'ять!

Кутя як сакральний символ. Як відрізнялися рецепти у різних регіонах? Де в Україні на Святвечір цю страву не готували?

Що таке карачун? Які обряди із їжею українці проводили у надвечір'я Різдва?

Слухайте у новому випуску подкаста “Їли колись” із Оленою Чебанюк, старшою науковою співробітницею Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології.

Чай на теренах України з’явився у XVIII столітті – майже тоді ж, коли він прийшов до Європи. До нас елітний продукт потрапив через Росію, коштував дуже дорого, а ціна на нього коливалася залежно від геополітичної ситуації.

Дозволити його собі могли лише найзаможніші верстви населення – козацька старшина і представники духовенства. Цей звичний для нас сьогодні напій свого часу помітно вплинув на матеріальну культуру й життя людей, які його споживали.

У 9 епізоді подкаста “Їли колись” доктор історичних наук Максим Яременко розповість про культуру чаю, кави та алкогольних напоїв в середовищі православного духовенства у XVIII столітті й зокрема про те, якими джерелами історики послуговуються, щоб дізнатися про це.

Життя вікінгів було тісно пов’язане з морем, тому, здається, вони мусили опанувати цю стихію бездоганно. Але їм бракувало солі, якої так багато в морській воді. А ще вони не вміли полювати на китів, хоча добре знали їх і цінували за м'ясо, жир та шкіру. Як же вони добували такі цінні ресурси? Сага про Греттіра описує вражаючу сцену війни не на життя, а на смерть, яка розгорнулася серед вікінгів за тушу синього кита, яку вітром прибило до берега.

У 8-му випуску подкасту "Їли колись" кандидатка історичних наук, дослідниця та популяризаторка історії Скандинавії Ірена Хмельовська розповість про китові війни, чорну (в буквальному сенсі цього слова) сіль, консервацію м’яса в сироватці та інші подробиці гастрономічної історії вікінгів.

Поговоримо також про рецепти їхнього пива з отруйними травами, особливий йогурт, каші як цінну страву, а також про те, навіщо вікінги їли мухомори (втім, чи їли вони їх узагалі?).