Медіуми

Як створювати комедійні серіали, коли знімальній групі доводиться ховатися від обстрілів? Чому українська мова свого часу стала принциповим питанням для творців «Лесі + Роми» та «Файної Юкрайни» і що заважає українським серіалам виходити на міжнародний ринок?

У подкасті «Медіуми» Олександр Богданенко, режисер серіалу «Котляревський», прем’єра якого відбулася 2 листопада на Новому каналі, розповідає про закулісся створення культових українських комедійних серіалів, боротьбу за їхню українськомовність. А також — про зйомки нового ситкому під час повітряних тривог, труднощі українського серіального виробництва та перспективи виходу українських комедій на міжнародний ринок.

00:00 «Без гумору неможливо жити ні на фронті, ні в тилу»;

02:18 Про спроби зробити серіал «Леся + Рома» двомовним;

04:46 «Після 60 серій казахську адаптацію серіалу закрили саме через мову»;

06:45 «Стан армії був просто жахливий. Жартуючи про це, ми робили якусь суспільно важливу роботу»;

09:46 Про зв'язок серіалу «Котляревський» з українським письменником;

11:55 «Переглянули акторські позиції й затвердили, як на мене, шикарний акторський склад»;

14:50 Про зйомки серіалу «Котляревський» під час російських обстрілів;

18:00 «Думаю, у нас попереду ще дуже багато роботи, щоб виходити на міжнародний ринок»;

20:42 «Це ціла індустрія, у неї треба вкладатися. І кількість має переходити в якість».

Цей матеріал було підготовлено за фінансової допомоги Європейського Союзу. Зміст цього документа є виключною відповідальністю ГО «Детектор медіа» і за жодних обставин не може розглядатися як такий, що відображає позицію Європейського Союзу.

25 років історії видання, яке починало з критики телевізійних програм, а зараз має і багато інших завдань, зокрема і щодо протистояння ворогу у когнітивній війні. Як «Телекритика» стала «Детектором медіа» і чому команда була змушена відмовитися від власного бренду? Як медіа, що починалося з чотирьох людей, протистояло цензурі часів Кучми, працювало в холдингу Коломойського й зберегло редакційну незалежність? Яку візію бачить головною сьогодні?

У подкасті «Медіуми» Наталія Лигачова, шеф-редакторка порталу «Детектор медіа», голова ГО «Детектор медіа», розповідає про 25-річну історію проєкту: про перший матеріал після терактів 11 вересня 2001 року, боротьбу з темниками, журналістські протести, досвід роботи в приватному медіахолдингу.

А також — про історію медійного таблоїда «Дуся», вплив медіамоніторингів на журналістську спільноту, пошук підтримки українського бізнесу та роль медіаграмотності й те, як влада реагує на критику «Детектора медіа».

00:00 «Я з 1997 року вела колонку «Телетиждень із Наталією Лигачовою» в газеті «День»»;

05:40 Про перший гострий відгук на матеріал «Телекритики»;

07:45 Про появу російських політтехнологів і темників на українському телебаченні;

12:11 «Це був не таблоїд папараці, який пише про те, що у зірки в сумочці»;

15:00 Як перемога Помаранчевої революції спричинила кризу «Телекритики»;

17:35 Про рішення вийти з медіахолдингу Коломойського;

22:40 «Ми практично одразу змушені були скоротити команду. Зараз тримаємо її на рівні 30 людей»;

24:40 «Наша справа — системність, це дуже важливо»;

30:00 «Відкритих пресконференцій Зеленський уже давно не проводить»;

32:00 «Я вважаю, що потрібно налагоджувати стосунки з більшою кількістю українських бізнесів».

Чи може штучний інтелект не лише пришвидшити роботу журналістів, а й докорінно змінити управління редакцією? Як автоматизація допомагає медіа позбутися рутинних завдань, підвищити продуктивність команди та звільнити більше часу для журналістики? І чи ризикують редакції, які досі не використовують ШІ, відстати від конкурентів?

У подкасті «Медіуми» Дмитро Тіщенко, співзасновник і керівник сумського медіа «Цукр», розповідає, як редакція за кілька років перейшла від використання ChatGPT для редагування текстів до десятків власних ШІ-розробок. Зокрема, пояснює, як працюють автоматична модерація коментарів, система моніторингу редакційних показників і платформа для планування роботи команди, а також скільки коштує впровадження таких інструментів.

А також — про те, чи замінить штучний інтелект журналістів, чому автоматизація не обов'язково означає скорочення працівників і які навички залишатимуться найціннішими для медійників.

00:00 Про витрати редакції на ШІ: «До січня цього року ми витрачали шалені гроші — не менше 600 доларів на місяць»;

02:44 Як ШІ допомагає редакції виявляти спам-ботів;

05:27 «Щоранку CEO отримує зведення за всіма платформами щодо того, наскільки ми просунулися в досягненні цілей»;

08:51 Про продаж власних ШІ-розробок іншим редакціям;

10:28 «Мені буквально треба було один вечір посидіти, щоб завантажити всі рішення міської ради за рік і переказати їх людською мовою»;

13:23 «ШІ має звільняти журналістів від рутинної роботи, щоб вони могли більше часу приділяти пошуку історій»;

16:20 «Мені знадобилося 10 хвилин, щоб перекопати вісім років історії «Цукру», прочитати всі матеріали, які стосувалися бізнесу, і зробити лендінг»;

22:00 Про майбутнє медіа, які не використовують штучний інтелект: «Їм доведеться наздоганяти в тих аспектах, у яких більш інноваційні медіа будуть першими»;

24:45 «Треба змінювати мислення людей, щоб вони були готовими до інновацій, шукали слабкі місця у своїх робочих процесах і віддавали ці процеси технологіям».

Цей матеріал було підготовлено за фінансової допомоги Європейського Союзу. Зміст цього документа є виключною відповідальністю ГО «Детектор медіа» і за жодних обставин не може розглядатися як такий, що відображає позицію Європейського Союзу.

Чи готові українські медіа до повоєнних виборів і як захистити виборчий процес від російського втручання? Чому телеграм може стати одним із головних інструментів політичних маніпуляцій, а журналістам варто починати готуватися до виборів уже зараз, навіть якщо дата їх проведення невідома?

У подкасті «Медіуми» Ольга Айвазовська, голова правління Громадянської мережі «Опора», експертка з виборчого законодавства та політичних процесів, членкиня робочої групи Верховної Ради з підготовки законодавства про повоєнні вибори, розповідає про загрози іноземного втручання через соцмережі, складнощі регулювання політичної реклами й уроки скасованих виборів у Румунії.

А також — про те, чому мільйони українців ризикують не проголосувати через застарілі виборчі адреси, як журналістам висвітлювати кандидатів із військовим минулим, чому телемарафон поступається впливом анонімним телеграм-каналам і де проходить межа між журналістикою та політичною агітацією.

00:00 «Нам варто розглядати декілька варіантів і сценаріїв, серед яких і вибори під час активної фази війни»;

03:40 «Є частина медіаканалів, які мають значний вплив на суспільну думку, але перебувають під певним впливом Росії»;

06:00 Про уроки румунських виборів для України: «Це хороший приклад, але така помилка не повториться в Україні чи інших країнах ЄС»;

12:24 «Добре, що в нас не популярний X, тому що саме ця соціальна мережа впливає на вибори в ЄC»;

15:48 «Російський телеграм залишається російським, навіть якщо Дуров перебуває під юрисдикцією Франції та стверджує, що він в опозиції»;

19:26 «Україна — дуже маленький ринок. Ми не можемо диктувати правила Meta»;

21:22 «Робоча група не може розв’язати всіх проблем, але якщо вона не працюватиме, то не розв’яже жодної»;

26:08 «За нашими оцінками, близько 50% громадян України живуть не за адресою реєстрації»;

30:10 «Ви не можете давати оцінку: це герой, а це не герой. Ви можете через факти розповідати про цю особу»;

32:03 Про порушення на виборах до Верховної Ради: «Я досі не знаю, хто насправді переміг у Надвірній»;

37:00 «Людей просто репутаційно знищують, бо ці канали мають реальний вплив, на відміну від телемарафону».

Цей матеріал було підготовлено за фінансової допомоги Європейського Союзу. Зміст цього документа є виключною відповідальністю ГО «Детектор медіа» і за жодних обставин не може розглядатися як такий, що відображає позицію Європейського Союзу.

Чому українські медіа дедалі рідше розповідають про життя на тимчасово окупованих територіях? Чому за новинами про репресії, примусову мобілізацію та заявами політиків губляться історії звичайних людей? І як брак цих історій впливає на ставлення суспільства до українців, які залишилися в окупації?

У подкасті «Медіуми» Галина Петренко, директорка ГО «Детектор медіа», розповідає про результати дослідження щодо висвітлення окупованих територій в українських онлайн-медіа у 2022—2025 роках, пояснює, чому журналістам бракує голосів місцевих жителів, як релоковані редакції можуть допомогти заповнити цю прогалину та чому тема реінтеграції поступово зникає з інформаційного порядку денного.

А також — про небезпеку сприйняття всіх, хто залишився в окупації, як колаборантів, роль державних комунікацій у висвітленні цих територій і необхідність уже сьогодні говорити про їхнє майбутнє після звільнення.

00:00 «Відбулося певне звикання і суспільства, і медіа до теми про окупацію»;

03:04 «Релоковані могли б додати свою експертизу, а національні — забезпечити ширше охоплення»;

06:11 «Медіа не вигадують новини самі по собі, вони реагують на інформаційний порядок денний»;

09:21 Про брак українських інструкцій щодо уникнення примусової мобілізації;

12:09 Про повсякденне життя людей в окупації: «Цих матеріалів насправді не вистачає. Це і є голоси окупованих територій, простих жителів»;

13:50 «Українцям цікава тема реінтеграції. Вона залишається серед основних проблем, які їх турбують»;

18:11 «У приватних розмовах можна почути навіть від дуже розумних людей певну зневагу до жителів окупованих територій»;

20:48 «Саме родинна пам’ять дозволяє мені весь час тримати цей людський фокус, коли я думаю зараз про тимчасово окуповані території».

Чи готові українські медіа до перших повоєнних виборів, якщо інформаційний простір за шість років змінився майже до невпізнаваності? Телеграм і тікток стали важливими джерелами інформації, політична реклама дедалі більше переходить на цифрові платформи, а генеративний штучний інтелект створює нові можливості для дезінформації та втручання у виборчий процес.

У подкасті «Медіуми» Сергій Савелій, радник з політичних і правових питань Міжнародної фундації виборчих систем (IFES) в Україні, говорить про те, чому перед першими післявоєнними виборами Україні потрібен перехідний період для відновлення медіасередовища, як забезпечити прозорість політичної агітації в телеграмі та чи достатньо звичних спростувань для протидії дезінформації.

А також — про підготовку журналістів до виборчої кампанії, можливості ШІ для відстеження інформаційних атак і пошук балансу між регулюванням цифрових платформ і свободою слова.

00:00 «Одна з причин, чому йдеться про перехідний період — відновлення медіасередовища»;

04:43 «У 2022 році телеграм певною мірою легітимізувався в українському середовищі»;

05:50 «Складність також полягає в анонімності. І це ключова проблема»;

08:30 «Яким чином легально здійснювати агітацію в телеграм-ресурсах?»

10:43 «Шість років тому ніхто й не знав, що таке штучний інтелект»;

16:10 «Мені складно поки відповісти, чи працюватиме тактика StopFake — протидія дезінформації шляхом дебанкінгу»;

19:55 «Чи слід в Україні ввести поняття дезінформації в законодавство?»

23:02 «Якщо платформи не йтимуть на контакт, тоді це вже буде легітимним рішенням щодо заборони».

Цей матеріал було підготовлено за фінансової допомоги Європейського Союзу. Зміст цього документа є виключною відповідальністю ГО «Детектор медіа» і за жодних обставин не може розглядатися як такий, що відображає позицію Європейського Союзу.

Як зняти в Україні візуально складну кримінальну комедію за бюджет, який спершу мав бути утричі більшим, і завершити її після ковіду та повномасштабного вторгнення? 

Фільм «Добре, що мама не знає» почали створювати ще до великої війни, а між першим і останнім знімальними днями минуло понад три роки. У подкасті «Медіуми» режисер Саша Литвиненко та продюсер Женя Литвиненко розповідають, як задум мінісеріалу перетворився на повнометражне кіно з чотирьох новел, чому його візуальна мова тяжіє до неонуару та як на неї вплинули брати Коени, Гай Річі й Квентін Тарантіно. А також — як команда поверталася до зйомок після 24 лютого, збираючи акторів і фахівців із фронту та з-за кордону, і яку роль у завершенні стрічки відіграла підтримка Держкіно. 

00:00 Про підготовку до прем’єри: «Готуємося спокійно, адаптуємося»;

02:12 «Ідеї нікуди не зникають. Якщо вони цікаві, їх можна реанімувати»;

05:04 «У нас було 13 драфтів сценарію»;

07:17 Про гумор у фільмі: «Якщо вже має прозвучати жарт, то він не повинен бути нижче плінтуса»;

09:32 «Можливо, у стилізації персонажів є відсилки до Тарантіно й Гая Річі»;

12:32 «Ми, з одного боку, нічого не боялися робити, а з іншого — деякі речі були для нас новими»;

16:46 Про бюджет фільму: «Наш продакшн мав коштувати щонайменше 25 мільйонів гривень»;

19:46 «8 березня, коли намагалися виїхати з Бучі, ми потрапили в полон»;

24:29 «Наступний фільм якраз буде військовою драмою — про нашу історію в Бучі»;

26:47 «Між першим і останнім знімальними днями минуло три роки й один тиждень»;

30:30 «Ми переможці пітчингу Держкіно, і завдяки цьому у 2023 році змогли відновити знімальний процес».

Цей матеріал було підготовлено за фінансової допомоги Європейського Союзу. Зміст цього документа є виключною відповідальністю ГО «Детектор медіа» і за жодних обставин не може розглядатися як такий, що відображає позицію Європейського Союзу.

Чому українська кінокритика часто залишається розмовою всередині індустрії, а не з глядачем? І чого бракує самому українському кіно, щоб люди частіше йшли на нього в кінотеатри: жанрових фільмів, професійної підготовки чи хороших сценаріїв?

У подкасті «Медіуми» кінокритик Юрій Самусенко розповідає про вплив критиків на українське кіно, участь у журі «Тисячовесни» та проблеми державного й приватного фінансування. А також пояснює, чому українському кінематографу бракує горорів, спортивних драм і щасливих фіналів, як невдалий продакт-плейсмент руйнує довіру до історії та чому розвиток індустрії гальмують нестача кадрів, освіти й коштів.

00:00 «Індустрія чує кінокритиків і все-таки якось на них зважає»;

02:50 «Українська кінокритика іноді ніби не для людей»;

05:37 Про відгуки глядачів: «Це прекрасно доповнює роботу кінокритиків і дозволяє міряти температуру по палаті»;

08:48 «Кінокритики буквально за своїм смаком вибирають фільми й серіали, які хочуть бачити в майбутньому»;

11:50 «Мені здається, дуже сильний кейс продакт-плейсменту в Україні почався зі “Скаженого весілля”, очевидно»;

16:51 «Чому український хепі-енд виглядає так, що хтось помер?»;

19:31 Про проблеми українського кіно: «Немає кадрів, немає освіти й немає коштів»;

21:40 «Школи в Харкові у нас є підземні, а кінотеатрів підземних немає»;

24:26 Про другий сезон «Областей кіно»: «Я вирішив спробувати пояснити людям, чому українське кіно таке, яким воно є»;

27:40 «Контенту зараз так багато, що немає часу порефлексувати, подумати про фільм, який ти щойно подивився».

Як підготувати медіа до перших виборів після війни — або навіть до сценарію голосування під час воєнного стану? І чи можливо забезпечити рівний доступ кандидатів до інформаційного простору, якщо телемарафон продовжує працювати, а дедалі більшу роль відіграють анонімні телеграм-канали?

