Роман Романюк

"Ранкова доза" повертається. У першому епізоді — журналіст "Української правди" та автор подкасту Роман Романюк рекомендує уривок з повісті "Хмари" Івана Нечуя-Левицького.

"Хмари" — це один з ранніх творів Нечуя-Левицького.

"Ця повість не здобула великої слави в української публіки, хоча є доволі цікавою в плані того, як в ній передане життя Києва і контраст між Києвом, околицями та провінцією", - каже у вступі до цього епізоду Роман Романюк.

Якщо вам хочеться ще трошки Києва, прогулянок Володимирською гіркою, вистав у Шато та феєрверків у Царському саду, то цей епізод для вас.

Якщо ж вам і цього не досить, то ви також можете послухати інший епізод "Ранкової дози", де письменниця Гаська Шиян радила "Місто" Валер'яна Підмогильного: https://pod.link/1486288180/episode/d104e97e980a0dc19dc077674b498e42 

"Ранкова доза" – це подкаст, який ви слухали ще в далекому та спокійному 2019 році. В цьому подкасті відомі митці, письменники, політики та блогери розказували вам свої улюблені літературні історії, а ми їх озвучували.

Наступного тижня ми повертаємось з новим сезоном і у трошки оновленому форматі. Не пропустіть!

Ставлячи підпис під “Будапештським меморандумом”, Леонід Кучма позбавляв Україну зброї, але давав їй союзників. І то яких - Америка і Британія.

Стояв під тим документом і підпис президента Росії. Однак певності у тому, що на Будапешті україно-російські проблеми закінчаться, ні в кого не було. Швидше навпаки - ядерне роззброєння Києва було найбільш чутливим, але не єдиним бажанням Москви.

Адже був ще, скажімо, Чорноморський флот. Були питання статусу Севастополя і Криму загалом.

Врешті, не даремно ж одразу після проголошення незалежності Україною прессекретар Бориса Єльцина Павло Вощанов заявив про те, що Росія має право висунути територіальні претензії до будь-якої країни, яка заявила про незалежність.

Для Москви саме по собі існування України, принаймні в межах оголошених кордонів було питанням, щонайменше, дискусійним.

У 2014-му році Росія дуже наочно це покаже. Але те, що стало реальністю тепер, було задумано ще тоді, на самих початках українських 90-х.

І почалося все із уже зовсім забутої зустрічі у тоді ще українському містечку Масандра у Криму, куди делегації із Києва і Москви з’їхалися вирішувати одвічне питання двосторонніх відносин: чий флот у Криму?

Більшість обивателів сьогодні, з перспективи 30 років Незалежності дивиться на перемовини про ядерне роззброєння на початку 90-х як на втрачений шанс, коли Українське керівництво дало неправильну відповідь на запитання "Бути чи не бути Україні ядерною державою?"

І дуже небагато хто із "ядерних експертів" розуміє, що насправді те питання було дещо коротшим – бути чи не бути Україні державою?

Тобто, для людей обізнаних з темою, питання роззброєння по суті і не стояло – шансів зберегти ядерну зброю не було.

Однак це не означає, що Україні не було за що боротись. Київ мусив добитись, по-перше, визнання того факту, що хоч Україна і відмовляється від ядерної зброї, але ця зброя її, вона належить Україні як ядерній державі-наступниці СРСР. По-друге – українські дипломати мусили вибити максимально вигідні умови та велику компенсацію за відмову від третього за розміром ядерного арсеналу світу.

Це друга частина подкасту "Українські 90-ті" присвячена темі ядерної зброї.