Чи справді на Полісся повертається найбільший хижак Європи і як вовки та рисі переживають війну

Щоб мати хороші ліси їх потрібно рубати. Звучить абсурдно, але в певних випадках це правда.

В Україні багато лісів – штучні, тобто, створені людиною на місці вирубаних природних лісів. Часто це насадження сосни, або ялини – порід, які швидко ростуть. Проблема з такими лісами, що вони бояться шкідників на відміну від мішаних природних лісів. Не кажучи вже про те, що за своїм біорізноманіттям, вони помітно бідніші. Тобто, різних звірів та птахів тут живе не так багато, як у природних лісах.

Щоб виправити цю ситуацію лісівники придумали спеціальний вид рубок, які називаються рубками переформування. Вони передбачають, що в штучному лісі, який складається з однієї породи дерев, вирубують "вікна", які потім засаджують листяними породами, або вони з'являються там самі, якщо десь поруч ще лишилися ці породи. В результаті за кількадесят років штучний ліс стає більш схожим на природний – більш різноманітний і населений різними птахами та звірами, а також стійкий до хвороб та кліматичних змін. В Україні є успішна практика проведення рубок переформування.

Але в кінці квітня уряд прийняв рішення, яке дозволяє лісівникам проводити рубки переформування навіть у природних лісах. Це дуже дивно, адже такі ліси зазвичай не потребують покращення. Найкраще, що людина може для них зробити – залишити їх у спокої. Яку мету переслідують нові зміни у правилах рубок – не складно здогадатися.

На жаль, це далеко не єдина проблема українських лісів. У Верховній Раді зараз лежить законопроєкт №9516, який пропонує дуже спростити проведення так званих санітарних рубок. Вони мають проводитися для того, щоб рятувати ліс від шкідників, або наслідків стихійного лиха. На практиці, на жаль, вони часто вони слугують прикриттям для того, щоб просто вирубати більше лісу там, де в інший спосіб це неможливо. Про це неодноразово повідомляли українські та іноземні природоохоронні організації.

Про ці та інші проблему наших лісів у черговому випуску подкасту "Головна обсерваторія" ми говоримо з Петром Тєстовим, експертом з питань ведення лісового господарства і керівником аналітичного відділу "Української природоохоронної групи" (UNCG).

Є відома історія про те, як німці під час Другої світової війни вивозили ешелонами до себе український чорнозем.

На щастя, це міф, під яким немає історичної основи. Адже німці дуже ретельно документували свою діяльність, але про привласнення українських ґрунтів ми там не знаходимо жодної інформації. Правда лиш у тім, що в Україні справді багато родючих земель.

Агресори, навіть якщо не крадуть їх вагонами, то просто знищують і теперішня російсько-українська війна не виняток. Вибухонебезпечні предмети й міни, ракетне паливо, розливи нафтопродуктів та важкі метали – це неповний перелік факторів війни, які впливають на нашу землю і на жаль, зовсім не позитивно.

Фото розбитого російського танка, навколо якого господарі посадили городину, виглядає дуже життєствердно, але на жаль, ігнорує закони екології та хімії. Шкідливі речовини можуть із ґрунту потрапляти до рослин, а звідти – в організм людини з усіма наслідками для здоров'я. Якщо концентрація забрудників надто висока, вони навіть можуть помітно знижувати родючість ґрунту – аж до того, що робити його "мертвим".

Які масштаби забруднення українських земель в результаті нинішньої війни? Що робити з ґрунтами, які постраждали? Чи можна їх "лікувати"? Невже у нас в Україні з'являться нові зони відчуження, як відома Червона зона (Zone Rouge) у Франції після Першої світової?

Про це та інше в новому епізоді подкасту "Головна обсерваторія" ми говорили з Катериною Шавановою, кандидаткою біологічних наук, керівницею проєктів R&D компанії "Кернел" та авторкою книги "Страшне, прекрасне та потворне в Чорнобилі" написаної разом з науковицею Оленою Паренюк.

Найближчим часом у горах Закарпаття може розпочатися будівництво кількох вітроелектростанцій. На перший погляд – чудова перспектива з огляду на те, що весь світ прагне позбутися від вугілля та газу, спалювання яких призводить до парникового ефекту і кліматичних змін. А російські ракети знищують нашу енергетичну систему.

Науковці та природозахисники, які обома руками підтримують розвиток вітроенергетики загалом, виступають категорично проти конкретних проєктів. Адже якщо вони будуть реалізовані, то дика природа Карпат, яка дивом дожила до нашого часу, буде буквально знищена.

Зокрема йдеться про полонину Боржава, яка входить до так званої Смарагдової мережі, отже, охороняється на міжнародному рівні. А також, про Верховинський Вододільний хребет із його відомою вершиною Пікуй, та про полонину Руну. Вона також претендує на статус об'єкта Смарагдової мережі, але поки що офіційного рішення з цього приводу немає.

В усіх цих та інших місцях дикі полонини збереглися лише тому, що досі не зазнали активного втручання людини, або воно було порівняно невеликим. Тепер, до них прокладуть дороги для важкої техніки і там, де росли дикі трави, будуть викопані котловани під вітряки. А потім на шляху перелітних птахів з'являться й самі вітряки, вищі за піраміду Хеопса.

Навіть якщо не зважати на природу саму по собі, слід сказати, що карпатські полонини грають важливу роль в живленні рік. Якщо полонини в нинішньому вигляді перестануть існувати, навколишні села страждатимуть то від повені, то від посухи.

Чи є розумний вихід із цієї ситуації, коли розвиток зеленої енергетики справді йтиме на користь природі, в черговому випуску "Головної обсерваторії" ми говорили з Оксаною Станкевич-Волосянчук, екологинею громадської організації "Екосфера" та доценткою кафедри зоології Ужгородського національного університету.

В Радянському Союзі люди прагнули підкорити природу своїм потребам: розвернути ріки в протилежному напрямку, виростити пшеничні дерева чи банально розорати степ, щоб мати більше кукурудзяних полів. На перший погляд – так і треба, бо природа має не прогулювати, а служити на благо людини.

Проблема в тому, що природа влаштована значно складніше і коли міняєш щось, то неочікувано змінюється ще щось. І як правило – не на краще. Тому підкорити її не вийшло, але натомість вийшло зіпсувати і отримати купу проблем у вигляді кліматичних змін, деградації ґрунтів та вимирання комах-запилювачів.

Популярний в XXI столітті біохакінг на перший погляд не має нічого спільного з радянською практикою підкорення природи. Але достатньо придивитися уважніше й ми побачимо таких же самовпевнених людей, яким здалося, що вони достатньо добре розуміють, як працює наш організм і взялися за його покращення. Одним словом, вхопили нашу біологію за бороду.

Цього разу ми пропонуємо вам в одному випуску одразу два подкасти: "Головна обсерваторія" і "Температура нормальна".

Їхні автори й ведучі Дмитро Сімонов та Наталя Бушковська зустрілися з біологинею та популяризаторкою науки і здорового способу життя Даркою Озерною, щоб поговорити про те:

- чи буває "біохакінг здорової людини"

- чим відрізняється біохакінг від ЗСЖ

- яка наукова цінність біохакінгу (і чи є вона взагалі)

- чому ведучі такі недобрі й так скептично налаштовані.