Catalina Gomez spent several months in Iran during the war. Here’s what she saw there

Український режисер, сценарист і драматург Сергій Кулибишев є автором понад 400 сценаріїв. Сьогоднійого п’єсу «ПоліАндрія» ставить Давид Петросян у Театрі Франка, а торік на Sweet TV вийшов трагікомічний міні-серіал «Ховаючи колишню», в якому Кулибишеввиступив шоуранером і режисером. Він впевнений: проєкти про сьогодення не можуть бути відірваними від реальності. Тому серіал «Ховаючи колишню» – про те, як люди в Києві у2024-2025 роках переживають війну. Саме масовий глядач цікавить автора. На думку Кулибишева, рівень складних артхаусних фільмів в Україні є високим, проте масове кіно здебільшого не досягло планки якісного продукту. Серед причин режисер називає брак коштів, а також нестачу цікавих ідей та сценаріїв. Кулибишев закликає авторів до свободи у виборі тем та подачі матеріалу. Проте просить під час війни створювати такі проєкти, які не множать безнадію, а після перегляду глядачу не ставало б ще гірше. 

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Сергієм Кулибишевим про те, як він пишіть сценарії, гумор як механізм рефлексії та страх людей сміятися над собою,про КВК як частину його життя та чому він себе зараз з цим колом не уособлює, що він зрозумів про росіян, а також гетьмана Павла Скоропадського і гурт «Брати Гадюкіни» як героїв його майбутніх фільмів та п’єс.

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations

Колумбійська журналістка Каталіна Гомес постійно проживає в Тегерані з 2007 року. В Іран вона потрапила через свою одержимість Близькім Сходом. Її спеціалізація – репортажі з військових конфліктів в цьому регіоні. Також Гомес висвітлювала кілька президентських виборів в Ірані та масові протести під час Зеленої революції в Ірані у 2009 році. Після повномасштабного вторгнення Росії вУкраїну журналістка регулярно їздить на передову для написання репортажів та періодично проживає в Києві.

У перший день початку військової операції США та Ізраїлю проти Ірану Гомес саме виїжджала з України та чекала на свій паспорт у Польщі. Після отримання документів вона полетіла до Туреччини, яка має довгий сухопутний кордон з Іраном. Звідти вже на автівці вона заїхала в Іран і на третій день війни добралася до Тегерану. Там Гомес побачила людей, що перебували в постійному страху — черезбагаточисельні удари по різним військовим базам, поліції, воєнізованих формуваннях та об’єктах, пов’язаних із ядерною програмою Ірану, страждали і звичайні житлові райони. До того ж під удар потрапляло військове командування та ті, хто пов’язаний із режимом, а ніхто ніколи не знав достеменно, хто є їхніми сусідами і що відбувається в будинку поруч. Іранці не отримувалиінформації, як поводити себе, зокрема, і під час дронових атак. Тому Каталіні Гомес доводилося пояснювати, якими є характерні звуки від дронів, в чому є небезпека та як врятувати себе і своїх близьких під час нальотів безпілотників. Вона навіть написала пост в соцмережі, що саме це і є тим кошмаром, в якому українці живуть від початку повномасштабного вторгнення, зокрема, і черезіранські «Шахеди».

Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Каталіною Гомес про життя звичайних іранців під час нинішньої війни, зміну їхніх настроїв, сприйняття ними смерті верховного лідераІрану Алі Хаменеї та ставлення до Трампа, жінок без хіджабів та в леггінсах на пробіжках, що сталося з ядерною програмою в Ірані та індустрію дронів, що пов’язана з Корпусом вартових ісламської революції.

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations

Colombian journalist Catalina Gomez has been living in Tehran since 2007. She first came to Iran driven by her fascination with the Middle East. Her main specialization is reporting frommilitary conflicts across the region. Gomez also covered several presidential elections in Iran as well as the mass protests during Iran’s Green Movement in 2009. After Russia’s full-scale invasion of Ukraine, the journalist began traveling regularly to the front line to report and has periodically lived in Kyiv.

On the first day of the U.S. and Israeli military operation against Iran, Gomez was leaving Ukraine and waitingfor her passport in Poland. After receiving her documents, she flew to Turkey, which shares a long land border with Iran. From there, she entered Iran by car and reached Tehran on the third day of the war.

In Tehran, Gomez witnessed people living in constant fear. Numerous strikes targeting military bases, police forces, paramilitary groups, and facilities connected to Iran’s nuclear program were also affecting ordinary residential neighborhoods. Military commanders and people associated with the regime were also being targeted, while no one trulyknew who their neighbors were or what was happening in the building next door. Iranians received almost no guidance on how to behave during attacks, includingdrone strikes.

As a result, Catalina Gomez found herself explaining what drones sound like, what dangers they pose, and how people could protect themselves and their loved ones during drone attacks. She even wrote on social media that this was the very nightmare Ukrainians have been living through since the start of the full-scale invasion — including because of Iranian-made Shahed drones.

Journalist Angelina Kariakina speaks with Catalina Gomez about the lives of ordinary Iranians during the currentwar, changing public moods, perceptions of the death of Iran’s Supreme Leader Ali Khamenei, attitudes toward Donald Trump, women appearing without hijabs and jogging in leggings, the current state of Iran’s nuclear program, and the drone industry linked to the Islamic Revolutionary Guard Corps.

Do you like our podcast? Support the Public Interest Journalism Lab with a Donation

https://www.journlab.online/donations

Висвітлення в медіа насильства та мізогінії щодо жінок перебуває на найнижчому рівні за останні дев’ять років. Торік лише 1,3% онлайн-матеріалів у світі розкривали ці теми. Такі результати дослідження оприлюднила міжнародна консалтингова компанія з питань стратегії роботи з аудиторією AKAS. Фахівці проаналізувала понад один мільярд онлайн-публікацій з 2017 року. Найбільше матеріалів стосовно насильства та мізогінії світ читав та дивився у 2018 році — через рух Me Too він ставпіковим моментом для висвітлення цієї теми. Однак навіть тоді лише 2,2% усіх матеріалів в онлайні стосувалися насильства проти жінок.

Дослідниця та журналістка Люба Кассова розповіла, що вонинамагалися дослідити, чи існує зв’язок між рівнем насилля проти жінок у країні та рівнем медійного висвітлення цієї теми. Фахівці очікували побачити прямузалежність — чим вищий рівень насилля, тим більше про це пишуть медіа. Однак жодного такого зв’язку вони не виявили.

Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Любою Кассовою про зміщення фокусу уваги у висвітленні в медіа справи Епштейна, шкоду сенсаційної подачі такої теми, «нордичний парадокс» та ігнорування голосу жінкив матеріалах про мізогінію та насильства щодо них. 

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations