«Смартфони на уроці? Так!». Як зробити навчання медіаграмотності цікавим. Тетяна Матичак

Чи може спортивний подкаст бути таким же захопливим, як фінал чемпіонату світу? Чому в Україні досі бракує якісного спортивного контенту, а жінки в спортивній журналістиці все ще стикаються зі стереотипами?

У подкасті «Медіуми» Ілона Степанченко та Костянтин Дульцев, ведучі Українського радіо та радіо «Промінь», розповідають про те, як створюють спортивні подкасти, чому сценарій для одного випуску інколи пишеться так само ретельно, як сценарій до кіно, чому вони свідомо відмовилися від звичайного аналізу матчів на користь історій і чи справді майбутнє спортивної журналістики — за ютубом?

00:00 «З комерційної точки зору футбол — це number one»;

03:04 «Жінку в спортивній журналістиці досі сприймають неоднозначно»;

05:36 «Ми не розповідаємо суто про аналітику матчів, голи, очки чи сухі факти»;

08:01 «Створювати будь-який медіапроєкт, подкаст чи радіопрограму неможливо без розуміння своєї цільової аудиторії»;

09:50 «Середньостатистичний українець, який цікавиться спортом, психологічно прив’язаний до ютубу»;

13:50  «Майже кожен професійний спортсмен-зірка має свій подкаст у США»;

16:41 «Серед молодого покоління не формується авторитетність спортсмена як рольової моделі»;

19:48 «Коли пишу сценарій, у мене таке враження, що я пишу сценарій до фільму, який точно братиме участь у шортлисті на "Оскар"»;

25:47 «Професійні журналісти, відрізняємося від блогерів саме відповідальністю перед аудиторією».

Лише 0,3% повідомлень у соціальних мережах і 5% телевізійних сюжетів стосуються тимчасово окупованих територій — чому мільйони українців, які живуть в окупації, майже зникли з інформаційного порядку денного? 

У подкасті «Медіуми» Ксенія Іванишин, аналітикиня Програми «Партнерство за сильну Україну», розповідає про те, як українські медіа висвітлюють життя на тимчасово окупованих територіях, чому голоси їхніх мешканців майже не звучать у загальнонаціональному просторі та які ризики це створює для українського суспільства. А також про те, як інформаційний вакуум впливає на ставлення суспільства до людей по той бік лінії фронту? І чому особисті історії можуть стати ключем до взаєморозуміння?

00:00 «Згадки про ТОТ у соцмережах становили близько 0,3% від загального масиву повідомлень»;

03:45 «Чим довше триває окупація, тим гіршим стає ставлення»;

07:30 «Росія буквально відрізає інформаційний зв'язок з Україною»;

09:00 «У суспільстві немає сформованого уявлення про людей, які залишаються під окупацією»;

11:07 «Тема окупованих територій є надзвичайно політизованою»;

13:53 «Особисті історії можуть виконувати функцію містка між українцями».

Цей проєкт відбувається за підтримки Програми «Партнерство за сильну Україну», яку фінансують уряди Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.

Програма «Партнерство за сильну Україну» — це багатостороння донорська ініціатива, яку фінансують уряди Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Мета Програми — посилення стійкості України в умовах російської агресії через надання критично важливої підтримки громадам у співпраці з українськими органами державної влади, громадянським суспільством, медіа та приватним сектором.

Чому життя мільйонів українців в окупації залишається майже невидимим для великої частини українських медіа? Як журналістам працювати з тимчасово окупованими територіями, не наражаючи людей на небезпеку? І що сьогодні насправді відбувається по той бік лінії фронту?

У подкасті «Медіуми» Андрій Діхтяренко, головний редактор «Реальної газети», розповідає про те, чому українські медіа досі недостатньо розповідають про окупацію, як російська влада контролює інформаційний простір, чому TikTok став одним із головних каналів комунікації з людьми на захоплених територіях та які історії найбільше потребують уваги українського суспільства.

А також — про інформаційну ізоляцію, виклики для журналістів і про те, чому матеріали про життя в окупації можуть стати важливим кроком до майбутньої реінтеграції українських територій.

00:00 «У нас побудована мережа прихованих кореспондентів на окупованих територіях»;

04:10 «Нам сказали взагалі не з'являтися на вулицях, бо нас схоплять»;

08:08 «TikTok став для нас основним каналом донесення новин на окуповані території»;

10:45 «Для місцевих створюють своєрідну скляну стелю»;

12:30 «Місцеві мешканці практично не можуть відкрито говорити про свої проблеми»;

15:23 «Ми вибудували для себе успішні ніші, які російські пропагандисти не можуть зайняти»;

19:00 «Про людей, з якими ми співпрацюємо, ніхто не знає»;

20:56 «Коли вони не бачать нічого про себе, це ще більше підштовхує їх морально віддалятися й переходити на інший бік»;

23:55 «Люди перестають довіряти одне одному»;

26:24 «На тринадцятому році окупації, журналістів нарешті почали відзначати за матеріали про життя людей на окупованих територіях».

Цей проєкт відбувається за підтримки Програми «Партнерство за сильну Україну», яку фінансують уряди Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.

Програма «Партнерство за сильну Україну» — це багатостороння донорська ініціатива, яку фінансують уряди Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Мета Програми — посилення стійкості України в умовах російської агресії через надання критично важливої підтримки громадам у співпраці з українськими органами державної влади, громадянським суспільством, медіа та приватним сектором.

Як театральна моновистава військовослужбовця Третього армійського корпусу перетворилася на аудіопроєкт, який здобув найпрестижнішу міжнародну нагороду — BBC Audio Drama Awards.

У подкасті «Медіуми» Світалана Свиридко, продюсерка «Радіо Культура», режисерка-постановниця, розповідає про створення вистави «Ненароджені для війни», пошук звучання війни без російської мови, реакцію європейської аудиторії та про те, чому саме мистецтво допомагає осмислити досвід війни.

00:00 «Народження радіодрами відбулося так, як виношують дитя»;

03:35 «Те, що було дозволено використати в театральній постановці, ми не могли використати на радіо»;

06:30 «У кожної вистави має бути манок, який зачепить і не дозволить слухачеві перемкнути канал»;

11:01 «Іноземці були вражені тим, як можна з гумором і водночас легко говорити про війну»;

16:21 «Те, що ви побачите на сцені, й те, що почуєте в радіоефірі, звучить зовсім по-іншому»;

18:25 «Я завжди перевіряю все на радійність: книжки, театральні вистави, різні заходи»;

22:24 «Найменше, що можемо робити — це реабілітуватися і давати собі можливість для виходу емоцій через мистецтво».

Цей матеріал було підготовлено за фінансової допомоги Європейського Союзу. Зміст цього документа є виключною відповідальністю ГО «Детектор медіа» і за жодних обставин не може розглядатися як такий, що відображає позицію Європейського Союзу.