У подкасті «Медіуми» Олексій Кошель, генеральний директор ВГО «Комітет виборців України» та член робочої групи Верховної Ради з підготовки виборчого законодавства, говорить про готовність держави й медіа до майбутніх виборів, регулювання політичної реклами та телеграм-каналів, маніпуляції рейтингами потенційних кандидатів і ризики електронного голосування.

А також — про те, як організувати голосування мільйонів українців за кордоном і чому журналістам уже зараз важливо посилювати контроль за владою та готуватися до виборчого процесу.

00:00 «Я не виключаю сценарію проведення виборів під час дії правового режиму воєнного стану»;

02:42 «Не існує підстав і логічного обґрунтування роботи так званого єдиного марафону новин»;

05:21 «Парламент ні на міліметр не просунувся у питанні регулювання роботи телеграму»;

09:04 «Під час війни не зовсім доречно, щоб інформація про рейтинги кандидатів оприлюднювалася у медіа»;

13:53 «Робота робочої групи з питань підготовки виборчого законодавства без пояснення причин фактично зупинилася»;

17:11 Про електронне голосування: «Робоча група проти. Центральна виборча комісія проти й експерти одностайно проти»;

20:36 «Потрібно побудувати чітку структуру представництва українських органів влади чи інших структур за кордоном».

Цей матеріал було підготовлено за фінансової допомоги Європейського Союзу. Зміст цього документа є виключною відповідальністю ГО «Детектор медіа» і за жодних обставин не може розглядатися як такий, що відображає позицію Європейського Союзу.

Як «Тисячовесна» виглядала зсередини — поза офіційними презентаціями, списками переможців і публічними дискусіями. Що відбувалося за лаштунками фінального пітчингу, які суперечки виникали між учасниками й експертами та чому найбільше говорили про конфлікти інтересів, ШІ та правила відбору.

У подкасті «Медіуми» Лєна Чиченіна, головна редакторка «Антоніни», яка всі п’ять днів була на фінальному пітчингу «Тисячовесни» в Івано-Франківську, ділиться своїми враженнями й розповідає про закулісся події: як усе було організовано, через що сперечалися представники кіноіндустрії, чому кіно й серіали не варто оцінювати разом і які питання виникли до експертів та прозорості конкурсу.

А також — про ШІ-презентації, переможців «Тисячовесни», дефіцит фахівців у кіноіндустрії та про те, чи допоможуть нові державні гроші повернути сильне українське ігрове кіно на великі міжнародні фестивалі.

00:00 «Загалом до “Тисячовесни” багато людей ставилися скептично»;

04:51 «Захотіли зробити велику програму, яка вийшла б за межі професійної бульбашки, стала б подією»;

08:00 «Це виявилася класна ідея в тому сенсі, що відбулася синергія різних людей, не лише в кіногалузі»;

11:25 «Експерти хотіли поставити більше уточнювальних запитань деяким конкурсантам. І це були дуже важливі запитання»;

15:22 «Я роками казала, що кіно і серіали — це різне»;

18:18 «Ми не бачимо, що експерти написали, кого вказали як свій конфлікт інтересів. І не можемо цього перевірити»;

22:58 «Усе-таки, я вважаю, що цього конфлікту можна було уникнути»;

25:23 «Багато проєктів перемогли, я вважаю, абсолютно заслужено»;

31:10 «Те, що я бачила в перформативному мистецтві, — це просто кров з очей»;

34:30 «Можливо, можна створити якусь наглядову раду з інших людей, які все це перевірятимуть»;

36:47 «Є побоювання, що наша спільнота просто задихнеться в цих грошах, тому що не вистачає спеціалістів»;

39:42 Про історію з Хржановським: «Це ми самі просто виростили собі проблему»;

41:25 «Ігрове кіно — саме авторське, серйозне, мистецьке — просто провалилося за останні кілька років».

Цей матеріал було підготовлено за фінансової допомоги Європейського Союзу. Зміст цього документа є виключною відповідальністю ГО «Детектор медіа» і за жодних обставин не може розглядатися як такий, що відображає позицію Європейського Союзу.