Старі паролі — нові проблеми! Чому кожен має піклуватися про цифрову грамотність. Павло Бєлоусов

Як зняти в Україні візуально складну кримінальну комедію за бюджет, який спершу мав бути утричі більшим, і завершити її після ковіду та повномасштабного вторгнення? 

Фільм «Добре, що мама не знає» почали створювати ще до великої війни, а між першим і останнім знімальними днями минуло понад три роки. У подкасті «Медіуми» режисер Саша Литвиненко та продюсер Женя Литвиненко розповідають, як задум мінісеріалу перетворився на повнометражне кіно з чотирьох новел, чому його візуальна мова тяжіє до неонуару та як на неї вплинули брати Коени, Гай Річі й Квентін Тарантіно. А також — як команда поверталася до зйомок після 24 лютого, збираючи акторів і фахівців із фронту та з-за кордону, і яку роль у завершенні стрічки відіграла підтримка Держкіно. 

00:00 Про підготовку до прем’єри: «Готуємося спокійно, адаптуємося»;

02:12 «Ідеї нікуди не зникають. Якщо вони цікаві, їх можна реанімувати»;

05:04 «У нас було 13 драфтів сценарію»;

07:17 Про гумор у фільмі: «Якщо вже має прозвучати жарт, то він не повинен бути нижче плінтуса»;

09:32 «Можливо, у стилізації персонажів є відсилки до Тарантіно й Гая Річі»;

12:32 «Ми, з одного боку, нічого не боялися робити, а з іншого — деякі речі були для нас новими»;

16:46 Про бюджет фільму: «Наш продакшн мав коштувати щонайменше 25 мільйонів гривень»;

19:46 «8 березня, коли намагалися виїхати з Бучі, ми потрапили в полон»;

24:29 «Наступний фільм якраз буде військовою драмою — про нашу історію в Бучі»;

26:47 «Між першим і останнім знімальними днями минуло три роки й один тиждень»;

30:30 «Ми переможці пітчингу Держкіно, і завдяки цьому у 2023 році змогли відновити знімальний процес».

Цей матеріал було підготовлено за фінансової допомоги Європейського Союзу. Зміст цього документа є виключною відповідальністю ГО «Детектор медіа» і за жодних обставин не може розглядатися як такий, що відображає позицію Європейського Союзу.

Чому українська кінокритика часто залишається розмовою всередині індустрії, а не з глядачем? І чого бракує самому українському кіно, щоб люди частіше йшли на нього в кінотеатри: жанрових фільмів, професійної підготовки чи хороших сценаріїв?

У подкасті «Медіуми» кінокритик Юрій Самусенко розповідає про вплив критиків на українське кіно, участь у журі «Тисячовесни» та проблеми державного й приватного фінансування. А також пояснює, чому українському кінематографу бракує горорів, спортивних драм і щасливих фіналів, як невдалий продакт-плейсмент руйнує довіру до історії та чому розвиток індустрії гальмують нестача кадрів, освіти й коштів.

00:00 «Індустрія чує кінокритиків і все-таки якось на них зважає»;

02:50 «Українська кінокритика іноді ніби не для людей»;

05:37 Про відгуки глядачів: «Це прекрасно доповнює роботу кінокритиків і дозволяє міряти температуру по палаті»;

08:48 «Кінокритики буквально за своїм смаком вибирають фільми й серіали, які хочуть бачити в майбутньому»;

11:50 «Мені здається, дуже сильний кейс продакт-плейсменту в Україні почався зі “Скаженого весілля”, очевидно»;

16:51 «Чому український хепі-енд виглядає так, що хтось помер?»;

19:31 Про проблеми українського кіно: «Немає кадрів, немає освіти й немає коштів»;

21:40 «Школи в Харкові у нас є підземні, а кінотеатрів підземних немає»;

24:26 Про другий сезон «Областей кіно»: «Я вирішив спробувати пояснити людям, чому українське кіно таке, яким воно є»;

27:40 «Контенту зараз так багато, що немає часу порефлексувати, подумати про фільм, який ти щойно подивився».

Як підготувати медіа до перших виборів після війни — або навіть до сценарію голосування під час воєнного стану? І чи можливо забезпечити рівний доступ кандидатів до інформаційного простору, якщо телемарафон продовжує працювати, а дедалі більшу роль відіграють анонімні телеграм-канали?

У подкасті «Медіуми» Олексій Кошель, генеральний директор ВГО «Комітет виборців України» та член робочої групи Верховної Ради з підготовки виборчого законодавства, говорить про готовність держави й медіа до майбутніх виборів, регулювання політичної реклами та телеграм-каналів, маніпуляції рейтингами потенційних кандидатів і ризики електронного голосування.

А також — про те, як організувати голосування мільйонів українців за кордоном і чому журналістам уже зараз важливо посилювати контроль за владою та готуватися до виборчого процесу.

00:00 «Я не виключаю сценарію проведення виборів під час дії правового режиму воєнного стану»;

02:42 «Не існує підстав і логічного обґрунтування роботи так званого єдиного марафону новин»;

05:21 «Парламент ні на міліметр не просунувся у питанні регулювання роботи телеграму»;

09:04 «Під час війни не зовсім доречно, щоб інформація про рейтинги кандидатів оприлюднювалася у медіа»;

13:53 «Робота робочої групи з питань підготовки виборчого законодавства без пояснення причин фактично зупинилася»;

17:11 Про електронне голосування: «Робоча група проти. Центральна виборча комісія проти й експерти одностайно проти»;

20:36 «Потрібно побудувати чітку структуру представництва українських органів влади чи інших структур за кордоном».

Цей матеріал було підготовлено за фінансової допомоги Європейського Союзу. Зміст цього документа є виключною відповідальністю ГО «Детектор медіа» і за жодних обставин не може розглядатися як такий, що відображає позицію Європейського Союзу.

Як «Тисячовесна» виглядала зсередини — поза офіційними презентаціями, списками переможців і публічними дискусіями. Що відбувалося за лаштунками фінального пітчингу, які суперечки виникали між учасниками й експертами та чому найбільше говорили про конфлікти інтересів, ШІ та правила відбору.

У подкасті «Медіуми» Лєна Чиченіна, головна редакторка «Антоніни», яка всі п’ять днів була на фінальному пітчингу «Тисячовесни» в Івано-Франківську, ділиться своїми враженнями й розповідає про закулісся події: як усе було організовано, через що сперечалися представники кіноіндустрії, чому кіно й серіали не варто оцінювати разом і які питання виникли до експертів та прозорості конкурсу.

А також — про ШІ-презентації, переможців «Тисячовесни», дефіцит фахівців у кіноіндустрії та про те, чи допоможуть нові державні гроші повернути сильне українське ігрове кіно на великі міжнародні фестивалі.

00:00 «Загалом до “Тисячовесни” багато людей ставилися скептично»;

04:51 «Захотіли зробити велику програму, яка вийшла б за межі професійної бульбашки, стала б подією»;

08:00 «Це виявилася класна ідея в тому сенсі, що відбулася синергія різних людей, не лише в кіногалузі»;

11:25 «Експерти хотіли поставити більше уточнювальних запитань деяким конкурсантам. І це були дуже важливі запитання»;

15:22 «Я роками казала, що кіно і серіали — це різне»;

18:18 «Ми не бачимо, що експерти написали, кого вказали як свій конфлікт інтересів. І не можемо цього перевірити»;

22:58 «Усе-таки, я вважаю, що цього конфлікту можна було уникнути»;

25:23 «Багато проєктів перемогли, я вважаю, абсолютно заслужено»;

31:10 «Те, що я бачила в перформативному мистецтві, — це просто кров з очей»;

34:30 «Можливо, можна створити якусь наглядову раду з інших людей, які все це перевірятимуть»;

36:47 «Є побоювання, що наша спільнота просто задихнеться в цих грошах, тому що не вистачає спеціалістів»;

39:42 Про історію з Хржановським: «Це ми самі просто виростили собі проблему»;

41:25 «Ігрове кіно — саме авторське, серйозне, мистецьке — просто провалилося за останні кілька років».

Цей матеріал було підготовлено за фінансової допомоги Європейського Союзу. Зміст цього документа є виключною відповідальністю ГО «Детектор медіа» і за жодних обставин не може розглядатися як такий, що відображає позицію Європейського Союзу.