Коли все має значення

Журналіст Михайло Фішман залишив Росію після початку повномасштабного вторгнення. Проте він продовжує аналізувати події, що відбуваються всерединіРФ. Зміни у відносинах між суспільством та владою відбуваються вже кілька місяців, впевнений він. Економіка є основним фактором. У 2023-2024 роках черезспрямування великої кількості коштів у військово-промисловий комплекс можна було спостерігати пожвавлення російської економіки. Але вже в середині 2025 люди побачили, що зростання їхніх доходів за останні два роки з'їла інфляція, і вони живуть дедалі гірше. Так звана «війна з Інтернетом», коли Кремль почав блокувати мобільний Інтернет та окремі месенджери, також зробила свій вклад у загальне невдоволення росіян їхньою владою. Нинішня паливна криза через дефіцит бензину після вдалих українських атак лише зміцнила такий стан речей. Цепоступово починає змінювати ставлення російського суспільства до війни.

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Михайлом Фішманом про ситуацію всередині Росії, страх, що путінський режим може перейти в нову якість, кризубачення війни серед вищого військового керівництва РФ та який розрахунок щодо НАТО має Кремль.

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations

Мексика залишається однією з найнебезпечніших країн для журналістів, де регулярно фіксуються нападита їхні вбивства. Журналістка та авторка АлехандраІбарра Чаул створила архів матеріалів вбитих репортерів. Зараз там 19 тисяч матеріалів 84 мексиканських журналістів. Вона також намагається боротися ізстереотипом щодо насильства проти репортерів у Мексиці. Люди вважають, що здебільшого це справа рук злочинних картелів і саме вони вбивають журналістів-розслідувачів.Однак робота над архівом показала зовсім іншу реальність — вбиті репортери часто висвітлювали місцеві проблеми, приміром, відсутність чистої проточної води або невиконання своїх обіцянок громаді мерами. Часто це могла бути сатирична суб’єктивна подача локальних проблем, а ті, хто висвітлював ці питання, могли працювати таксистом чи мати ресторан, а журналістика для нихбула лише захопленням. Тому якщо йдеться про вбивства репортерів у Мексиці, то не слід вважати, що жертви — виключно журналісти з великих редакцій, які роблятьматеріали про організовану злочинність на загальнонаціональному рівні. Хоча держава намагається боротися з цими вбивствами, але здебільшого у суді з’являються виконавці злочинів. Ті, хто замовив вбивство журналіста, ніколи не притягували до суду, розповідає Ібарра Чаул.

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Алехандрою Ібаррою Чаул про специфіку мексиканськоїжурналістики, як на рівні штатів намагаються зменшити кількість вбивств репортерів, чому вона вирішила створити свій архів та як можна зберігати пам’ять про вбитих журналістів.

Дана публікація/стаття була підготовлена за підтримки Програми “Партнерство за сильну Україну". Зміст цієї публікації/статті є виключною відповідальністю[назва організації] і не обов’язково відображає позицію Програми та/або її фінансових партнерів.

Mexico remains one of the world's most dangerous countries for journalists, where attacks and killings continueto occur on a regular basis. Mexican journalist and writer Alejandra Ibarra Chaoul has created an archive preserving the work of murdered reporters. It now contains more than 19,000 stories produced by 84 Mexican journalists.

Through this project, Ibarra Chaoul also challenges common assumptions about violence against journalists inMexico. Many people believe that reporters are primarily targeted by criminal cartels and that the victims are mostly investigative journalists covering organized crime. But her research reveals a very different reality. Many of themurdered reporters focused on local issues such as the lack of running water or mayors failing to deliver on promises to their communities. Some covered these stories through opinion pieces or satire, while others worked as taxi driversor restaurant owners and practiced journalism alongside another profession.

The archive shows that journalists killed in Mexico are not only reporters from major national newsrooms investigating organized crime. They are often local journalists whose work held power to account in their own communities.

Although the Mexican government has introduced measures to protect journalists and investigate these crimes, thosewho carry out the murders are usually the only people prosecuted. The individuals who order the killings have never been brought to justice, Ibarra Chaoul says.

In this episode, journalist Natalia Gumenyuk speaks with Alejandra Ibarra Chaoul about the realities of journalism in Mexico, efforts by individual states to reduce violence against reporters, why she decided to build this archive, and how the work of murdered journalists can be preservedand remembered.

This publication/article has been produced with the support of the ‘Partnership Fund for a Resilient Ukraine’.The content of this publication/article is the sole responsibility of [organisation name] and does not necessarily reflect the views of the Fund and/or of its Financing Partners. 

Наприкінці червня у польському Гданську відбулася Конференція з питань відновлення України. Там підписали 160 угод на понад €10 млрд, а Євросоюзвиділив перший транш з кредиту для України на 90 млрд євро —  понад 3 млрд євро. Президент Зеленський неприїхав на форум через новий виток напруги між Україною та Польщею. Через присвоєння назви «імені героїв УПА» одному із підрозділів ССО президент ПольщіНавроцький позбавив Зеленського ордена Білого Орла. Український президент відправив нагороду до Варшави «Новою поштою» і відмовився від поїздки наконференцію до Гданська. Українську владу на форумі представляла прем’єр-міністерка Юлія Свириденко. Сама конференція та її доволі успішні результати могли б створити умови для зниження напруги між Польщею та Україною.Однак розраховувати на це найближчим часом складно. Президент Зеленський вже вніс до Верховної Ради законопроект про національний пантеон, що може знову збурити емоції у Варшаві.

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із польськимжурналістом та публіцистом Едвіном Бендиком про загальний настрій у Гданську, про різницю сприйняття УПА у Польщі та Україні, антиукраїнськість як один із підмурків польського комунізму, страх поляків через можливий напад Росії та зростання підтримки так званих «партій миру», політичне майбутнє українців у Польщі та складність діалогу між країнами як шанс на порозуміння.

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations

At the end of June, the Ukraine Recovery Conference took place in Gdańsk, Poland. Participants signed 160agreements worth more than €10 billion, while the European Union disbursed the first tranche of its €90 billion loan package for Ukraine—more than €3 billion.

President Volodymyr Zelenskyy did not attend the conference due to a new escalation in tensions between Ukraine and Poland. After a Special Operations Forces unit was given the honorary title "named after the Heroes of the UPA," Polish President Karol Nawrocki stripped Zelenskyy of the Order of the White Eagle. Zelenskyy reportedlyreturned the award to Warsaw via Nova Poshta and declined to travel to Gdańsk. Ukraine was represented at the conference by Prime Minister Yuliia Svyrydenko.

The conference itself, along with its relatively successful outcomes, could have created an opportunity to easetensions between Poland and Ukraine. Yet such expectations seem unrealistic in the near future. President Zelenskyy has already submitted a bill on a national pantheon to the Ukrainian parliament, a move that could once again stir strongemotions in Warsaw.

Journalist Natalia Gumenyuk speaks with Polish journalist and public intellectual Edwin Bendyk about the atmosphere in Gdańsk, the differing perceptions of the UPA in Poland andUkraine, anti-Ukrainian sentiment as one of the foundations of Polish communism, Polish fears of a potential Russian attack, the growing support for the so-called "parties of peace", the political future of Ukrainians living in Poland, and why the difficult dialogue between the two countries mayultimately offer a path toward mutual understanding.

Do you like our podcast? Support the Public Interest Journalism Lab with a Donation

https://www.journlab.online/donations

Українська прем’єра фільму «Сліди» відбулася на міжнародному фестивалі документального кіно проправа людини «Докудейз» у червні. В центрі —історії жінок, які пережили сексуальне насильство під час війни. Режисерка стрічки Аліса Коваленко пережила подібний досвід. У 2014 році під час роботи з іноземними журналістами на Донбасі вона потрапила в полон, де зазнала сексуального насильства від російського військового. Про те, що відбулося із нею під час її незаконного утримання, жінка наважилася розказати лише через два роки.

Коваленко дуже довго не відчувала внутрішньої відваги почати роботу над фільмом про подібні воєннізлочини. Режисерка усвідомлювала, що торкатиметься болю інших людей та свого власного, що може ретравматизувати її. Однак після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну кількість таких злочинів з боку РФ значно виросла. У2026 році ООН внесла в так званий «список ганьби» російську армію як таку, що систематично вчиняє злочини сексуального насильства. Аліса Коваленко підкреслює, що фільм «Сліди» не про злочинців чи судові справи. В центрі — постраждалі. Однак  він не може бути лишепро біль та травму. Одна з головних тем — вихід жінки із ролі жертви та як ті допомагають іншим пройти через досвід сексуального насильства, яке використовується як зброя війни.

Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Алісою Коваленко про фільм «Сліди» та чому вона не сталагероїнею цієї стрічки, ставлення українського суспільства до сексуального насильства під час війни та які упередження фіксують правозахисники, вихід ізтіні злочинця та чому про це необхідно говорити.

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations

У 2026 році на Венеційській бієнале Україну представляла художниця Жанна Кадирова.  Центральним об’єктом національного проєкту «Гарантії безпеки» стала її скульптура «Оригамі Олень». До початку повномасштабного вторгнення вона стояла у парку «Ювілейний» у Покровську на постаменті, де раніше був радянський реактивний літак. Коли російські військанаближалися до міста, ініціативна група разом із Жанною Кадировою евакуювала оленя у безпечне місце.  Сам Покровськ дуже пошкоджений бойовими діями і вже практично окупований російською армією.

Через скандал із появою російського павільйону на бієнале цього року Україні запропонували гарні місця для експозиції скульптури Кадирової, зокрема, білявходу в сади Джардіні. Художниця пригадує, що будь-яке інтерв’ю у Венеції починалося з питання, що вона думає з приводу появи Росії на мистецькому форумі. Однак ще перед початком бієнале творча команда вирішила, щоне виступатиме проти участі країни-агресорки, а зосередиться на власному посланні. Покровський олень розповідає історію невиконаних міжнародних гарантійбезпеки. Скульптура зрізана зі свого постаменту, вона у підвішеному стані. У подібному стані перебувають мільйони українців, які вимушені були покинути свійдім через війну і не знають де вони опиняться завтра у пошуках нового прихистку.

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Жанною Кадировою про її творчість під час великоївійни, чому вона обирає виставки замість регалій, про Шевченківську премію та як вона ставиться до митців, що виїхали з України, про необхідність повернутиукраїнському мистецтву імена митців радянської доби та як Україна може подолати російські пропагандистські меседжі за допомогою культури.

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations

Деніел Курц-Фелан є головним редактором журналу «Foreign Affairs» п’ять років. Він спеціалізується на зовнішній політиці США та Китаї. Попри непослідовність та суперечливість політики Дональда Трампавін під час свого другого терміну змінив риторику й загальний підхід до Китаю. На думку Курца-Фелана, американський президент  набагато більше зацікавлений у підтриманні стабільних, а подекуди навіть досить теплих відносин із очільником Китаю Сі Цзіньпіном.  Для цього він пішов на певні поступки стосовно Тайваню, який є однієї з найконфліктніших тем у американо-китайськихвідносинах. Зараз керівництво Китаю відчуває, що події навколо Тайваню розвиваються на його користь. Наразі військового вторгнення з боку Китаю на острів можна не очікувати. Однак ризики можуть зрости за кілька років.Головний редактор «Foreign Affairs» називає 2028 рік як можливу дату ескалації. Саме тоді відбуватимуться президентські вибори як на Тайвані, так у США. «Взаємодія між цими двома політичними процесами може виявитися дестабілізуючою й змінити підхід Китаю», — стверджує Курц-Фелан.

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із головним редактором «Foreign Affairs» про протистояння США та Китаю та зміну підходу Трампа,  відносини Пекіна та Москви та слід, що залишило радянське минуле на них, як сприймають російську війну в Україні у Білому домі і хибне уявлення про Трампа як ізоляціоніста.

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations

Daniel Kurtz-Phelan has served as Editor of Foreign Affairs for the past five years. He specializes in U.S. foreign policy and China. Despite the inconsistency and contradictions that often characterize Donald Trump’s policies, during his second term Trump has shifted both his rhetoric and his overall approach toward China.

According to Kurtz-Phelan, the U.S. president is far more interested in maintaining stable—and at times even relativelywarm—relations with Chinese leader Xi Jinping. To achieve this, he has made certain concessions regarding Taiwan, one of the most contentious issues in U.S.-China relations. China’s leadership now feels that developments surrounding Taiwan are moving in its favor.

For the time being, a Chinese military invasion of the island appears unlikely. However, the risks could increase within the next few years. The Editor of Foreign Affairs points to2028 as a potential year of escalation. Presidential elections will take place both in Taiwan and in the United States that year. “The interaction between these two political processes could prove destabilizing and alter China’sapproach,” Kurtz-Phelan argues.

Journalist Natalia Gumenyuk speaks with the Editor of Foreign Affairs about the U.S.-China rivalry and Trump’schanging approach toward Beijing, the relationship between Beijing and Moscow and the legacy of their Soviet past, how Russia’s war against Ukraine is viewed in the White House, and the misconception of Trump as an isolationist.

Do you like our podcast? Support the Public Interest Journalism Lab with a Donation https://www.journlab.online/donations

Український режисер, сценарист і драматург Сергій Кулибишев є автором понад 400 сценаріїв. Сьогоднійого п’єсу «ПоліАндрія» ставить Давид Петросян у Театрі Франка, а торік на Sweet TV вийшов трагікомічний міні-серіал «Ховаючи колишню», в якому Кулибишеввиступив шоуранером і режисером. Він впевнений: проєкти про сьогодення не можуть бути відірваними від реальності. Тому серіал «Ховаючи колишню» – про те, як люди в Києві у2024-2025 роках переживають війну. Саме масовий глядач цікавить автора. На думку Кулибишева, рівень складних артхаусних фільмів в Україні є високим, проте масове кіно здебільшого не досягло планки якісного продукту. Серед причин режисер називає брак коштів, а також нестачу цікавих ідей та сценаріїв. Кулибишев закликає авторів до свободи у виборі тем та подачі матеріалу. Проте просить під час війни створювати такі проєкти, які не множать безнадію, а після перегляду глядачу не ставало б ще гірше. 

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Сергієм Кулибишевим про те, як він пишіть сценарії, гумор як механізм рефлексії та страх людей сміятися над собою,про КВК як частину його життя та чому він себе зараз з цим колом не уособлює, що він зрозумів про росіян, а також гетьмана Павла Скоропадського і гурт «Брати Гадюкіни» як героїв його майбутніх фільмів та п’єс.

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations