Чому в Україні досі майже немає гастрономічної журналістики. Олена Брайченко

Чому про життя українців в окупації досі знаємо так мало — і як журналістам розповідати про нього без спрощень та небезпечних узагальнень? І чому важливо не лише документувати російські злочини, а й показувати повсякденне життя людей, які роками залишаються на захоплених територіях?

У подкасті «Медіуми» про це розповідає Олександр Носок, журналіст онлайн-медіа «Перший запорізький». Він зі своїм матеріалом «Атомне місто в кайданах: як Росія переслідує, катує та незаконно ув’язнює жителів Енергодара і працівників Запорізької АЕС» здобув перемогу у спецномінації цьогорічного конкурсу професійної журналістики «Честь професії».

Олександр розповідає, як збирав свідчення про переслідування, катування та незаконні ув’язнення жителів Енергодара й працівників ЗАЕС, як журналістам досліджувати злочини на територіях, куди вони не мають фізичного доступу, та чому систематизація свідчень допомагає відтворити масштаб російських репресій.

00:00 «Тема постійно була у фокусі нашої уваги, ми мали уявлення про злочини, які там відбуваються»;

02:55 «Енергодар став одним із центрів найбільших масових репресій на всій тимчасово окупованій частині Запорізької області»;

04:49 «Персонал ЗАЕС виконував свої обов’язки буквально під дулами автоматів і під постійними погрозами»;

07:39 «В Енергодарі діяло щонайменше 16 локацій утримання людей у різних частинах міста»;

10:43 «Людей викрадають і переслідують за будь-який, навіть найменший прояв проукраїнської позиції»;

13:30 «Росія активно використовує цивільних полонених як важіль політичного тиску»;

15:06 «Ми маємо багато труднощів із її висвітленням і одна з найбільших — доступ до інформації з окупованих територій»;

20:47 «Важливо відходити від спрощених уявлень і показувати об’ємну картину окупації»;

24:10 «Про те, через що їм доводиться проходити щодня, ми практично не знаємо».

Цей проєкт відбувається за підтримки Програми «Партнерство за сильну Україну», яку фінансують уряди Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.

Програма «Партнерство за сильну Україну» — це багатостороння донорська ініціатива, яку фінансують уряди Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. Мета Програми — посилення стійкості України в умовах російської агресії через надання критично важливої підтримки громадам у співпраці з українськими органами державної влади, громадянським суспільством, медіа та приватним сектором.

Як запустити незалежне регіональне медіа під час великої війни — без грошей, офісу та впевненості, що воно взагалі виживе? І чи можуть спільнота, журнал і продакшн стати для редакції не лише способом розвиватися, а й можливістю пережити періоди без донорської підтримки?

У подкасті «Медіуми» Вероніка Полякова, засновниця та CEO одеського медіа «Море людей», розповідає як редакція виросла з команди, що монтувала матеріали на кухні до медіа з мільйонними охопленнями, чому своєю місією обрала руйнування стереотипу про «проросійську Одесу» та як вибудовує довіру аудиторії й журналістської спільноти.

А також — про журнал як спосіб підтримати незалежну журналістику, експерименти з мерчем, розвиток власного продакшну та спільноту, завдяки якій редакція змогла три місяці працювати без донорського фінансування.

00:00 «В Одесі не було незалежних медіа»;

03:06 «Одеса — це ж море класних людей»;

05:44 «Ми почали як блогери»;

07:50 «Мені було дуже неприємно, як узагалі говорили про Одесу»;

09:27 «У перший же місяць наші матеріали почали набирати мільйони переглядів»;

11:54 «“Море людей” поціловане Богом»;

15:39 «Дуже хотілося, щоб аудиторія сприймала нас як професіоналів, могла нам довіряти»;

17:07 «У нас є приклади, коли завдяки матеріалам “Моря людей” люди виходили на мітинги»;

19:49 «Друзі, давайте зробимо журнал! Це буде вишка»;

23:33 «Кошти, які ми назбирали завдяки спільноті, донатам і продажам журналів, дозволили всій нашій редакції існувати три місяці».

Цей матеріал було підготовлено за фінансової допомоги Європейського Союзу. Зміст цього документа є виключною відповідальністю ГО «Детектор медіа» і за жодних обставин не може розглядатися як такий, що відображає позицію Європейського Союзу.

Українці дедалі частіше обирають серіали українською мовою. Чому це відбувається і як це може змінити весь телевізійний ринок.

У подкасті «Медіуми» Ольга Тищук, CEO Tyshchuk Digital Hub, розповідає про те, як алгоритми ютубу впливають на вибір глядачів, чому виробникам контенту дедалі вигідніше інвестувати саме в українську мову та як зміна глядацьких звичок уже сьогодні трансформує ринок серіального виробництва.

А також — про конкуренцію ютубу з нетфліксом і тіктоком, перспективи ОТТ-платформ, нові тренди у відеоспоживанні та те, чому кожен перегляд українськомовного контенту впливає на рекомендації платформи й розвиток українського медіаринку.

00:00 «Блокування ютубу в Росії — гарна новина для нас»;

02:06 «Росія заробляє на українцях, які дивилися російський контент»;

04:11 «Своїми діями ми змінюємо логіку рекомендацій, які пропонує ютуб»;

06:50 «На російськомовних серіалах можна було заробити більше»;

08:54 «На ютубі серіал може працювати роками»;

11:32 «Вперше українці почали віддавати перевагу контенту українською мовою»;

13:58 «Дитячий контент, тревел, бізнес і соціальні канали продовжують зростати»;

15:32 «Ютубом користуються 26 мільйонів українців»;

19:22 «Ютуб прагне стати повноцінною платформою, щоб користувачеві вже не був потрібен Netflix».

Цей матеріал було підготовлено за фінансової допомоги Європейського Союзу. Зміст цього документа є виключною відповідальністю ГО «Детектор медіа» і за жодних обставин не може розглядатися як такий, що відображає позицію Європейського Союзу.

Чи може спортивний подкаст бути таким же захопливим, як фінал чемпіонату світу? Чому в Україні досі бракує якісного спортивного контенту, а жінки в спортивній журналістиці все ще стикаються зі стереотипами?

У подкасті «Медіуми» Ілона Степанченко та Костянтин Дульцев, ведучі Українського радіо та радіо «Промінь», розповідають про те, як створюють спортивні подкасти, чому сценарій для одного випуску інколи пишеться так само ретельно, як сценарій до кіно, чому вони свідомо відмовилися від звичайного аналізу матчів на користь історій і чи справді майбутнє спортивної журналістики — за ютубом?

00:00 «З комерційної точки зору футбол — це number one»;

03:04 «Жінку в спортивній журналістиці досі сприймають неоднозначно»;

05:36 «Ми не розповідаємо суто про аналітику матчів, голи, очки чи сухі факти»;

08:01 «Створювати будь-який медіапроєкт, подкаст чи радіопрограму неможливо без розуміння своєї цільової аудиторії»;

09:50 «Середньостатистичний українець, який цікавиться спортом, психологічно прив’язаний до ютубу»;

13:50  «Майже кожен професійний спортсмен-зірка має свій подкаст у США»;

16:41 «Серед молодого покоління не формується авторитетність спортсмена як рольової моделі»;

19:48 «Коли пишу сценарій, у мене таке враження, що я пишу сценарій до фільму, який точно братиме участь у шортлисті на "Оскар"»;

25:47 «Професійні журналісти, відрізняємося від блогерів саме відповідальністю перед аудиторією».