Медіуми

Чи справді Україну накриває хвиля трудових мігрантів, чи це черговий інформаційний міф і чому тема іноземних працівників раптом стала однією з найгарячіших в українському медіапросторі, хоча офіційна статистика свідчить про протилежне?

У подкасті «Медіуми» Маріанна Присяжнюк, аналітикиня, координаторка Центру досліджень «Детектора медіа», розповідає про дослідження «Мігрантофобія», яке показало: лише кілька днів травня 2026 року сформували 60% усього негативного контенту про трудових мігрантів за останній рік. Чому суспільна дискусія виявилася настільки емоційною? Яку роль у розкручуванні теми відіграли слова українських політиків та чи є ознаки російського впливу на ці наративи?

00:00 «Трудових мігрантів в Україні зараз набагато менше, ніж до повномасштабного вторгнення»;

03:43 «Ми бачимо причинно-наслідковий зв’язок між певними словами та певними реакціями»;

05:02 «Дані, які намагалися скоригувати публічний дискурс, становлять лише 5% від усього масиву інформації»;

08:24 «Деякі проблеми ми здатні створювати у власному інформаційному середовищі самі»;

11:55 «Наше дослідження частково показало, як формується цей дискурс як структурна рамка»;

14:51 «Ми хочемо, щоб цей матеріал додавав конструктиву»;

17:41 «Якість висвітлення таких соціально гострих викликів часто потребує додаткової експертизи».

Чи можуть українські серіали сьогодні говорити про війну глибше й чесніше, ніж повнометражне кіно. Інтервʼю з креативним продюсером ICTV2.

У подкасті «Медіуми» Дмитро Хрипун, креативний продюсер ICTV2, шоуранер серіалів «АТП Перевізники», «Служба 112» й «Повернення», розповідає про те, чому саме серіальний формат став простором для складних тем, а глядач — готовим платити за якісний український контент. А ще про те, як народилася історія про повернення військових до цивільного життя.

А також — як стримінгові платформи змінюють українське телебачення та саму культуру споживання серіалів, феномен Олександра Рудинського та співпрацю з Тарасом Цимбалюком.

00:00 «Не лише останніми роками у нас були серіали, які порушують важливі теми»;

02:58 «Платформи дозволяють за підписку отримати щось таке, чого ти не отримуєш на ТБ»;

04:58 «Глядачеві зручніше дивитися тоді, коли він захоче»;

06:06 «Мені хотілося говорити про прірву, яка росте між цивільними й військовими»;

11:43 «Я люблю комедію, тому що вона завжди будується на дуже серйозній драмі»;

14:47 «Гумор — це мова військових»;

17:15 «Повернення» знімалося ще до виходу «Холостяка», «Тихої Нави та «Ховаючи колишню»;

19:21 Про Рудинського: «Я думаю, за кордоном у ньому бачать професіоналізм»;

22:59 «Глядачеві треба навчитися платити за контент, який він дивиться».

Цей матеріал було підготовлено за фінансової допомоги Європейського Союзу. Зміст цього документа є виключною відповідальністю ГО «Детектор медіа» і за жодних обставин не може розглядатися як такий, що відображає позицію Європейського Союзу.

Як люди в окупації шукають правду — і чи ризикують за це? Про доступ до інформації, роботу журналістів без власкорів і роль місцевих жителів як джерел — у новому випуску.

У подкасті «Медіуми» Ірина Семенюта, журналістка «Детектора медіа», що працює, зокрема з темою тимчасово окупованих територій, розповідає про те, як VPN, закриті чати й людська довіра допомагають обходити інформаційну ізоляцію на захоплених Росією землях, чому це стає дедалі небезпечніше та як змінюється сама природа роботи медіа в умовах окупації.

А також про те, чому українським медіа важливо говорити з окупованими територіями їхньою мовою, як не втратити контакт і чому тема окупації досі залишається недорозкритою.

00:00 «З кожним роком отримувати інформацію з України стає дедалі складніше»;

02:21 «Журналісти через VPN відстежують, що саме турбує людей»;

05:03 «Інформація з російського боку стає більш закритою»;

07:49 «Не люди в окупації мають тягнутися до України, ми маємо бути відкритими й говорити: ми готові вас приймати»;

10:33 «Люди не розуміють, що з ними буде після виїзду, і ми недостатньо це проговорюємо»;

13:38 «Тема окупації — не з тих, про які можна написати один раз і вичерпати. Вона неосяжна».

Цей проєкт відбувається за підтримки Програми «Партнерство за сильну Україну», яку фінансують уряди Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.

Програма «Партнерство за сильну Україну» — це багатостороння донорська ініціатива, яку фінансують уряди Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Мета Програми — посилення стійкості України в умовах російської агресії через надання критично важливої підтримки громадам у співпраці з українськими органами державної влади, громадянським суспільством, медіа та приватним сектором.

У проєкті «Люди світла» Сергій Стуканов і Станіслав Федорчук розповідають про українців із Донеччини, Луганщини та Криму, які творили культуру, боролися за гідність і зберігали ідентичність навіть під тиском русифікації та репресій.

У подкасті «Медіуми» Сергій Стуканов, ведучий «Українського радіо», голова ГО «Інститут Соборності» та Станіслав Федорчук, політолог, громадський активіст, голова ГО «Українська народна рада Донеччини та Луганщини». Вони розкажуть про спільний проєкт, викривлене сприйняття сходу України й Криму, українське підґрунтя цих регіонів, дисидентів першого сезону проєкту, а також про те, чому «це історія не про українців-жертв», а про людей, які робили складний, але гідний вибір.

А також про те, як такі історії можуть підтримувати зв’язок із людьми на окупованих землях і допомагати повертати загарбані Росією території в український інформаційний і культурний простір.

00:00 «В українському інфопросторі тривалий час було досить викривлене сприйняття Донеччини, Луганщини, Криму»;

04:19 «Русифікація, хоча і була потужною, не була остаточною»;

07:23 «Ми мусимо по-іншому комунікувати з суспільством — розповідати не вигадки і не пропаганду, а те, що є насправді»;

10:05 «Якщо ми скажемо, що якийсь регіон є неважливими, це означатиме, що ворог частково виграв у когнітивній війні проти нас»;

13:44 «Ми прагнули не просто спростовувати російські наративи. Наратив можна спростувати, запропонувавши свій»;

19:32 «Люди, про яких ми говоримо, змушені були пройти великий шлях самостійної роботи, щоб прийти до свого українства»;

25:00 «Відсутнє розуміння того, що Донеччина, Луганщина і Крим зробили внесок у здобуття Незалежності. Цю прогалину ми хочемо заповнити»;

28:09 «Ми розповідаємо про тих, хто намагався зберегти свою суспільну позицію в абсолютно несприятливих умовах»;

31:08 «Раїса Мороз подякувала нам за проєкт, за те, що ми нагадали Україні про неї»;

33:38 «Ми цеглина за цеглиною творимо фундамент розуміння того, що Донеччина, Луганщина і Крим — це споконвіку українські території».

Цей проєкт відбувається за підтримки Програми «Партнерство за сильну Україну», яку фінансують уряди Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.

Програма «Партнерство за сильну Україну» — це багатостороння донорська ініціатива, яку фінансують уряди Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Мета Програми — посилення стійкості України в умовах російської агресії через надання критично важливої підтримки громадам у співпраці з українськими органами державної влади, громадянським суспільством, медіа та приватним сектором.

До 40-х роковин аварії на Чорнобильській АЕС — розмова з журналістом Василем Бирзулом, одним із перших кореспондентів, що потрапили в зону катастрофи.

У подкасті «Медіуми» — Василь Бирзул, заслужений журналіст України, що з перших днів Чорнобильської катастрофи в складі спеціальної групи виїжджав до чорнобильської зони і в спеціальних репортажах розповідав про хід рятувальних робіт.

У розмові — як журналісти Українського радіо потрапили до Чорнобиля, чому їх туди не пускали і як довелося маскуватися під команду річкового флоту. А також про перші поїздки до зони відчуження, роботу біля реактора і про радянську цензуру: що дозволяли говорити в ефірі, як із текстів прибирали згадки про рівень радіації і чому слухачі не отримували повної інформації.

00:00 «На Українському радіо створили творчу групу із добровольців. Таких виявилося п’ять»;

04:38 «Я все життя думаю, яка в мене професія. Усі їдуть звідти, тікають, а я — туди»;

07:40 «Коли ми підійшли до центру Чорнобиля, нас затримала міліція»;

11:03 «Веліхов показував фотографії реактора, пояснював ситуацію: настав період, коли ми просто не знаємо, що буде далі»;

14:25 «Хоча я працював на радіо, вважав, що журналіст не має права працювати «за рогом»;

17:02 «Накопичувач нічого не показував. Це була радянська система, щоб усе приховати»;

18:42 «Я заглядав у реактор зблизька»;

22:02 «Цензор — це була людина зі структури КДБ»;

27:43 «Коли ми записали інтерв’ю з академіком Веліховим, його розшифрували і понесли Щербицькому. Перед ними ніхто не звітував!»;

28:40 «Камери ставали радіоактивними, їх утилізували, як і магнітофони, бо пил осідав усюди»;

32:53 «Я усвідомлював небезпеку, але через професію іноді ігнорував її заради репортажу»;

37:44 «Українці зрозуміли, що в самому серці країни збудували станцію, яка, якщо не знищила, то серйозно покалічила людей».

Сигарета в кадрі — не деталь, а порушення закону. Як медіа стають інструментом тютюнових маніпуляцій і чому це небезпечно для дітей.

У подкасті «Медіуми» Ольга Масна, менеджерка з комунікацій ГО «Життя», лідерка ініціативи «Батьки за Україну без тютюну та нікотину», розповідає про невдалу інформаційну кампанію «Укрпошти» та пояснює, чому навіть «непомітна» реклама куріння формує залежність у підлітків. У розмові — про юридичну відповідальність медіа й блогерів, приховану рекламу в соцмережах, а також про те, чому «менш шкідливі» продукти — це маніпуляція тютюнової індустрії.

00:00 «Не можна нормалізувати куріння серед дітей»;

04:41 «Рекламодавці й медіа, які свідомо порушують закон, намагаються знайти лазівки й уникнути відповідальності»;

10:08 «У дітей психіка і мозок ще формуються, тому вони швидше стають залежними»;

12:35 «Будь-яка реклама тютюну заборонена, зокрема і в соціальних мережах»;

15:52 «Між тютюновою індустрією та громадським здоров’ям існує непримиренний конфлікт»;

18:51 «Для медіа важливо вміти розпізнавати маркери замовних матеріалів тютюнової індустрії»;

21:54 «Тютюнова індустрія робить усе можливе, щоб ухвалювалися вигідні для неї закони»;

26:35 «Усі говорять про те, як повернути українців з-за кордону, водночас до людей, які тут живуть, уваги недостатньо».

Росія атакує не лише на фронті, а й у стрічках соцмереж — і цілить у найвразливіше: довіру, єдність і готовність українців захищати країну. Як працює ця інформаційна війна і чи можемо ми їй протистояти.

У подкасті «Медіуми» Олеся Горяйнова, заступниця голови Українського центру безпеки та співпраці, координаторка Центру підтримки рекрутингу, розповідає про те, як саме Росія намагається зірвати мобілізацію та рекрутинг до Сил оборони та чому тікток став ключовим майданчиком для маніпуляцій. А також про роль українських медіа та держави, чи достатньо сьогодні якісної комунікації про рекрутинг, які меседжі справді працюють і чому героїчні заклики не завжди переконують йти до війська.

00:00 «Із 2022 року однією з найбільших цілей Росії — зрив наших мобілізаційних спроможностей»;

04:04 «Росіяни використовують всі соціальні мережі»;

06:15 «Росіяни використовують теми, які вже існують у нашому суспільстві»;

09:48 «Логіка проста: щойно утворюється вакуум, його заповнює негативна інформація»;

10:51 «Ми почали працювати з інформаційним супроводом рекрутингу на початку 2025 року»;

14:50 «Ми даємо бригадам медійний майданчик, щоб вони могли розповісти про себе»;

17:06 «Підходи до рекрутингу мають бути різними»;

20:20 «Є план довести частку рекрутингу в поповненні сил оборони до 20%»;

22:50 «Нам необхідна загальнонаціональна інформаційна кампанія».

Цей матеріал було підготовлено за фінансової допомоги Європейського Союзу. Зміст цього документа є виключною відповідальністю ГО "Детектор медіа" і за жодних обставин не може розглядатися як такий, що відображає позицію Європейського Союзу.

Українська технологічна компанія Holywater Tech уклала інвестиційну угоду з американською студією Fox Entertainment і разом створюватиме понад 200 вертикальних серіалів для платформи MyDrama.

У подкасті «Медіуми» Юлія Смірнова, продюсерка Holywater Tech, розповість секрети того, як вертикальні серіали стрімко завойовують аудиторію у світі, чим вони відрізняються від традиційних серіалів і кіно, а також як соціальні мережі змінили спосіб споживання ігрового відеоконтенту.

А також про те, як українській компанії вдалося зацікавити одного з медіагігантів Голлівуду, скільки коштує виробництво вертикальних серіалів, які жанри найкраще працюють із глобальною аудиторією та яку роль у створенні контенту відіграє штучний інтелект.

00:00 «Ніша вертикальних серіалів дуже швидко розвивається»;

02:05 «Вертикальні серіали — це щось між фічер-фільмами та соцмережами»;

05:37 «Ви побачите хорори, трилери, артхаус у вертикальних серіалах»;

07:53 «Прибуток із вертикального серіалу може бути безмежним»;

11:14 «Не за горами той час, коли на Netflix ви побачите перші вертикальні серіали»;

12:42 «Ми багато чим надихаємося в ілюстрованому, візуалізованому форматі»;

15:32 «Я не впевнена, що йдеться про витіснення ТБ»;

17:15 «Ми провідна платформа у вертикальній ніші, якщо не враховувати китайські»;

20:30 «Ми були першими на ринку, хто створив Girls Love серіал. І це мало неймовірний успіх»;

22:56 «Чоловічу аудиторії ми відкрили для себе через Boys Love серіал»

23:50 «Зараз дуже популярним стало все, що пов’язане з темними жанрами»;

25:40 «Наша компанія — це поєднання креативності та штучного інтелекту»;

30:15 «Контент доступний безплатно на території всієї України».

8 березня — свято весни та краси чи день боротьби за права жінок? Розмова про те, як ця дата змінювалася від радянського «дня квітів і подарунків» до приводу говорити про гендерну рівність.

Як медіа й бренди сьогодні переосмислюють 8 березня, чому дискусії про фемінітиви знову з’являються в соцмережах, як працюють жіночі медіа та з якими стереотипами їм доводиться боротися.

У подкасті «Медіуми» Оксана Павленко, співзасновниця та головна редакторка онлайн-журналу Divoche.media, розповідає про роль жінок у громадському секторі й науці, гендерну рівність у вищій освіті, нові медійні формати й чому розмова про права жінок залишається актуальною сьогодні.

00:00 «У Радянському Союзі 8 березня зводилось до того, що це день краси і весни»;

02:35 «Коли 8 березня стало вихідним днем — розмова про права жінок фактично припинилася»;

04:27 «З часом бренди почали працювати з темою рівності, говорити про права жінок»;

07:43 «Складно пояснити людям, що в Україні існував жіночий рух»;

09:21 «Жодна країна не досягла повної юридичної гендерної рівності»;

11:11 «Для мене помилкою є, коли жінку називають іменником чоловічого роду»;

16:23 «Мені не подобається стереотип, що речі, якими користуються жінки, є чимось несерйозним»;

20:44 «Ми працюємо з темою гендерної рівності у вищій освіті»;

24:21 «Ми читаємо таку кількість контенту, яку ніколи раніше не читали»;

26:38 «В Україні YouTube є основною платформою для споживання подкастів».

Цей матеріал було підготовлено за фінансової допомоги Європейського Союзу. Зміст цього документа є виключною відповідальністю ГО "Детектор медіа" і за жодних обставин не може розглядатися як такий, що відображає позицію Європейського Союзу.

У випуску — про те, чи змінюється професія письменника, як сьогодні формується український книжковий ринок і чому література залишається інструментом виживання.

До Всесвітнього дня письменника у подкасті «Медіуми» Віра Курико, репортажистка у «Reporters», журналістка, редакторка та авторка документальних книг, розповідає про силу літератури під час війни, про те, що читають українці і чому письменники не зникають, попри стрімкий розвиток нових медіа. А також — про повернення інтересу до української класики, запити від читачів і внутрішню потребу говорити власним голосом у складні часи.

00:00 «Я з дитинства мріяла бути письменницею»;

03:09 «Соцмережі дали можливість не просто читати письменника, а й стежити за ним як за людиною»;

06:00 «Якщо світ колапсує, я навряд чи буду дуже потрібна як репортерка і письменниця»;

08:48 «Література — це завжди два боки: спосіб утекти від реальності й спосіб її зрозуміти»;

10:58 «Наш видавничий ринок зростає шаленими темпами»;

13:20 «Коцюбинський мав можливість писати лише тому, що його підтримував Чикаленко»;

15:34 «Ми перейшли з онлайну в друк, всі вважали це дуже ризикованим»;

17:27 «Ми можемо запропонувати будь-якій організації створити книжку»;

21:15 «Один із найпопулярніших номерів журналу, був про любов»;

23:07 «Нам потрібні книжки, які про війну, але в них не буде про війну»;

27:21 «Вулиця причетних» тепер — вулиця Левка Лук’яненка. Але ціна виявилася надто великою»;

34:48 «Інколи книзі потрібні ключі, іноді ціла зв’язка ключів»;

40:32 «Існують мільярди книжок, які могли б змінити наше життя, але іноді за все життя нам трапляється лише одна. Багатьом не щастить жодного разу не зустріти таку книжку».

Цей матеріал було підготовлено за фінансової допомоги Європейського Союзу. Зміст цього документа є виключною відповідальністю ГО "Детектор медіа" і за жодних обставин не може розглядатися як такий, що відображає позицію Європейського Союзу.