Коли все має значення

У 2026 році на Венеційській бієнале Україну представляла художниця Жанна Кадирова.  Центральним об’єктом національного проєкту «Гарантії безпеки» стала її скульптура «Оригамі Олень». До початку повномасштабного вторгнення вона стояла у парку «Ювілейний» у Покровську на постаменті, де раніше був радянський реактивний літак. Коли російські військанаближалися до міста, ініціативна група разом із Жанною Кадировою евакуювала оленя у безпечне місце.  Сам Покровськ дуже пошкоджений бойовими діями і вже практично окупований російською армією.

Через скандал із появою російського павільйону на бієнале цього року Україні запропонували гарні місця для експозиції скульптури Кадирової, зокрема, білявходу в сади Джардіні. Художниця пригадує, що будь-яке інтерв’ю у Венеції починалося з питання, що вона думає з приводу появи Росії на мистецькому форумі. Однак ще перед початком бієнале творча команда вирішила, щоне виступатиме проти участі країни-агресорки, а зосередиться на власному посланні. Покровський олень розповідає історію невиконаних міжнародних гарантійбезпеки. Скульптура зрізана зі свого постаменту, вона у підвішеному стані. У подібному стані перебувають мільйони українців, які вимушені були покинути свійдім через війну і не знають де вони опиняться завтра у пошуках нового прихистку.

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Жанною Кадировою про її творчість під час великоївійни, чому вона обирає виставки замість регалій, про Шевченківську премію та як вона ставиться до митців, що виїхали з України, про необхідність повернутиукраїнському мистецтву імена митців радянської доби та як Україна може подолати російські пропагандистські меседжі за допомогою культури.

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations

Деніел Курц-Фелан є головним редактором журналу «Foreign Affairs» п’ять років. Він спеціалізується на зовнішній політиці США та Китаї. Попри непослідовність та суперечливість політики Дональда Трампавін під час свого другого терміну змінив риторику й загальний підхід до Китаю. На думку Курца-Фелана, американський президент  набагато більше зацікавлений у підтриманні стабільних, а подекуди навіть досить теплих відносин із очільником Китаю Сі Цзіньпіном.  Для цього він пішов на певні поступки стосовно Тайваню, який є однієї з найконфліктніших тем у американо-китайськихвідносинах. Зараз керівництво Китаю відчуває, що події навколо Тайваню розвиваються на його користь. Наразі військового вторгнення з боку Китаю на острів можна не очікувати. Однак ризики можуть зрости за кілька років.Головний редактор «Foreign Affairs» називає 2028 рік як можливу дату ескалації. Саме тоді відбуватимуться президентські вибори як на Тайвані, так у США. «Взаємодія між цими двома політичними процесами може виявитися дестабілізуючою й змінити підхід Китаю», — стверджує Курц-Фелан.

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із головним редактором «Foreign Affairs» про протистояння США та Китаю та зміну підходу Трампа,  відносини Пекіна та Москви та слід, що залишило радянське минуле на них, як сприймають російську війну в Україні у Білому домі і хибне уявлення про Трампа як ізоляціоніста.

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations

Daniel Kurtz-Phelan has served as Editor of Foreign Affairs for the past five years. He specializes in U.S. foreign policy and China. Despite the inconsistency and contradictions that often characterize Donald Trump’s policies, during his second term Trump has shifted both his rhetoric and his overall approach toward China.

According to Kurtz-Phelan, the U.S. president is far more interested in maintaining stable—and at times even relativelywarm—relations with Chinese leader Xi Jinping. To achieve this, he has made certain concessions regarding Taiwan, one of the most contentious issues in U.S.-China relations. China’s leadership now feels that developments surrounding Taiwan are moving in its favor.

For the time being, a Chinese military invasion of the island appears unlikely. However, the risks could increase within the next few years. The Editor of Foreign Affairs points to2028 as a potential year of escalation. Presidential elections will take place both in Taiwan and in the United States that year. “The interaction between these two political processes could prove destabilizing and alter China’sapproach,” Kurtz-Phelan argues.

Journalist Natalia Gumenyuk speaks with the Editor of Foreign Affairs about the U.S.-China rivalry and Trump’schanging approach toward Beijing, the relationship between Beijing and Moscow and the legacy of their Soviet past, how Russia’s war against Ukraine is viewed in the White House, and the misconception of Trump as an isolationist.

Do you like our podcast? Support the Public Interest Journalism Lab with a Donation https://www.journlab.online/donations

Український режисер, сценарист і драматург Сергій Кулибишев є автором понад 400 сценаріїв. Сьогоднійого п’єсу «ПоліАндрія» ставить Давид Петросян у Театрі Франка, а торік на Sweet TV вийшов трагікомічний міні-серіал «Ховаючи колишню», в якому Кулибишеввиступив шоуранером і режисером. Він впевнений: проєкти про сьогодення не можуть бути відірваними від реальності. Тому серіал «Ховаючи колишню» – про те, як люди в Києві у2024-2025 роках переживають війну. Саме масовий глядач цікавить автора. На думку Кулибишева, рівень складних артхаусних фільмів в Україні є високим, проте масове кіно здебільшого не досягло планки якісного продукту. Серед причин режисер називає брак коштів, а також нестачу цікавих ідей та сценаріїв. Кулибишев закликає авторів до свободи у виборі тем та подачі матеріалу. Проте просить під час війни створювати такі проєкти, які не множать безнадію, а після перегляду глядачу не ставало б ще гірше. 

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Сергієм Кулибишевим про те, як він пишіть сценарії, гумор як механізм рефлексії та страх людей сміятися над собою,про КВК як частину його життя та чому він себе зараз з цим колом не уособлює, що він зрозумів про росіян, а також гетьмана Павла Скоропадського і гурт «Брати Гадюкіни» як героїв його майбутніх фільмів та п’єс.

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations

Колумбійська журналістка Каталіна Гомес постійно проживає в Тегерані з 2007 року. В Іран вона потрапила через свою одержимість Близькім Сходом. Її спеціалізація – репортажі з військових конфліктів в цьому регіоні. Також Гомес висвітлювала кілька президентських виборів в Ірані та масові протести під час Зеленої революції в Ірані у 2009 році. Після повномасштабного вторгнення Росії вУкраїну журналістка регулярно їздить на передову для написання репортажів та періодично проживає в Києві.

У перший день початку військової операції США та Ізраїлю проти Ірану Гомес саме виїжджала з України та чекала на свій паспорт у Польщі. Після отримання документів вона полетіла до Туреччини, яка має довгий сухопутний кордон з Іраном. Звідти вже на автівці вона заїхала в Іран і на третій день війни добралася до Тегерану. Там Гомес побачила людей, що перебували в постійному страху — черезбагаточисельні удари по різним військовим базам, поліції, воєнізованих формуваннях та об’єктах, пов’язаних із ядерною програмою Ірану, страждали і звичайні житлові райони. До того ж під удар потрапляло військове командування та ті, хто пов’язаний із режимом, а ніхто ніколи не знав достеменно, хто є їхніми сусідами і що відбувається в будинку поруч. Іранці не отримувалиінформації, як поводити себе, зокрема, і під час дронових атак. Тому Каталіні Гомес доводилося пояснювати, якими є характерні звуки від дронів, в чому є небезпека та як врятувати себе і своїх близьких під час нальотів безпілотників. Вона навіть написала пост в соцмережі, що саме це і є тим кошмаром, в якому українці живуть від початку повномасштабного вторгнення, зокрема, і черезіранські «Шахеди».

Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Каталіною Гомес про життя звичайних іранців під час нинішньої війни, зміну їхніх настроїв, сприйняття ними смерті верховного лідераІрану Алі Хаменеї та ставлення до Трампа, жінок без хіджабів та в леггінсах на пробіжках, що сталося з ядерною програмою в Ірані та індустрію дронів, що пов’язана з Корпусом вартових ісламської революції.

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations

Colombian journalist Catalina Gomez has been living in Tehran since 2007. She first came to Iran driven by her fascination with the Middle East. Her main specialization is reporting frommilitary conflicts across the region. Gomez also covered several presidential elections in Iran as well as the mass protests during Iran’s Green Movement in 2009. After Russia’s full-scale invasion of Ukraine, the journalist began traveling regularly to the front line to report and has periodically lived in Kyiv.

On the first day of the U.S. and Israeli military operation against Iran, Gomez was leaving Ukraine and waitingfor her passport in Poland. After receiving her documents, she flew to Turkey, which shares a long land border with Iran. From there, she entered Iran by car and reached Tehran on the third day of the war.

In Tehran, Gomez witnessed people living in constant fear. Numerous strikes targeting military bases, policeforces, paramilitary groups, and facilities connected to Iran’s nuclear program were also affecting ordinary residential neighborhoods. Military commanders and people associated with the regime were also being targeted, while no one trulyknew who their neighbors were or what was happening in the building next door. Iranians received almost no guidance on how to behave during attacks, including drone strikes.

As a result, Catalina Gomez found herself explaining what drones sound like, what dangers they pose, and how people could protect themselves and their loved ones during drone attacks. She even wrote on social media that this was the very nightmare Ukrainians have been living through since the start of the full-scale invasion — including because of Iranian-made Shahed drones.

Journalist Angelina Kariakina speaks with Catalina Gomez about the lives of ordinary Iranians during the current war, changing public moods, perceptions of the death of Iran’s Supreme Leader Ali Khamenei, attitudes toward Donald Trump, women appearing without hijabs and jogging in leggings, the current state of Iran’s nuclear program, and the drone industry linked to the Islamic Revolutionary Guard Corps.

Do you like our podcast? Support the Public Interest Journalism Lab with a Donation

https://www.journlab.online/donations

Colombian journalist Catalina Gomez has been living in Tehran since 2007. She first came to Iran driven by her fascination with the Middle East. Her main specialization is reporting frommilitary conflicts across the region. Gomez also covered several presidential elections in Iran as well as the mass protests during Iran’s Green Movement in 2009. After Russia’s full-scale invasion of Ukraine, the journalist began traveling regularly to the front line to report and has periodically lived in Kyiv.

On the first day of the U.S. and Israeli military operation against Iran, Gomez was leaving Ukraine and waitingfor her passport in Poland. After receiving her documents, she flew to Turkey, which shares a long land border with Iran. From there, she entered Iran by car and reached Tehran on the third day of the war.

In Tehran, Gomez witnessed people living in constant fear. Numerous strikes targeting military bases, police forces, paramilitary groups, and facilities connected to Iran’s nuclear program were also affecting ordinary residential neighborhoods. Military commanders and people associated with the regime were also being targeted, while no one trulyknew who their neighbors were or what was happening in the building next door. Iranians received almost no guidance on how to behave during attacks, includingdrone strikes.

As a result, Catalina Gomez found herself explaining what drones sound like, what dangers they pose, and how people could protect themselves and their loved ones during drone attacks. She even wrote on social media that this was the very nightmare Ukrainians have been living through since the start of the full-scale invasion — including because of Iranian-made Shahed drones.

Journalist Angelina Kariakina speaks with Catalina Gomez about the lives of ordinary Iranians during the currentwar, changing public moods, perceptions of the death of Iran’s Supreme Leader Ali Khamenei, attitudes toward Donald Trump, women appearing without hijabs and jogging in leggings, the current state of Iran’s nuclear program, and the drone industry linked to the Islamic Revolutionary Guard Corps.

Do you like our podcast? Support the Public Interest Journalism Lab with a Donation

https://www.journlab.online/donations

Висвітлення в медіа насильства та мізогінії щодо жінок перебуває на найнижчому рівні за останні дев’ять років. Торік лише 1,3% онлайн-матеріалів у світі розкривали ці теми. Такі результати дослідження оприлюднила міжнародна консалтингова компанія з питань стратегії роботи з аудиторією AKAS. Фахівці проаналізувала понад один мільярд онлайн-публікацій з 2017 року. Найбільше матеріалів стосовно насильства та мізогінії світ читав та дивився у 2018 році — через рух Me Too він ставпіковим моментом для висвітлення цієї теми. Однак навіть тоді лише 2,2% усіх матеріалів в онлайні стосувалися насильства проти жінок.

Дослідниця та журналістка Люба Кассова розповіла, що вонинамагалися дослідити, чи існує зв’язок між рівнем насилля проти жінок у країні та рівнем медійного висвітлення цієї теми. Фахівці очікували побачити прямузалежність — чим вищий рівень насилля, тим більше про це пишуть медіа. Однак жодного такого зв’язку вони не виявили.

Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Любою Кассовою про зміщення фокусу уваги у висвітленні в медіа справи Епштейна, шкоду сенсаційної подачі такої теми, «нордичний парадокс» та ігнорування голосу жінкив матеріалах про мізогінію та насильства щодо них. 

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations

Coverage of violence and misogyny against women in themedia has fallen to its lowest level in the past nine years. Last year, only 1.3% of online content worldwide addressed these issues. These findings were published by the international audience strategy consultancy AKAS. Researchersanalyzed more than one billion online publications dating back to 2017. The largest volume of coverage on violence and misogyny came in 2018, when the Me Too movement became a peak moment for media attention to the issue. Yet even then, only 2.2% of all online content focused onviolence against women.

Researcher and journalist Luba Kassova said the team soughtto determine whether there was a link between the level of violence against women in a country and the amount of media coverage devoted to the issue. The researchers expected to find a direct correlation — the higher the level of violence, the more media attention it would receive. However, they found no such connection.

Journalist Angelina Kariakina speaks with Luba Kassovaabout the shifting media focus in coverage of the Epstein case, the harm caused by sensationalist reporting on violence against women, the “Nordic paradox,” and the sidelining of women’s voices in stories about misogyny and violenceagainst them.

Do you like our podcast? Support the Public Interest Journalism Lab with a Donation

https://www.journlab.online/donations

Начальник патрульної поліції Донецької області Михайло Вершинін став відомим на всю країну під час оборони Маріуполя у 2022 році. Він залишився з певною кількістюправоохоронців захищати місто. Одна із задач, яку Вершинін намагався виконувати — це координація людей в місті, що оточила російська армія і постійно його бомбардувала. З тих часів в нього залишилася світлина — весь обвішаний радіостанціями та портативними раціямивін намагається координувати хаос у Маріуполі на початку повномасштабного вторгнення. В квітні 2022 поліцейського поранили, на «Азовсталі» йому зробили операцію. Там Вершинін перебував до самого виходу з «Азовсталі». У російському полоні він провів чотири місяці.

Він вважає, що історія Маріуполя є недорозказаною. Події у місті, що було в облозі, позбавили йогоілюзій  щодо суспільства та його реакцій,щодо деяких людей, які воювали, і були поруч. Тому він закликає не робити штучних героїв з людей, які можуть піаритися на темі Маріуполя. Навпаки потрібнопомічати вчинки тих, хто загинув у Маріуполі. «В нас дуже багато дійсно героїчних вчинків, про які ніхто толком не знає», — каже Вершинін.

Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Михайлом Вершиніним про те, як він змінився після Маріуполя та полону, рівновагу з собою та як треба пам’ятати «Азовсталь», про війну майбутнього та зброю для цивільних.

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійнимвнеском на сторінці https://www.journlab.online/donations