Роман Романюк

5 грудня 1994 року на сцені зали "Барток" будапештського готелю Novotel президенти України, США, Росії та прем'єр-міністр Великобританії підписали документ, суперечки щодо якого не вщухають досі. 

Зрада — переконані одні. Неминучість — наполягають інші. Одна з трьох головних помилок за весь час незалежності України — вважає Леонід Кучма, чий підпис стоїть під Будапештським меморандумом.

У наступних двох епізодах ми реконструюємо історію ядерного роззброєння країни. У першій частині ми згадаємо, скільки ядерної зброї було на території України, чому в Декларації про незалежність з'явився пункт про без'ядерний статус, чи могли США дозволити Україні лишити ядерну зброю та як Росія вивозила тактичну ядерну зброю через український кордон.

Початок грудня 1991 року був, мабуть, найбільшим зоряним часом для неприглядної державної дачі Вискулі в центрі білоруської частини Біловезької пущі.

Починаючи з 7-го грудня багатолюдні урядові делегації почали заповнювати зали і кабінети, збудованої ще за сталінізму держдачі.

До цього резиденцію в Біловезькій пущі використовували для зустрічей лідерів так званого Варшавського договору. Це і не дивно, до західного кордону СРСР з цього місця всього 8 кілометрів.

Але якщо раніше високі гості з'їжджалися у Вискулі, щоб обдумати, як зберегти створену Сталіним тоталітарну соціалістичну систему в Європі, то на початку грудня 1991-го питання стояло не більше не менше про поховання Союзу Радянських Соціалістичних Республік як геополітичної реальності.

Атмосфера всередині переповненої резиденції панувала дуже напружена.

Лідери трьох новостворених держав, які колись були "засновницями" Радянського Союзу, зібрались у Білорусі на правах глав незалежних держав.

Але далеко в Москві у своєму кабінеті лютував легітимний на той час перший президент СРСР Михайло Горбачов, чиї повноваження ніхто не скасовував. Хоч би і повноваження верховного головнокомандувача.

А що буде, якщо добродушний Михайло Сергійович візьме і накаже військам захопити, а то й ліквідувати, учасників Біловезької зустрічі? Посадити главу Казахстану Назарбаєва в Москві і не пустити його в Вискулі Горбачов же зміг. А раптом він пішов би й далі?

Таку можливість чітко розуміли і обдумували президент Росії Борис Єльцин, щойно обраний перший президент України Леонід Кравчук і особливо глава Білоруської Верховної Ради Станіслав Шушкевич, який перших двох і зібрав у себе.

Але чи була у лідерів трьох держав інша альтернатива, крім як визнати смерть Радянського Союзу і спробувати знайти якусь іншу інтеграційну структуру, яка утримала формально незалежні республіки в рамках спільної політико-економічної єдності?

Щоб відповісти на це питання, слід розібратись, як усі троє лідерів опинились у Біловезькій пущі та які історичні події зробили їхню зустріч неминучою.

24 серпня 1991 року у залі Верховної Ради була проголошена Незалежність України. Однак одна річ – проголосити утворення незалежної держави, і зовсім інша – добитися реальної незалежності і визнання цієї країни усім світом.

І 24 серпня 1991 року цього не сталося. Але саме того дня був даний старт.

Далі на шляху до визнання Україні слід було зробити ще два важливих кроки. Перше – добитися підтримки незалежності усім народом на референдумі. Друге – обрати першого президента, який стане главою і обличчям держави в розмові з потенційними партнерами. Обидва завдання мали бути реалізовані 1 грудня 1991 року.

У цьому подкасті, який ви можете прослухати нижче, ми розповідаємо про те, чому виникла ідея провести референдум про Незалежність України, як проходила перша передвиборча компанія, чому представники Народного Руху не змогли висунути одного кандидата та завдяки чому на референдумі на підтримку незалежності проголосувало рекордні 90,2% українців.

Для цього ми поспілкувалися з ключовими учасниками тих подій та опрацювали десяток архівних записів. У цьому подкасті ви почуєте голоси ключових учасників тих подій – Леоніда Кравчука, Івана Зайця, Ярослава Кендзьора, Левка Лук’яненка, В’ячеслава Чорновола та багатьох інших.

Велика подяка Центральному державному кінофотофоноархіву України імені Г.С. Пшеничного за надані фоно- та відеоматеріали, а також Ярославу Кендзьору за надані архівні відео.

Частина інтерв'ю була взята з сайту проєкту Розпад Радянського Союзу – Усна історія незалежної України, створеного за підтримки Українського Католицького Університету.

Якщо хтось вам скаже, що Незалежність далась Україні легко чи випадково, то можете не сумніватись - перед вами невіглас. Або й навіть ворог. Якщо хтось вам скаже, що Незалежність - це випадковість, банальний збіг обставин після московського путчу ГКЧП у серпні 1991 року, то не вірте.

Незалежність – це результат надзусилля, докладеного кількома поколіннями українців, які по радянських тюрмах і таборах свою Україну вимріяли і осмислили.

Давайте ж детально, погодинно пригадаємо, як це було. 

У цьому подкасті, який ви можете прослухати нижче, ми реконструюємо події, які відбувались в Україні з моменту початку ГКЧП. Для цього ми поспілкувалися з ключовими учасниками тих подій та опрацювали десяток архівних записів. У цьому подкасті ви почуєте голоси ключових учасників тих подій – Леоніда Кравчука, Івана Зайця, Ярослава Кендзьора, Левка Лук’яненка, В’ячеслава Чорновола та багатьох інших.

Велика подяка Центральному державному кінофотофоноархіву України імені Г.С. Пшеничного за надані фоно- та відеоматеріали, а також Ярославу Кендзьору за надані архівні відео.

Частина інтерв'ю була взята з сайту проєкту Розпад Радянського Союзу – Усна історія незалежної України створений за підтримки Українського Католицького Університету.