Коли все має значення

Ігор Блажевич — європейський правозахисник, експерт із розвитку демократії та громадянського суспільства боснійського походження. Понад 17 років він працював у міжнародній гуманітарній організації People in Need, де очолював напрям прав людини і демократії. Блажевич також заснував найбільший у Європі фестиваль документального кіно про права людини One World. Протягом багатьох років він працює з громадськими активістами у країнах, що переживають війни, авторитарні режими та демократичні трансформації.

Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Блажевичем про стан демократії та поляризацію у світі, його уроки з балканських війн та чому післявоєнний період може бути важчим, боротьбу з військовою хунтою у М’янмі та його несприйняття слова «жертва».  

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations

Igor Blažević is a European human rights advocate and an expert on democracy and civil society development of Bosnian origin. For more than 17 years, he worked with the international humanitarian organization People in Need, where he headed its Human Rights and Democracy Department. Blažević is also the founder of OneWorld, Europe's largest human rights documentary film festival. For many years, he has worked with civil society activists in countries experiencing war, authoritarian rule, and democratic transitions.

Journalist Angelina Kariakina speaks with Blažević about the state of democracy and growing polarization around theworld, the lessons he draws from the Balkan wars and why the post-war period can be even more challenging than the war itself, the struggle against Myanmar's military junta, and why he rejects the label of "victim."

Do you like our podcast? Support the Public Interest Journalism Lab with a Donation

https://www.journlab.online/donations

Володимир Зеленський відправиву відставку головкома ЗСУ Олександра Сирського, який займав цю посаду з 2024 року. Новим головнокомандуючим призначено Михайла Драпатого. Перестановки у вищому військовому керівництві розпочалися 15 липня. Після відставкипрем’єр-міністерки Юлії Свириденко та її Кабміну міністр оборони Михайло Федоров втратив свою посаду. На прес-конференції він заявив про конфлікт із Олександром Сирським і звинуватив його у блокуванні ініціатив Міноборони. Президент підтвердив наявність конфлікту між цими двома високопосадовцями.

Через звільнення Федорова розпочалися вуличні протести. Мітингувальники вимагали відставки  Олександра Сирського та повернення до складу нового уряду Федорова. Після звільнення головкому Зеленський заявив, що запропонував колишньому очільнику Міноборони «достойну позицію у владі». Поки перемовини із Федоровим тривають, раніше він був готовий повернутися лише як міністр оборони.  Військовослужбовець,голова ГО «Аеророзвідка» Ярослав Гончар стверджує, що така ситуація виникла через системні проблеми в управлінні. Тільки їхнє вирішення убезпечить відподібних конфліктів у майбутньому не зважаючи на те, хто обіймає ту чи іншу посаду.

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Ярославом Гончаром про те, чому жоден український міністроборони не призначав головкома, розподілення ролей між ними, потребу у нових підходах у війську через зміну технологічного укладу війни та запоруку боєздатності армії.

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations

Журналіст Михайло Фішман залишив Росію після початку повномасштабного вторгнення. Проте він продовжує аналізувати події, що відбуваються всерединіРФ. Зміни у відносинах між суспільством та владою відбуваються вже кілька місяців, впевнений він. Економіка є основним фактором. У 2023-2024 роках черезспрямування великої кількості коштів у військово-промисловий комплекс можна було спостерігати пожвавлення російської економіки. Але вже в середині 2025 люди побачили, що зростання їхніх доходів за останні два роки з'їла інфляція, і вони живуть дедалі гірше. Так звана «війна з Інтернетом», коли Кремль почав блокувати мобільний Інтернет та окремі месенджери, також зробила свій вклад у загальне невдоволення росіян їхньою владою. Нинішня паливна криза через дефіцит бензину після вдалих українських атак лише зміцнила такий стан речей. Цепоступово починає змінювати ставлення російського суспільства до війни.

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Михайлом Фішманом про ситуацію всередині Росії, страх, що путінський режим може перейти в нову якість, кризубачення війни серед вищого військового керівництва РФ та який розрахунок щодо НАТО має Кремль.

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations

Мексика залишається однією з найнебезпечніших країн для журналістів, де регулярно фіксуються нападита їхні вбивства. Журналістка та авторка АлехандраІбарра Чаул створила архів матеріалів вбитих репортерів. Зараз там 19 тисяч матеріалів 84 мексиканських журналістів. Вона також намагається боротися ізстереотипом щодо насильства проти репортерів у Мексиці. Люди вважають, що здебільшого це справа рук злочинних картелів і саме вони вбивають журналістів-розслідувачів.Однак робота над архівом показала зовсім іншу реальність — вбиті репортери часто висвітлювали місцеві проблеми, приміром, відсутність чистої проточної води або невиконання своїх обіцянок громаді мерами. Часто це могла бути сатирична суб’єктивна подача локальних проблем, а ті, хто висвітлював ці питання, могли працювати таксистом чи мати ресторан, а журналістика для нихбула лише захопленням. Тому якщо йдеться про вбивства репортерів у Мексиці, то не слід вважати, що жертви — виключно журналісти з великих редакцій, які роблятьматеріали про організовану злочинність на загальнонаціональному рівні. Хоча держава намагається боротися з цими вбивствами, але здебільшого у суді з’являються виконавці злочинів. Ті, хто замовив вбивство журналіста, ніколи не притягували до суду, розповідає Ібарра Чаул.

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Алехандрою Ібаррою Чаул про специфіку мексиканськоїжурналістики, як на рівні штатів намагаються зменшити кількість вбивств репортерів, чому вона вирішила створити свій архів та як можна зберігати пам’ять про вбитих журналістів.

Дана публікація/стаття була підготовлена за підтримки Програми “Партнерство за сильну Україну". Зміст цієї публікації/статті є виключною відповідальністю[назва організації] і не обов’язково відображає позицію Програми та/або її фінансових партнерів.

Mexico remains one of the world's most dangerous countries for journalists, where attacks and killings continueto occur on a regular basis. Mexican journalist and writer Alejandra Ibarra Chaoul has created an archive preserving the work of murdered reporters. It now contains more than 19,000 stories produced by 84 Mexican journalists.

Through this project, Ibarra Chaoul also challenges common assumptions about violence against journalists inMexico. Many people believe that reporters are primarily targeted by criminal cartels and that the victims are mostly investigative journalists covering organized crime. But her research reveals a very different reality. Many of themurdered reporters focused on local issues such as the lack of running water or mayors failing to deliver on promises to their communities. Some covered these stories through opinion pieces or satire, while others worked as taxi driversor restaurant owners and practiced journalism alongside another profession.

The archive shows that journalists killed in Mexico are not only reporters from major national newsrooms investigating organized crime. They are often local journalists whose work held power to account in their own communities.

Although the Mexican government has introduced measures to protect journalists and investigate these crimes, thosewho carry out the murders are usually the only people prosecuted. The individuals who order the killings have never been brought to justice, Ibarra Chaoul says.

In this episode, journalist Natalia Gumenyuk speaks with Alejandra Ibarra Chaoul about the realities of journalism in Mexico, efforts by individual states to reduce violence against reporters, why she decided to build this archive, and how the work of murdered journalists can be preservedand remembered.

This publication/article has been produced with the support of the ‘Partnership Fund for a Resilient Ukraine’.The content of this publication/article is the sole responsibility of [organisation name] and does not necessarily reflect the views of the Fund and/or of its Financing Partners. 

Наприкінці червня у польському Гданську відбулася Конференція з питань відновлення України. Там підписали 160 угод на понад €10 млрд, а Євросоюзвиділив перший транш з кредиту для України на 90 млрд євро —  понад 3 млрд євро. Президент Зеленський неприїхав на форум через новий виток напруги між Україною та Польщею. Через присвоєння назви «імені героїв УПА» одному із підрозділів ССО президент ПольщіНавроцький позбавив Зеленського ордена Білого Орла. Український президент відправив нагороду до Варшави «Новою поштою» і відмовився від поїздки наконференцію до Гданська. Українську владу на форумі представляла прем’єр-міністерка Юлія Свириденко. Сама конференція та її доволі успішні результати могли б створити умови для зниження напруги між Польщею та Україною.Однак розраховувати на це найближчим часом складно. Президент Зеленський вже вніс до Верховної Ради законопроект про національний пантеон, що може знову збурити емоції у Варшаві.

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із польськимжурналістом та публіцистом Едвіном Бендиком про загальний настрій у Гданську, про різницю сприйняття УПА у Польщі та Україні, антиукраїнськість як один із підмурків польського комунізму, страх поляків через можливий напад Росії та зростання підтримки так званих «партій миру», політичне майбутнє українців у Польщі та складність діалогу між країнами як шанс на порозуміння.

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations

At the end of June, the Ukraine Recovery Conference took place in Gdańsk, Poland. Participants signed 160agreements worth more than €10 billion, while the European Union disbursed the first tranche of its €90 billion loan package for Ukraine—more than €3 billion.

President Volodymyr Zelenskyy did not attend the conference due to a new escalation in tensions between Ukraine and Poland. After a Special Operations Forces unit was given the honorary title "named after the Heroes of the UPA," Polish President Karol Nawrocki stripped Zelenskyy of the Order of the White Eagle. Zelenskyy reportedlyreturned the award to Warsaw via Nova Poshta and declined to travel to Gdańsk. Ukraine was represented at the conference by Prime Minister Yuliia Svyrydenko.

The conference itself, along with its relatively successful outcomes, could have created an opportunity to easetensions between Poland and Ukraine. Yet such expectations seem unrealistic in the near future. President Zelenskyy has already submitted a bill on a national pantheon to the Ukrainian parliament, a move that could once again stir strongemotions in Warsaw.

Journalist Natalia Gumenyuk speaks with Polish journalist and public intellectual Edwin Bendyk about the atmosphere in Gdańsk, the differing perceptions of the UPA in Poland andUkraine, anti-Ukrainian sentiment as one of the foundations of Polish communism, Polish fears of a potential Russian attack, the growing support for the so-called "parties of peace", the political future of Ukrainians living in Poland, and why the difficult dialogue between the two countries mayultimately offer a path toward mutual understanding.

Do you like our podcast? Support the Public Interest Journalism Lab with a Donation

https://www.journlab.online/donations

Українська прем’єра фільму «Сліди» відбулася на міжнародному фестивалі документального кіно проправа людини «Докудейз» у червні. В центрі —історії жінок, які пережили сексуальне насильство під час війни. Режисерка стрічки Аліса Коваленко пережила подібний досвід. У 2014 році під час роботи з іноземними журналістами на Донбасі вона потрапила в полон, де зазнала сексуального насильства від російського військового. Про те, що відбулося із нею під час її незаконного утримання, жінка наважилася розказати лише через два роки.

Коваленко дуже довго не відчувала внутрішньої відваги почати роботу над фільмом про подібні воєннізлочини. Режисерка усвідомлювала, що торкатиметься болю інших людей та свого власного, що може ретравматизувати її. Однак після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну кількість таких злочинів з боку РФ значно виросла. У2026 році ООН внесла в так званий «список ганьби» російську армію як таку, що систематично вчиняє злочини сексуального насильства. Аліса Коваленко підкреслює, що фільм «Сліди» не про злочинців чи судові справи. В центрі — постраждалі. Однак  він не може бути лишепро біль та травму. Одна з головних тем — вихід жінки із ролі жертви та як ті допомагають іншим пройти через досвід сексуального насильства, яке використовується як зброя війни.

Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Алісою Коваленко про фільм «Сліди» та чому вона не сталагероїнею цієї стрічки, ставлення українського суспільства до сексуального насильства під час війни та які упередження фіксують правозахисники, вихід ізтіні злочинця та чому про це необхідно говорити.

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations

У 2026 році на Венеційській бієнале Україну представляла художниця Жанна Кадирова.  Центральним об’єктом національного проєкту «Гарантії безпеки» стала її скульптура «Оригамі Олень». До початку повномасштабного вторгнення вона стояла у парку «Ювілейний» у Покровську на постаменті, де раніше був радянський реактивний літак. Коли російські військанаближалися до міста, ініціативна група разом із Жанною Кадировою евакуювала оленя у безпечне місце.  Сам Покровськ дуже пошкоджений бойовими діями і вже практично окупований російською армією.

Через скандал із появою російського павільйону на бієнале цього року Україні запропонували гарні місця для експозиції скульптури Кадирової, зокрема, білявходу в сади Джардіні. Художниця пригадує, що будь-яке інтерв’ю у Венеції починалося з питання, що вона думає з приводу появи Росії на мистецькому форумі. Однак ще перед початком бієнале творча команда вирішила, щоне виступатиме проти участі країни-агресорки, а зосередиться на власному посланні. Покровський олень розповідає історію невиконаних міжнародних гарантійбезпеки. Скульптура зрізана зі свого постаменту, вона у підвішеному стані. У подібному стані перебувають мільйони українців, які вимушені були покинути свійдім через війну і не знають де вони опиняться завтра у пошуках нового прихистку.

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Жанною Кадировою про її творчість під час великоївійни, чому вона обирає виставки замість регалій, про Шевченківську премію та як вона ставиться до митців, що виїхали з України, про необхідність повернутиукраїнському мистецтву імена митців радянської доби та як Україна може подолати російські пропагандистські меседжі за допомогою культури.

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations