Детектор медіа говорить

Російська пропаганда з 2014 року експлуатує тезу «Ми ще нічого серйозно не починали!». В перші дні повномасштабного вторгнення пропагандисти оголошували, що «нарешті почали». Проте після того, як став очевидним провал путінського «триденного бліцкригу», звична риторика повернулася. Змішування брехні, перебільшування власного військово-економічного потенціалу, намагання видати поразки за «тактичні відступи з метою перегрупування» слугували головній меті — залякати Україну та її союзників, примусити їх до відмови від спротиву, «поки ми не розгорнулися на повну». Про те, як Кремль залякує Україну мобілізацією російської економіки — у випуску.

Текстову версію читайте тут. Автор — Костянтин Задирака.

«Тиха депортація», яку створила команда проєкту «Крим.Реалії», розповідає про долю кримських татар після російської окупації вустами самих місцевих жителів. Усі вони, за одним винятком, через тиск окупаційної влади були змушені покинути півострів. Розповіді героїв украй важливі для збереження справжньої історії кримців, фіксації чергових злочинів Росії та пошуків шляхів допомоги політв’язням і біженцям із Криму. А назагал — для взаєморозуміння українців і кримців. Про проєкт, що показує, як подолати прірву між «материком» і «півостровом» після деокупації — у випуску.

Текстову версію читайте тут. Авторка — Марія Спалєк.

10 років тому, 21 травня 2014-го на Каннському кінофестивалі в конкурсі «Тиждень критики» відбулася світова прем’єра повнометражного дебюту Мирослава Слабошпицького «Плем’я». Перший у світі фільм, знятий винятково жестовою мовою, перший фільм, що взяв одразу три призи «Тижня критики» з Гран-прі включно, прокат у десятках країн, понад 40 призів тощо. А втім, попри всю закордонну сенсаційність, «Племені» вдома не дуже пощастило. Провини режисера в тому немає: не те місце, не той час. Суспільна дискусія, яка мала би стартувати за національною прем’єрою, фактично так і не відбулася — бо почалася війна. Про стрічку, що внесла Україну на сучасну світову кіномапу — у випуску.

Текстову версію читайте тут. Автор — Дмитро Десятерик.

На каналі «Суспільне Культура» у травні стартував проєкт «Прощавай, імперіє!» про особисту дерусифікацію та пошуки ідентичності. «Прощавай, імперіє!» — незвичайний проєкт. Ведуча ставить питання та шукає відповіді крізь призму свого досвіду зросійщеності та відновлення ідентичності. За її прикладом те ж саме роблять гості програми. Через це виникає приємне відчуття єдності та, якщо хочете, безпеки. Бо відразу стає зрозуміло, що зараз тобі не «прилетить» за читаних у дитинстві братів Стругацьких, а твоєму рідному місту — за російськомовність. Олеся Котубей і її гості чесно визнають, що так було скрізь. Про новий проєкт на Суспільному, що розповідає, навіщо нам внутрішня деколонізація та як її здійснити, не пошкодивши собі психіку — у випуску.

Текстову версію читайте тут. Авторка — Марія Спалєк.

Весняний телесезон закінчився приємним сюрпризом — чотирисерійною мелодрамою «Одна родина», що вийшла на СТБ. На телебаченні мелодрама посіла перше місце в слоті, а в ютубі за три тижні набрала сукупно (на диджитал-ресурсах СТБ і каналу «Дім») понад 12 мільйонів переглядів. Якоюсь мірою такий успіх можна було передбачити, адже виробником проєкту є ТОВ «Прокіно», в чиєму портфоліо панує зірковий серіал «Спіймати Кайдаша». Але деякі нюанси насторожували. Про стрічку, що посіла місце в переліку гідних українських серіалів — у випуску.

Текстову версію читайте тут. Авторка — Марія Спалєк.

У 2024 році парламентський телеканал «Рада» жодного разу не запросив в ефір представника парламентської фракції «Європейська солідарність». Ідеться про інтерв'ю, включення, гостьові студії. А не, наприклад, участь у нарізці коментарів у «Парламентському тижні». Жоден канал національного марафону в цьому році, крім Суспільного, теж не запрошував «Європейську солідарність». Що змушує задуматися, ким насправді контролюються ці канали, якщо вони згодні на гостьову цензуру в інтересах влади. Про парламентську гостьову політику «Єдиних новин», що виродилася в інформаційну диктатуру влади — у випуску.

Текстову версію читайте тут. Автор — Олександр Морський.

Російський виробник Caviar випустив для росіян спецкомплект із iPhone 15 Pro, «прикрашений» георгіївською стрічкою. Виріб отримав назву «Победный», його корпус прикрасили елементами з телячої шкіри. Ще два роки тому Путін заборонив використання пристроїв Apple у провідних міністерствах і установах, виказуючи цим занепокоєння Кремля та Федеральної служби безпеки сплеском шпигування американських спецслужб проти російських державних установ. Тактика підміни понять і подвійних стандартів: Росія намагається перетворити iPhone, символ Заходу, на символ перемоги над фашизмом. Про те, як у своїх спробах припасувати святкування 9 травня до сучасних реалій, Кремль вдається до еклектики, змішує та підмінює символи, цим самим маргіналізуючи себе — у випуску.

Текстову версію читайте тут. Автори — Леся Бідочко, Олександр С’єдін.

Серіал «Рубан» (режисер Дмитро Лактіонов) стартував у ефірі ICTV2 16 квітня і на виході дав не лише гачок-заявку на продовження, а й непогані показники каналу — третє місце у слоті за переглядами. «Нашою метою було зробити захопливий народний серіал, головного героя якого глядач полюбить відразу», — представила перший сезон детективу «Рубан» продюсерка Алла Липовецька. Тож невідомо, на кого чи на що робилися ставки на старті: героя, історію чи власне жанр. Про зразок розважального, народного телекіно, автори якого не відмовляються від нагадувань аудиторії про стан війни в країні — у випуску.

Текстову версію читайте тут. Автор — Андрій Кокотюха.

Популяризація дорівнює просвітництву. Популярна культура сприяє цьому процесу. Фільм «Будинок “Слово”. Нескінчений роман» своїм виходом мимоволі демонструє дуже цікаву тенденцію: мовби відгукується на сплеск моди видавати й перевидавати українську класику передусім 1920-х. Ці видання сьогодні — золоте дно. Вони комерційно успішні у воєнний час, коли Росія своїми бомбами знищує бібліотеки, книгарні, друкарні. Зазвичай це працює навпаки: спершу виходять фільми, вони стимулюють інтерес до книжок. Фільм і книжки тепер взаємно доповнюються. Про те, чому популярна культура доречна й важлива — як піхота для відвоювання, захоплення й утримання позицій — у випуску.

Текстову версію читайте тут. Автор — Андрій Кокотюха.

На ютуб-каналі «Української правди» вийшов відеорепортаж  Богдана Кутєпова «Переплисти Тису і (не)вижити» — про ситуацію на прикордонній річці Тиса, яку намагаються перепливти втікачі від мобілізації. За п’ять днів репортаж отримав 250 тисяч переглядів, що разів у десять більше за звичайні відео на каналі, й отримав понад 10 тисяч коментарів. Переважно негативних. Про те, що показав глядачам автор, щоб викликати таку хвилю хейту — у випуску.

Текстову версію читайте тут. Авторка — Марія Спалєк.