Ольга Балашова про сучасне мистецтво, яке ми не розуміємо

про театр як служіння, що міняє стан. 

Про матеріал, на якому працює театр — який може вважатися якісним, і як стається театральний меджик. Різний матеріал по різному працює, тебе має до нього тягнути 

як драматург працює з матеріалом, в чому різниця між Шекспіром, Лесею Українкою та Карпенко-Карим

Сучасні популярні вистави — це ренесанс чи сучасна розважальна культура?

Чому люди пішли в театр в війну? Стан між життям і смерттю потребує їжі для душі. 

Про провінційність української театральної культури та радянськість театральної системи з народними та заслуженими артистами.

про донецьку балетну школу та жорстокість балету як перформативного мистецтва

про поглинання українського балета російською балетною школою, яка не є актуальною в Україні  

про потенціал українського балету заповнити пустоти, і чи ми можемо продати Лісову пісню закордоном

про низьку комунікацію та відсутність піару хороших українських балетних продуктів

колумбійці, що співають українською – бо хочуть, щоб українська народна музика була частиною світового мейнстріму. Про походження, родину, та як народилась ця міксована ідентичність: “Я ВІДЧУВ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЩОСЬ ЗРОБИ З ТИМ, ЩО ДАЛО МЕНІ ЖИТТЯ”,

латиноамериканська музика, чому вона популярна та як знайшла свою нішу, 

внутрішньоукраїнська дискусія щодо розділення імперського спадку, відсікати чи привласнювати?

пропаганда закордоном сильніша, коли ми насичені російською культурою. Варто пропагувати українське в самій Україні – бо нести себе світу треба з розумінням себе.

Інтерв`ю записано, коли пам.ятник Пушкіну ще стояв в центрі Одеси – розмови про інклюзивність УКРАЇНСТВА в мультиетнічному контексті 

як бути з російською мовою?

про проект для архитектурного Веніціанського біеналє "Дах", і де взялись на нього гроші,

критика потужної незламності та реакції іноземців на внутрішньоукраїнську пропаганду, 

зброя є зброя, а культурного фронту не існує

роль мистецтва в дипломатії, як працює механізм міжнародної підтримки і чому важлива присутність українського голосу в просторі інших країн, і чого вартує змагатись з російською культурною пропагандою, 

щоб нести себе закордон, треба знати себе – а в нас обмежений публічний дискурс і три тонни болю,

про феномен Укрзалізниці та зустріч міжнародників на пероні (що бачать люди на пероні не тоді, коли приїждає Джастін Трюдо, а тоді коли Джастін не приїзжає) та робота Лесі Хоменко, 

про культурний проект ВОЛЯ в Давосі 2025 (з розстріляних знаків з назвами міст),

місток з сенсами до людей з іншою культурою – як цьому навчитись? – уміння подивитись на ситуацію очима іншого, 

знову про Рому та Ярему і їх відеороботу “Ви не повинні були цього побачити” з дітьми, що були повернені з росії.