Коли все має значення

From late May to June 28, in London’s Arcola Theatre, audiences have the opportunity to see the documentary play “The Reckoning”, created by the British company Dash Artsand the Public Interest Journalism Lab. British director Josephine Burton and Ukrainian playwright Anastasiia Kosodii developed the production based on real testimonies of survivors of Russian war crimes.

Witness accounts from Stoyanka, Blystavytsia, Snihurivka, and Kramatorsk were collected as part of The Reckoning Project. At the end of 2022, one of the project’s co-founders, researcher Peter Pomerantsev, invited Josephine Burton to work with the archive of recorded testimonies. In addition to legal accountability, he wanted the guilty Russians to also face justice in the court of public opinion. Burton agreed.

She realized that for such a production, she needed a Ukrainian playwright, and she invited Anastasiia Kosodii to collaborate. Together, they read through dozens of testimonies to find thematic connections between the stories. Some of the testimonies resonated more personally with the authors. For Anastasiia, who is originally from the Zaporizhzhia region, the stories from her native area were especially powerful. For Josephine, it was the story of a mother from the Kyiv region, whose son was killed by Russian soldiers while trying to escape occupation.

After carefully reviewing the testimonies and speaking with people involved in The Reckoning Project, the artists concluded that a journalist would be the narrative element that ties the survivors’ stories together. The story of a security guard from Stoyanka became the central one.

Journalist Nataliya Gumenyuk speaks with JosephineBurton about how the director worked with testimonies of war crimes, why she chose not to show the actors photos of real people, the use of the Ukrainian language in the play, a salad of radishes and tomatoes, and what can protect a documentary production from turning into bad theatre.

Do you like our podcast? Support the Public Interest Journalism Lab with a Donation

У лютому 2025 року «Лабораторія журналістики суспільного інтересу» організувала панельну дискусію на щорічній міжнародній конференції, присвяченій питанням прав людини в цифрову епоху RightsCon2025 у Тайбеї. 

Цей епізод подкаста присвячений темі збереження уваги аудиторії до журналістських матеріалів, що стосуються прав людини. Учасниці дискусії — журналістки та правозахисниці з України, Південної Кореї та Мексики — діляться досвідом, як працювати з чутливими темами, але при цьому не втрачати довіри аудиторії в умовах поляризації, втоми від новин і поширення дезінформації.

У розмові йдеться про те, чому звичні підходи — емоційні заклики чи спрощені наративи — не завжди працюють, і як адаптувати формат матеріалів, аби вони залишалися переконливими. Обговорюються також приклади, як залучати широку аудиторію до складних тем — через особисті історії, фактчекінг та дослідження мотивації глядачів. Учасниці розповідають, як журналістика може підтримувати суспільну довіру навіть у кризові періоди, і які методи допомагають краще доносити зміст правозахисних матеріалів у різних контекстах — від воєнних конфліктів до авторитарних режимів.

Учасники дискусії:

Наталя Гуменюк – журналістка, співзасновниця Лабораторії журналістики суспільного інтересу

Ангеліна Карякіна – журналістка, співзасновниця Лабораторії журналістики суспільного інтересу

Деніз Дрессер – політична аналітикиня, колумністка та активістка (Мексика)

Ханна Сон – виконавча директорка Центру даних з прав людини в Північній Кореї (Південна Корея)

Джейсон Лю – журналіст та правозахисник (Тайвань), модератор дискусії

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations

Після Зимової війни із Радянським Союзом, яка тривала 105 днів, в Фінляндії почали розробляти концепцію тотальної оборони. Тоді у 40-х роках держава зберегла свою незалежність, але була змушена віддати понад 10% своєї території СРСР. Понад 400 тисяч фінів втратили свої домівки, влада країни їх евакуювала в інші райони Фінляндії.

Відтоді держава почала комплексно розбудовувати національну оборону, до якої долучено все суспільство, економіка, а не тільки збройні сили. Співпраця із сусідніми країнами також була важливою, зокрема, із Швецією. Серед спільних фінсько-шведських проєктів  можна назвати культурний центр Ханахольмен, що розпочав свою роботу 50 років тому. Одна з перших дискусій, що пройшла там, була присвячена політиці безпеки. Ця тема залишається однієї з провідних для центру і донині, каже генеральна директорка Ханахольмену Гунвор Кронман. Вступ до НАТО навесні 2023 року не зменшив фокус уваги Фінляндії на власній обороні. «Навіть якщо ми є членами НАТО, то це не означає, що ми повинні відпочивати і думати, що хтось інший прийде і допоможе нам, якщо нам це буде потрібно», – каже Кронман.

Не дає розслабитися країні і Росія, з якою вона маєспільний кордон довжиною у 1340 кілометрів. Окрім будівництва військової інфраструктури біля прикордонної лінії, як додатковий тиск Росія використовувала і мігрантів. Вона їх спрямовувала до фінського кордону під час мігрантської кризи у 2015 році. Наразі Фінляндія завершила перші 35 кілометрів паркану, який вона будує на закритому східному кордоні з РФ для зупинки мігрантів.

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Гунвор Кронман про те, як фінське суспільство готується захищати країну, курси з оборони, що повинен мати кожен фін при надзвичайних ситуаціях, як війна в Україні сколихнула спогади про досвід проживання війн у Фінляндії  та стійкість палестинців.

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations

After the Winter War with the Soviet Union, which lasted 105 days, Finland began developing a concept of total defense. In the 1940s, the country preserved its independence but was forced to cede over 10% of its territory to the USSR. More than 400,000 Finns lost their homes and were evacuated by the government to other parts of Finland.

Since then, the state has been comprehensively building its national defense, involving the entire society and economy, not just the armed forces. Cooperation with neighboring countries has also been crucial — particularly with Sweden. Among the joint Finnish-Swedish projects is the Hanaholmen Cultural Centre, which began operating 50 years ago. One of the first discussions held there focused on security policy — a topic that remains central to the center’s agenda today, says Hanaholmen's Chief Executive Officer, Gunvor Kronman. Finland’s accession to NATO in the spring of 2023 has not shifted the country’s focus away from its own defense. “If we are NATO members, that it doesn`t mean that we should rest and think that somebody else will come and help us if we need,” Kronman says.

Russia, with which Finland shares a 1,340-kilometer border, also keeps the country on alert. In addition to building military infrastructure near the border, Russia has used migrants as a means of pressure — directing them toward the Finnish border during the 2015 migration crisis. Currently, Finland has completed the first 35 kilometers of a fence it is constructing along the closed eastern border with Russia to stop migrant flows.

Journalist Nataliya Gumenyuk talks to Gunvor Kronman about how Finnish society prepares to defend the country, the defense courses, what every Finn is expected to have for emergency situations, how the war in Ukraine has stirred memories of Finland’s own wartime experiences, and the resilience of the Palestinians.

Do you like our podcast? Support the Public Interest Journalism Lab with a Donation

https://www.journlab.online/donations

Боснійська журналістка та письменниця Аїда Черкез висвітлювала війну в Боснії та облогу Сараєва. Протягом перших двох років бойових дій вона була впевнена, що її матеріали зможуть зупинити війну. Але потім зрозуміла, що світ все знав, однак нічого не робив. Тоді журналістка вважала, що іншим байдуже на те, що відбувається в її країні. Після такого розчарування Аїда Черкез хотіла все кинути та поїхати з Балкан. Однак інтерв’ю із дуже старим чоловіком стало для неї поворотним моментом. Той зауважив, що після її репортажів про війну у Боснії ніхто вже не зможе сказати, що не знав, що там відбувається. Вона залишилися у Сараєво, продовжила писати статті та повідомляти новини.

Після досвіду проживання війни у власній країні журналістка вже могла розпізнавати ознаки того, що десь може розпочатися військовий конфлікт. Вона попереджала своїх українських колег та друзів про початок великої війни в Україні. Аїда бачила ідентичні знаки. Росіяни протягом 2021 року постійно стояли на кордонах України, прикриваючись військовими навчаннями. У 90-х роках облога Сараєва, як тривала 44 місяці, також розпочалася з військових навчань у горах навколо столиці. Однак чимало її українських колег не вірили їй. Черкез навіть не злилася на них, адже була такою самою перед початком війни у Боснії.

