Проживаємо війну. Перший день російського вторгнення у Харкові

Люди виїхали з прикордоння Чернігівщини ще до того, як місцева влада оголосила обов’язкову евакуацію – зрозуміли, що вони та їхнє майно стають мішенями російських дронових атак, а стрімке збільшення їх уже не дозволяє їм жити вдома. Розмовляємо з тими, хто тікали з села Шишківка, що за 7 км від північного кордону з РФ. Слухаємо звуки дронів, як їх розрізняти, говоримо про адаптацію до небезпеки, про життя у Шишківці до та під час вторгнення і про те, як на п’ятий його рік довелося покидати дім й облаштовуватися в нових місцях: комусь досить-таки недалечко, а комусь подалі від кордону.

Матеріал Оксани Рекун

Режисерка Анна Кравець

Фото: Оксана Рекун

Редакторка Тетяна Козак

Влітку 2026 року на мостах і на кінцевих зупинках у Космічному та Шевченківському районах Запоріжжя почали натягувати антидронові сітки, бо прифронтове місто потерпає від атак численних FPV-дронів. Росіяни також посилили обстріли КАБами і балістичними ракетами (віднедавна і північнокорейськими), а також різними модифікаціями безпілотників. Місцеві кажуть, що до бомбардувань за розкладом звикають швидко, а до укриттів не ходять, бо інакше не встигатимуть жити своє життя і працювати на роботах. Вибухи бачать часто, а чують постійно. Деякі хотіли б виїхати, але більшість вибирає бути вдома. Сіток у місті з'являється дедалі більше.

Матеріал Юліани Топольник

Режисерка Анна Кравець

Фото Юліани Топольник

Редакторка Тетяна Козак

У другій частині розмови Іскра розповідає про виклики російського полону для людської свідомості та про своє звільнення. Колишній військовополонений пригадує особливості тюремної пропаганди та роботи пам’яті в інформаційному вакуумі, розповідає про відчуття часу без календаря та утворення побутових забобонів. Розказує і про тюремні перевірки на дотримання прав військовополонених, після яких дещо зменшувалася жорстокість умов та поводження з бранцями. Також морпіх розповідає про те, чи змінилися після досвіду полону його позиції стосовно свободи та демократії, за які він пішов на війну. Згадуючи момент в’їзду в Україну після чотирьох років у неволі, Іскра дякує людям, які зустрічають звільнених з полону на трасі (голосам цього руху присвячений епізод «Я перша прийшла – я остання піду»).

Матеріал та режисура Анни Кравець

Редакторка Тетяна Козак

Фото: «Ґрати»

Колишній військовополонений Владислав Журавльов з позивним Іскра — захисник Маріуполя з 501 окремого батальйону морської піхоти. На його звільнення чекали 4 роки й 1 місяць. В першій частині його розповіді про російський полон Іскра пригадує, як вирішив іти до лав ЗСУ 2017 року, як його підрозділ під Маріуполем зустрів розширення фронту в 2022 році та про свої спостереження за українською армією в той період. Він розказує про виведення підрозділу в полон обманом нібито через «зелений коридор» та про маршрут свого полону з Сартани й до Мордовії через різні СІЗО та колонії, про умови утримання військовополонених на окупованих територіях України та в російських установах.

Матеріал та режисура Анни Кравець

Редакторка Тетяна Козак

Фото: «Ґрати»