Політ над буденністю

Вино починається з винограду, що проростає з виплеканої виноробом землі. Зрештою, уся історія вина – це історія про те, наскільки чіпко люди, що його зрощують, тримаються за свою землю. На українських територіях вино було багато століть тому – від Трипілля і грецьких поселень. Виноград росте в Україні всюди – а значить, діжки і келихи з хорошим місцевим вином є не лише, як ми звикли вважати, на півдні країни і Закарпатті. Вино роблять всюди – від Тернопільщини і Хмельниччини до Сумщини, Чернігівщини і Донеччини. Гість цього епізоду – ресторатор і амбасадор українських вин Сергій Клімов, який називає Київ столицею вертикальних виноградників і прагне, щоб українських пляшок у наших закладах було більше, ніж французьких чи італійських. У випуску говоримо про історію та культуру українського вина, зміну споживчих звичок, найпоширеніші міфи, вплив регіонів і роль малих сімейних виробництв. Також з’ясовуємо, чому сухі вина увійшли в моду та як українські зразки потрапляють на світові фестивалі. Головний висновок простий: щоб зрозуміти вино, його треба пити й вивчати – у будь-якому порядку. Приєднуйтесь до розмови й діліться улюбленими українськими винами в коментарях.

Як навчитися «читати» мистецтво, а не лише милуватися ним? Чому Боттічеллі досі вражає, а Тінторетто називають першим режисером кіно? І що нам можуть розповісти музичні інструменти на картинах XVII століття?

У новому епізоді подкасту «Політ над буденністю» ми говоримо з історикинею і дослідницею мистецтва, лекторкою Маргаритою Стафійчук про таке:

- як мистецтво відображає час, його цінності, моду, політику і навіть жарти, які ми вже не розуміємо;

- чому варто пробувати дивитися на картини без підготовки, підписів і створювати про них власні історії;

- чому Стенлі Кубрик назвав Тінторетто першим в історії режисером кіно;

- як влада використовувала мистецтво, щоб утверджувати свою велич;

- які символи на картинах допомагають «зчитати» приховані меседжі та історії;

- чому вас може не вражати геніальне мистецтво, але з вами все гаразд.

Цей епізод – про те, як мистецтво допомагає зрозуміти минуле, сучасне, вічне і себе.

Новий сезон подкасту «Політ над буденністю» розпочинаємо розмовою про кіно.

Наш гість – Станіслав Битюцький. Режисер, дослідник кіно та керівник науково-програмного відділу Національного центру Олександра Довженка. Куратор кінофестивалю «Київський тиждень критики». Станіслав модеруватиме наш кіноклуб «Paradiso Cinema», у кому з вересня впродовж 4 місяців ми будемо досліджувати 4 країни та особливості їхніх кінематографів.

У подкасті ми говорили з кінознавцем: про українське поетичне кіно, химерність і сюрреалістичність як ознаку нашого національного кінематографу; як Гоголь став найбільш екранізованим письменником українського кіно радянських часів; як серіали і тікток вплинули і продовжують впливати на повний метр; про сучасні горори, проблемні стрічки і загалом те, що робить фільм класикою, непідвладною часу; про режисерський досвід Станіслава, та те, як його стрічка, мимохіть записана на телефон, отримала нагороду на фестивалі та стала предметом багатьох дискусії. А ще – про внутрішню кухню «Київського тижня критики» і процес відбору стрічок для фестивалю, діяльність Довженко-центру та роботу над екранізацією романа «Місто» Підмогильного.

Слухайте подкаст, і знаходьте натхнення на перегляд кіно – складного, комфортного, довгого, документального або класичного. Бо ж кіно існує заради свого глядача, і за це ми його любимо.

Новий випуск подкасту «Політ над буденністю» – про моду, стиль і те, як вони пов’язані з нашою ідентичністю та внутрішнім станом. Наша гостя – Оксана Шевченко-Дудченко, стилістка, менторка, експертка з особистого стилю. У Культурному Проекті стартує курс Оксани «Мова стилю: як одяг розповідає вашу історію». Він – про стиль як спосіб самовираження, терапію, діалог зі світом. У подкасті ми поговорили зі стилісткою про таке: - шлях до власного стилю та помилки, без яких він неможливий; - поєднання моди та національної культури; - українські бренди та їхні позиціонування у часи війни; - одяг як спосіб підтримати себе у часи кризи; - баланс між естетикою, етикою та свідомим споживанням; - практичні поради, як сформувати гардероб, який працює на вас; - чому інколи варто «надихатися і копіювати», щоб зрозуміти свій напрямок стилю. Слухайте подкаст, і надихайтесь на власні творчі пошуки, пізнання себе та трансформацію.

Абстрактне і експресивне у класичному мистецтві, канонічне і завчене – у сучасному. І старе, і нове – як мова, памʼять, політичний інструмент. У шостому епізоді говоримо про скульптуру з Антіном Проненком, художником та дослідником мистецтва і культури, автором освітніх програм та кураторських проєктів у Києві та Львові. У його доробку понад десяток курсів, лекцій, освітніх програм та авторських досліджень. Напередодні старту курсу «Тіло у камені: скульптура від Античності до бароко» ми поговорили з його автором про таке: - чому скульптура – конкурент живопису, і що вона може дати, чого не дає «вікно в інший світ» на полотні; - як у давньому Римі люди і статуї жили в двох окремих світах, і що спільного у цієї історії з грою Pokemon Go; - чому у світових містах досі зʼявляються леви, коні і богині біля басейнів; - як відрізнити хорошу абстракцію від поганої; - як 3D-друк змінює наше ставлення до унікальності скульптур; - як скульптура як меморіальна практика допомагає працювати з травмою та переживати біль війни; - скільки українського мистецтва містить Третьяковська галерея; - зрештою, які памʼятники потрібні нам сьогодні, і як суспільству розвивати мистецький смак. Ця розмова – глибока і щира. Вона не стільки про скульптуру, скільки про памʼять, ідентичність і культурну впевненість.

Культура проявляється не лише в мистецтві чи мові, а в кожному нашому щоденному русі: в тому, з якого боку ми дивимось на дорогу перед переходом, у способах вітання, у межах особистої дистанції. Ми не помічаємо цього, поки не потрапимо в інше культурне середовище. І саме тоді стає зрозуміло, що культура – це не щось зовнішнє чи нав’язане. Це вже є глибоко в нас – у наших тілах, у наших автоматичних реакціях. Вона визначає, як ми взаємодіємо з іншими, і формує той неповторний спосіб бути людьми, бути своїми у наших спільнотах. Це дуже загальне поняття, яке містить у собі величезну кількість сенсів. Та у новому випуску подкасту «Політ над буденністю» ми все ж спробували поговорити про культуру якомога більш різносторонньо – з іменами теоретиків, побутовими прикладами, історичними фактами і геополітичними порівняннями. У цьому нам допомогла розібратись Лариса Осадча – культурологиня, кандидатка філософських наук, докторантка НАКККіМ, магістр політології й авторка і лекторка курсів «Культурного Проекту». Ми поговорили з Ларисою про таке: ▫️чому індійці змогли скористатися доктриною ненасильства Ганді, а народи Балтії та українці не можуть дозволити собі розкоші пацифізму; ▫️навіщо нам етніка, щіточки для скатертини та національні казки; ▫️як досвід двох світових воєн посприяв розвитку індивідуалізму, і як це нам допомогло і нашкодило; ▫️як поява жанру світського роману у XVIII–XIX століттях зробила жінок незручними для суспільства і посприяла їхній емансипації; ▫️чому культура – це не про комфорт, а про виживання спільноти; ▫️зрештою, чому саме зараз культура стає найбільш стійким і важливим захистом – колективної пам’яті, ідентичності та майбутнього. Приємного прослуховування!

Про судовий процес, ковід, війну, масові вбивства у школах і життя зі штучним інтелектом, а також горори, детективи, рейви і вистави під водою – це все сучасна опера сьогодні. У новому епізоді подкасту «Політ над буденністю» розвіюємо усі міфи довкола опери і підштовхуємо вас шукати і знаходити вистави до душі. Як саме це робити – розповідає гостя подкасту Олена Савчук, співзасновниця громадської організації OPERA BRIDGE UKRAINE, режисерка Львівської опери та авторка програми для підлітків «Оперний для тебе!». «В оперу приходять геймери, аніматори й VR-дизайнери. І це змінює сам мозок театру», – стверджує Олена. І розповідає про таке: - чому оперу можна і варто дивитись вдома онлайн, і як сервіс OperaVision став нетфліксом для опери; - чому йти з вистави до її закінчення – це нормально і не соромно; - навіщо європейські батьки водять в оперу немовлят; - як вистава Лисенка у харківському підвалі стала актом опору у війну. Слухайте і, звісно, ходіть на вистави – у джинсах і з дітьми, у вечірньому вбранні і на підборах, з кавою у ліжку перед екраном. Головне, ходіть!

Героїня третього випуску – фуджурналістка Марія Банько. Вже 15 років Марія досліджує, як те, що ми кладемо у свою тарілку, визначає нас у культурному, національному, історичному та соціальному контекстах. У своєму проєкті War Cookbook дослідниця збирає рецепти воєнного часу, і за кожним із них стоїть історія: якась – про виживання під обстрілами, інша – про їжу як символ родинного тепла після повернення з фронту. Це і документування, і спроба розібратися у тому, як глобальні зміни змінюють наші звички і побут, і навпаки – як несвідомі усталені харчові ритуали впливають на наші життя, стосунки, комунікацію. У епізоді говоримо з Марією про таке: – чому сьогодні можливість самому приготувати собі сніданок – нова форма привілею; – зерно, експорт, політичні угоди: фуд-дипломатія – це більше, ніж національні страви-бренди; – чому українці витрачають на приготування їжі більше часу, ніж американці та європейці; – як Голодомор і війни лишили нам не лише травму, а і скіли виживання та креативності: про взаємодопомогу, здатність гуртуватися, волонтерські кухні Майдану і перших днів великої війни; – як вивчати географію і історію України за регіональними рецептами борщу; – чому національна кухня – не набір музейних експонатів і не список автентичних страв, а живий організм, який постійно видозмінюється; – як ресторанний бізнес формує людські стосунки і цінності; – чому і кому варто прийти на авторський курс Марії “Food studies: про що розповідає нам їжа”

У другому епізоді говоримо з Ганною Дацюк – кинокритикинею, кураторкою кінофестивалю «Київський тиждень критики», авторкою та лекторкою курсів в Культурному Проекті. Ганна упевнена, що її дитинство закінчилося із переглядом «Птахів» Альфреда Гічкока, нова «Білосніжка» має штучно занижений рейтинг, а «Сяйво» – не найкращий фільм Стенлі Кубрика. У цьому випуску ви почуєте про таке: - чи є кому продовжити справу Девіда Лінча; - чому улюблене кіно варто передивлятись кожні пʼять років; - як сформувати власний кінословник і чому списки «100 must see фільмів» – не така вже й погана ідея; - що таке female gaze — і чому «Портрет дівчини у вогні» варто подивитися хоча б для цього; - чим несерйозне кіно відрізняється від поганого (і чому обидва мають право на перегляд). А ще гостя щедро ділиться власними кіносписками на будь-які запити і випадки життя, тож радимо одразу занотовувати найцікавіше.

Гість нашого першого епізоду — Олексій Карачинський, психотерапевт, ветеран російсько-української війни і військовий психолог, кандидат психологічних наук. Ми поговорили з Олексієм про таке: • як працює префронтальна кора і чому вона «вимикається», коли ми голодні, невиспані або у стресі; • що стоїть за ефективним навчанням — і чому важливо починати з базових потреб; • чому Олексію відгукується формула Сковороди; • як щоденні ритуали допомагають утримати фокус; • чи здатен ШІ замінити психотерапевта; • як допомогти дитині обрати професію.