FILM.UA і MBR

Українська кіноіндустрія довго чекала такого режисера - володаря унікального авторського голосу, помітного в кожній сцені, кожному жарті й кожному проекті, навіть якщо він створюється на замовлення телеканалу, в чітко обмежених рамках. Знявши дебютний повний метр «Мої думки тихі», Антоніо Лукіч отримав рекордний «сарафан», звання Заслуженого діяча мистецтв і - неофіційно - титул надії вітчизняного кіно. Як знімати новий фільм за такого високого градусу очікувань? Чи був серіал «Секс, Інста і ЗНО» спробою знизити цей градус? Чесна розмова про життя і творчість у статусі «заслуженого дебютанта».

«У комфорті не народжується нічого хорошого», - впевнений сценарист і режисер Михайло Савін, співавтор серіалів «Слуга народу», «Свати», «Мишоловка для кота» і більшості повнометражних фільмів «Студії Квартал 95». Тому в роботі він постійно шукає нові виклики, встигнувши постояти біля витоків багатьох процесів - від перших адаптацій американських ситкомів («Моя прекрасна няня», «Щасливі разом») до зародження прокатного кіно в «Кварталі». Втім, у «Кварталі 95» всі такі: божевільні трудоголіки, готові «щодня вмирати на проекті», а ще - писати комедії, знімати касові фільми і... ростити президентів.

За 22 роки роботи українська компанія Radioaktive Film виробила сотні рекламних роликів (у тому числі для Apple, Sony, Nike, Audi та інших брендів), безліч музичних кліпів для світових зірок (зокрема Coldplay, Twenty One Pilots та Hurts), брала участь у створенні 20 фільмів і серіалів - від сатири Армандо Іаннуччі «Смерть Сталіна» і документальної стрічки «Нурієв» для Universal Pictures до «Бюро легенд» для Canal+ і «Чорнобиля» для HBO. Все це викликає одне запитання: як їм це вдається?! І ще приблизно 416 питань. Ці запитання ми поставили співзасновниці й виконавчому продюсеру Radioaktive Євгенії Яцуті.

Якщо дивитися на індустрію не з середини, то може здатися, що актори - найщасливіші люди: вони - в центрі уваги на майданчику, їхні імена знають глядачі, а в разі успіху проекту саме вони отримують левову частку слави. Але якщо копнути глибше, виявиться, що актори - найнещасніші люди: постійна недооціненість і пошук визнання, нескінченні проби, залежність від рішень режисера і продюсера, відсутність фідбеку, необхідність грати Пашу Утюга, коли мрієш про Гамлета... Скільки в цьому правди і скільки домислів, чи легко артистам любити свою професію, і як увійти в неї новачкам, обговорюємо з українськими акторами. Історіями професійного болю і щастя діляться Олеся Жураківська, Яків Кучеревський і В'ячеслав Бабенков.