Як знімати комедію під обстрілами. Режисер «Котляревського» — про гумор під час війни та роботу акторів

25 років історії видання, яке починало з критики телевізійних програм, а зараз має і багато інших завдань, зокрема і щодо протистояння ворогу у когнітивній війні. Як «Телекритика» стала «Детектором медіа» і чому команда була змушена відмовитися від власного бренду? Як медіа, що починалося з чотирьох людей, протистояло цензурі часів Кучми, працювало в холдингу Коломойського й зберегло редакційну незалежність? Яку візію бачить головною сьогодні?

У подкасті «Медіуми» Наталія Лигачова, шеф-редакторка порталу «Детектор медіа», голова ГО «Детектор медіа», розповідає про 25-річну історію проєкту: про перший матеріал після терактів 11 вересня 2001 року, боротьбу з темниками, журналістські протести, досвід роботи в приватному медіахолдингу.

А також — про історію медійного таблоїда «Дуся», вплив медіамоніторингів на журналістську спільноту, пошук підтримки українського бізнесу та роль медіаграмотності й те, як влада реагує на критику «Детектора медіа».

00:00 «Я з 1997 року вела колонку «Телетиждень із Наталією Лигачовою» в газеті «День»»;

05:40 Про перший гострий відгук на матеріал «Телекритики»;

07:45 Про появу російських політтехнологів і темників на українському телебаченні;

12:11 «Це був не таблоїд папараці, який пише про те, що у зірки в сумочці»;

15:00 Як перемога Помаранчевої революції спричинила кризу «Телекритики»;

17:35 Про рішення вийти з медіахолдингу Коломойського;

22:40 «Ми практично одразу змушені були скоротити команду. Зараз тримаємо її на рівні 30 людей»;

24:40 «Наша справа — системність, це дуже важливо»;

30:00 «Відкритих пресконференцій Зеленський уже давно не проводить»;

32:00 «Я вважаю, що потрібно налагоджувати стосунки з більшою кількістю українських бізнесів».

Чи може штучний інтелект не лише пришвидшити роботу журналістів, а й докорінно змінити управління редакцією? Як автоматизація допомагає медіа позбутися рутинних завдань, підвищити продуктивність команди та звільнити більше часу для журналістики? І чи ризикують редакції, які досі не використовують ШІ, відстати від конкурентів?

У подкасті «Медіуми» Дмитро Тіщенко, співзасновник і керівник сумського медіа «Цукр», розповідає, як редакція за кілька років перейшла від використання ChatGPT для редагування текстів до десятків власних ШІ-розробок. Зокрема, пояснює, як працюють автоматична модерація коментарів, система моніторингу редакційних показників і платформа для планування роботи команди, а також скільки коштує впровадження таких інструментів.

А також — про те, чи замінить штучний інтелект журналістів, чому автоматизація не обов'язково означає скорочення працівників і які навички залишатимуться найціннішими для медійників.

00:00 Про витрати редакції на ШІ: «До січня цього року ми витрачали шалені гроші — не менше 600 доларів на місяць»;

02:44 Як ШІ допомагає редакції виявляти спам-ботів;

05:27 «Щоранку CEO отримує зведення за всіма платформами щодо того, наскільки ми просунулися в досягненні цілей»;

08:51 Про продаж власних ШІ-розробок іншим редакціям;

10:28 «Мені буквально треба було один вечір посидіти, щоб завантажити всі рішення міської ради за рік і переказати їх людською мовою»;

13:23 «ШІ має звільняти журналістів від рутинної роботи, щоб вони могли більше часу приділяти пошуку історій»;

16:20 «Мені знадобилося 10 хвилин, щоб перекопати вісім років історії «Цукру», прочитати всі матеріали, які стосувалися бізнесу, і зробити лендінг»;

22:00 Про майбутнє медіа, які не використовують штучний інтелект: «Їм доведеться наздоганяти в тих аспектах, у яких більш інноваційні медіа будуть першими»;

24:45 «Треба змінювати мислення людей, щоб вони були готовими до інновацій, шукали слабкі місця у своїх робочих процесах і віддавали ці процеси технологіям».

Цей матеріал було підготовлено за фінансової допомоги Європейського Союзу. Зміст цього документа є виключною відповідальністю ГО «Детектор медіа» і за жодних обставин не може розглядатися як такий, що відображає позицію Європейського Союзу.

Чи готові українські медіа до повоєнних виборів і як захистити виборчий процес від російського втручання? Чому телеграм може стати одним із головних інструментів політичних маніпуляцій, а журналістам варто починати готуватися до виборів уже зараз, навіть якщо дата їх проведення невідома?

У подкасті «Медіуми» Ольга Айвазовська, голова правління Громадянської мережі «Опора», експертка з виборчого законодавства та політичних процесів, членкиня робочої групи Верховної Ради з підготовки законодавства про повоєнні вибори, розповідає про загрози іноземного втручання через соцмережі, складнощі регулювання політичної реклами й уроки скасованих виборів у Румунії.

А також — про те, чому мільйони українців ризикують не проголосувати через застарілі виборчі адреси, як журналістам висвітлювати кандидатів із військовим минулим, чому телемарафон поступається впливом анонімним телеграм-каналам і де проходить межа між журналістикою та політичною агітацією.

00:00 «Нам варто розглядати декілька варіантів і сценаріїв, серед яких і вибори під час активної фази війни»;

03:40 «Є частина медіаканалів, які мають значний вплив на суспільну думку, але перебувають під певним впливом Росії»;

06:00 Про уроки румунських виборів для України: «Це хороший приклад, але така помилка не повториться в Україні чи інших країнах ЄС»;

12:24 «Добре, що в нас не популярний X, тому що саме ця соціальна мережа впливає на вибори в ЄC»;

15:48 «Російський телеграм залишається російським, навіть якщо Дуров перебуває під юрисдикцією Франції та стверджує, що він в опозиції»;

19:26 «Україна — дуже маленький ринок. Ми не можемо диктувати правила Meta»;

21:22 «Робоча група не може розв’язати всіх проблем, але якщо вона не працюватиме, то не розв’яже жодної»;

26:08 «За нашими оцінками, близько 50% громадян України живуть не за адресою реєстрації»;

30:10 «Ви не можете давати оцінку: це герой, а це не герой. Ви можете через факти розповідати про цю особу»;

32:03 Про порушення на виборах до Верховної Ради: «Я досі не знаю, хто насправді переміг у Надвірній»;

37:00 «Людей просто репутаційно знищують, бо ці канали мають реальний вплив, на відміну від телемарафону».

Цей матеріал було підготовлено за фінансової допомоги Європейського Союзу. Зміст цього документа є виключною відповідальністю ГО «Детектор медіа» і за жодних обставин не може розглядатися як такий, що відображає позицію Європейського Союзу.

Чому українські медіа дедалі рідше розповідають про життя на тимчасово окупованих територіях? Чому за новинами про репресії, примусову мобілізацію та заявами політиків губляться історії звичайних людей? І як брак цих історій впливає на ставлення суспільства до українців, які залишилися в окупації?

У подкасті «Медіуми» Галина Петренко, директорка ГО «Детектор медіа», розповідає про результати дослідження щодо висвітлення окупованих територій в українських онлайн-медіа у 2022—2025 роках, пояснює, чому журналістам бракує голосів місцевих жителів, як релоковані редакції можуть допомогти заповнити цю прогалину та чому тема реінтеграції поступово зникає з інформаційного порядку денного.

А також — про небезпеку сприйняття всіх, хто залишився в окупації, як колаборантів, роль державних комунікацій у висвітленні цих територій і необхідність уже сьогодні говорити про їхнє майбутнє після звільнення.

00:00 «Відбулося певне звикання і суспільства, і медіа до теми про окупацію»;

03:04 «Релоковані могли б додати свою експертизу, а національні — забезпечити ширше охоплення»;

06:11 «Медіа не вигадують новини самі по собі, вони реагують на інформаційний порядок денний»;

09:21 Про брак українських інструкцій щодо уникнення примусової мобілізації;

12:09 Про повсякденне життя людей в окупації: «Цих матеріалів насправді не вистачає. Це і є голоси окупованих територій, простих жителів»;

13:50 «Українцям цікава тема реінтеграції. Вона залишається серед основних проблем, які їх турбують»;

18:11 «У приватних розмовах можна почути навіть від дуже розумних людей певну зневагу до жителів окупованих територій»;

20:48 «Саме родинна пам’ять дозволяє мені весь час тримати цей людський фокус, коли я думаю зараз про тимчасово окуповані території».