Культурний Проект

Як виглядає Київ сьогодні? Чому він такий різний і що робить його особливим? Як поєднати історію й сучасність, і яким може стати Київ майбутнього — зручним, красивим, людяним? У новому випуску подкасту «Політ над буденністю ми поговорили з архітектором, дизайнером і викладачем КНУБА Глібом Ушаковим про Київ середньовічний і Київ у Другу світову, про його розквіт, війни, пожежі, зміни на гірше і на краще. Київ – неймовірно суперечливе місто: він тисячоліттями залишається могутнім державним, культурним, економічним центром, і тяглість цієї історії можна знайти на його вулицях до сьогодні. Водночас – це урбаністично складне, проблемне, часто незручне для своїх мешканців місце для життя. А ще – це місто-фенікс, яке протягом століть стиралось з лиця землі та оживало наново. Яким є місто сьогодні, як йому адаптуватись до сучасних реалій? Як берегти історію міста і чи можливо побороти проблеми сучасної забудови міста? На всі ці питання шукатимемо відповідь у розмові.

Що спільного між повсякденним життям людей і успішними бізнес-стратегіями?

Чи можна «прочитати» культуру – і зрозуміти, чому ми поводимося саме так не лише у приватному житті, а й як споживачі?

У новому епізоді «Політу над буденністю» говоримо з Тіною Полек, антропологинею, яка працює на перетині науки й бізнесу.

Тіна досліджує, як люди живуть: готують, дивляться серіали, виховують дітей, взаємодіють у школах, офісах і соцмережах. Ці звичні деталі відкривають, що для нас справді важливо – і як це знання може змінювати бізнес, сервіси та суспільство.

Антропологія – це не про екзотичні племена, а про наше щоденне життя. Про цінності, які проявляються в дрібницях, і про спробу зрозуміти справжні мотиви людей, а не лише те, що вони готові сказати в опитуванні.

Досвід Тіни вилився у курс «Антропологія для бізнесу», на якому вона вчить бізнеси використовувати інструменти антропології для розуміння потреб своїх клієнтів та команд.

У епізоді ми обговорюємо:

• як антропологія допомагає бізнесу розуміти людей і створювати сенсовні продукти;
• чим антропологічний підхід відрізняється від соціології чи маркетингових досліджень;
• реальні кейси — від реклами пральних порошків до корпоративних культур;
• яким є етичний кодекс антропологів;
• чому український бізнес лише починає відкривати для себе глибинні методи;
• і як антропологи можуть не просто досліджувати культуру, а й змінювати її на краще.

Є речі, які не зберігаються в архівах. Їх не можна показати в музеї, але вони здатні миттєво повернути нас у минуле, у конкретну кімнату, до конкретної людини. Це – запахи. Вони розповідають про епохи й суспільства, про любов і відразу, про владу, ритуали та інтимність. І навіть мають свою окрему дисципліну – історію запахів, яка досліджує, як пахло минуле.

У новому епізоді подкасту «Політ над буденністю» наша гостя – Олена Гапак, дослідниця історії емоцій, сенсорної історії та повсякдення.

Ми поговорили з Оленою про таке:

А які запахи викликають у вас найсильніші емоції та повертають у минуле?

Памʼять може бути дуже різною: індивідуальною і колективною, усвідомленою і абстрагованою від суті. Сьогодні, під час війни, наймасштабнішої у Європі і найбільш задокументованої за всі часи, існує велика спокуса загубити важливі голоси у гегемонії наративу. Про те, як уникнути спрощення сенсів, про мистецтво у війну і практики памʼятання, ми говорили у новому випуску подкасту «Політ над буденністю» з Галиною Глебою – історикинею мистецтва, дослідницею візуальної культури й фотографії, кураторкою виставкових та освітніх проєктів. Також Галина – співзасновниця The Wartime Art Archive і на практиці досліджує те, як мають працювати архіви воєнного часу. У розмові йшлося про таке: чому хвилина мовчання сьогодні – вдала практика вшанування памʼяті, а радянський звичай водити школярів до памʼятників солдатам – не працював; як війна зробила мистецтво ближчим і зрозумілішим суспільству, і як щоденники початку війни стали поширеним мистецьким актом; у чому різниця «гарячої» і «холодної» меморіалізації, і в чому ризики переходу з однієї стадії в іншу; що спільного і відмінного у досвіді нашої війни та балканських воєн. Зрештою, уся ця розмова – про те, як нам бути з усією нашою памʼяттю, скорботою, пережитим досвідом, і як не потонути у ньому та не збайдужіти.