Вже після початку повномасштабного вторгнення Аїда Черкез написала лист-звернення до українців у березні 2022 року. «На вас чекають скрутні часи, в які ви будете втрачати віру, але я пишу вам з майбутнього і з впевненістю кажу – ви переможете так само, як перемогли ми», – писала журналістка. Наприкінці цього листа вона перефразувала надпис на футболці, яку носила під час облоги Сараєва. На футболці, яку досі вона зберігає, написано «Сараєво буде стояти, решта мине».  Українцям вона написала  «Україна буде стояти, решта мине».  

Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Аїдою Черкез про облогу Сараєва та як культура допомогла його жителям почувати себе людьми, про матерів жертв різанини у Сребрениці та процес зцілення, трибунал та чому треба продовжувати збирати докази воєнних злочинів росіян.

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations

Bosnian journalist and writer Aida Ćerkez covered the war in Bosnia and the siege of Sarajevo. During the first two years of the conflict, she believed that her reports could help stop the war. But eventually, she realized that the world knew everything — and did nothing. At that time, she felt that others simply didn’t care about what was happening in her country. After such disappointment, Aida Ćerkez wanted to give up and leave the Balkans. However, an interview with a very old man became a turning point for her. He remarked that after her reports on the war in Bosnia, no one would ever be able to say they didn’t know what was happening there. She stayed in Sarajevo, continued writing articles, and reporting the news.

Having lived through war in her own country, the journalist became able to recognize the signs of a potential armed conflict. She warned her Ukrainian colleagues and friends about the coming full-scale war in Ukraine. Aida saw the same signs. Throughout 2021, Russian troops were constantly stationed near Ukraine’s borders, under the pretext of military exercises. In the 1990s, the 44-month-long siege of Sarajevo also began with military drills in the mountains surrounding the capital. Yet many of her Ukrainian colleagues didn’t believe her. Ćerkez didn’t even hold it against them, as she herself had felt the same before the war in Bosnia began.

After the full-scale invasion started, Aida Ćerkez wrote an open letter to Ukrainians in March 2022. “In the dark times that are ahead of you, you will lose faith sometimes and be overwhelmed by exhaustion. But I’m writing to you from the future and I’m telling you: “You will prevail just as we did,” she wrote. At the end of the letter, she rephrased the slogan printed on a T-shirt she wore during the siege of Sarajevo. The T-shirt, which she still keeps, reads: “Sarajevo will be, everything else will pass.” To Ukrainians, she wrote: “Ukraine will be, everything else will pass.”

Journalist Angelina Kariakina speaks with Aida Ćerkez about the siege of Sarajevo and how culture helped its residents feel human, about the mothers of the victims of the Srebrenica massacre and the process of healing, about the tribunal, and why it is crucial to continue collecting evidence of Russian war crimes.

Do you like our podcast? Support the Public Interest Journalism Lab with a Donation https://www.journlab.online/donations

Грузинська журналістка Наталя Антелава пропрацювала на ВВС майже десять років. Але їйнабридло робити матеріали без занурювання у контекст. Вона прагнула робити таку журналістику, яка дійсно зосереджувалася б на тому, чому та як щось відбувається. Тому у 2015 році вона стала співзасновницею онлайн-платформи Coda Story. Репортажі та сторітелінг, що розкривають та досліджують глибинні причини світових змін — основний підхід її медіа.

Зараз один із фокусів досліджень журналістів зосереджений на біг-теху, Кремнієвій долині та її культу у сучасному світі. Наталя Антелава вказує на нездорові відносини між медіа та техгігантами. Вона використовує аналогію міжособистісних стосунків, коли людина розуміє, що опинилася у ліжку не з тим хлопцем і він тут не по любові, а заради вигоди. Тому вона закликає не брати від них кошти та писати про них більше незаангажованих статей. Адже Кремнієва долина насаджує погляд, що технологічний прогрес є єдиним видом прогресу і викинула звідти людину. До того ж керівники техногігантів перетворюються на найпотужнішого гравця на світовій арені. Часто вони готові приєднатися до політиків-популістів і піти проти базових принципів, навколо яких раніше існував суспільний консенсус, як на глобальному рівні, так і в країнах окремо.

Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Наталею Антелавою про культ біг-теху та перетворення його на нову релігію, її розчарування в медіа індустрії та захоплення журналістикою, інформаційний шум та провину CNN, вплив Coda та цінність свободи для грузин.

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations

Georgian journalist Natalia Antelava worked at the BBC for nearly ten years. But she grew tired of producing stories without deeper context. She wanted to pursue journalism that truly focused on why and how things happen. That’s why, in 2015, she co-founded the online platform “Coda Story”. Reporting and storytelling that uncover and explore the root causes of global change form the core approach of her media outlet.

One of the current focuses of Coda’s journalists is Big Tech, Silicon Valley, and its cult-like status in today’s world. Natalia Antelava points to the unhealthy relationship between the media and tech giants. She draws an analogy with personal relationships — when someone realizes they’ve ended up in bed with the wrong guy, and he’s there not for love, but for self-interest. That’s why she urges media outlets not to accept funding from tech giants and to publish more independent stories about them. Silicon Valley, she says, promotes the idea that technological progress is the only kind of progress — pushing humanity out of the equation. At the same time, tech leaders have become some of the most powerful global players. Often, they are willing to align themselves with populist politicians and go against the foundational principles around which societal consensus once existed — both globally and within individual countries.

Journalist Angelina Kariakina speaks with Natalia Antelava about the cult of Big Tech and its transformation into a new religion, her disillusionment with the media industry and passion for journalism, information noise and CNN’s role in it, Coda’s impact, and the value of freedom for Georgians.

Do you like our podcast? Support the Public Interest Journalism Lab with a Donation https://www.journlab.online/donations

Із початку повномасштабного російського вторгнення Данія виділила Україні понад 8 млрд євро, з них 90% – військова допомога. Цю країну можна назвати серед найвірніших українських союзників  – вона посідає друге місце у світі серед держав, що найбільше витрачають на допомогу Україні відносно спроможності власної економіки. На кінець минулого року – це близько 2% данського ВВП. Символом військової підтримки Данії стала передача винищувачів F-16, перші з яких вона перенаправила до України в серпні 2024 року. Загалом країна зобов’язалася надати 19 подібних літаків. До того ж, Данія напряму інвестує в український оборонно-промисловий комплекс, а саме, купує зброю безпосередньо в українських виробників.

Хоча військова складова є основною, але ця нордична країна також надала тимчасовий прихисток понад 40 тисячам українців. Загалом, кількість українців в Данії потроїлася, розповідає голова Українського Дому в Данії Наталя Попович. Щоб поглибити розуміння данцями української культури та історії, в Українському Домі, в будівлі в центрі Копенгагена площею у тисячу квадратних метрів, постійно проводяться різні заходи. Коли емпатії може не вистачати, то, зокрема, знання про взаємовідносини України та Росії протягом багатьох сторіч можуть підживлювати готовність підтримати України з боку Данії. Зазіхання на Гренландію з боку нинішньої влади США тільки посилило солідарність данців  з українцями.

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Наталею Попович про ставлення данців до погроз Трампа забрати Гренландію, чи матиме Україна підтримку від Данії надалі, чому вона постійно займає провідні місця в рейтингу найщасливіших країн світу, данських бізнес-гігантів та готовність її громадян платити високі податки. 

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations

У лютому 2025 року тема проведення виборів в Українізнову стала актуальною. Нова влада в Сполучених Штатах вважала, що їх треба провести до кінця цього року, що сприятиме мирним перемовинам. Подібний сценарій довгий час проштовхувала і Росія, яка постійно розповсюджує наратив про нібито нелегітимність Володимира Зеленського на посаді президента України та завершення його повноважень весною 2024 року. Але під час війни провести вибори в Україні неможливо, якщо мова йде про чесне та вільне волевиявлення, впевнена голова правління Громадської мережі ОПОРА Ольга Айвазовська.  А поки країні треба готуватися до перших повоєнних виборів через велику кількість викликів та деградацію системи, адже українці не переобирали владу шляхом голосування протягом вже п’яти років.

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із ОльгоюАйвазовською про захист влади від виборів під час війни, чому зараз неможливо провести чесні та вільні вибори в Україні, голосування поштою та як краще використати «Дію», а також її головні уроки після участі в Трьохсторонній контактній групі у Мінську.

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations