У 91-му Україні пророкували крах. Те, що втримало державу, вражає | Ярослав Грицак

Як вторгнення до Польщі назвали визволенням українців – Віталій Ляска, Павло Артимишин

Як Сталін віддав полякам українські землі  9 вересня 1944 року УРСР і польські комуністи підписали угоду про обмін населенням. На захід поїхали поляки з Галичини й Волині, на схід — близько пів мільйона українців із Лемківщини, Надсяння, Холмщини й Підляшшя. Попри співмірні цифри депортованих, наслідки для них різні. У Польщі з нащадків виселених виросли кресов'яки із власними товариствами, музеями, виданнями та сильним голос у політиці, особливо правій. В Україні про депортованих з Закерзоння, як правило, мовчать. Чому одна втрата стала політикою, а друга — забуттям? Це наслідок радянської заборони чи байдужості вже української держави? І чому закон, який визнав цих людей депортованими, ухвалили аж торік? Про деукраїнізацію Закерзоння, одну із головних трагедій українського ХХ століття, говорили історик Віталій Ляска та Юлія Артимишин, кандидатка історичних наук, наукова співробітниця Інституту українознавства імені І. Крип'якевича НАН України та “Музею історії воєн, боротьби та опору”.

Слово «колабораціонізм» народилося 1940 року, коли маршал Петен після капітуляції Франції публічно закликав до співпраці з Німеччиною. Нейтральне слово швидко стало тавром: у кожній окупованій країні були свої петени і квіслінги — і свої суперечки, хто зрадив, а хто рятував людей. Через вісімдесят років воно повернулося в Україну вже не як історія, а як стаття Кримінального кодексу. Де межа між зрадою і спробою вижити? Чому саме в роки Другої світової співпраця з окупантом стала тавром? Хто має право виносити вирок колаборантам: суд, суспільство, історики, наступні покоління? Чому співпрацю з нацистською окупацією ми називаємо колабораціонізмом, а співпрацю з радянською — просто життям? Що робити з цим після деокупації Криму й Донбасу — судити людей, які щиро вважають себе невинними? І чи готове до цього українське суспільство? Про колабораціонізм минулого і сьогодення говорили історик Віталій Ляска та Віталій Михайловський, доктор історичних наук, професор Київського столичного університету імені Бориса Грінченка

Євген Коновалець у нашому сприйнятті здебільшого залишається в тіні Степана Бандери. Чому так склалося? Що сформувало раннього Коновальця і як на нього вплинув російський полон? Яку роль він відіграв у часі Української революції, чому виступив проти Скоропадського і чому пізніше розчарувався в Петлюрі? Чому УВО, організація Коновальця, обрала шлях терактів? І як йому — через компроміси та за кошти діаспори — вдалося розвинути ОУН? Про постать Євгена Коновальця, якого нещодавно перепоховали в Україні, говорили історик Віталій Ляска та Іван Хома, доктор історичних наук зі Львівської політехніки.