Лабораторія журналістики суспільного інтересу

Росія зараз змінює підходи в інформаційній війні проти України і відходить від «топорної» дезінформації. Водночас вона намагається створити середовище, в якому людинібито самостійно робитимуть необхідні їй висновки стосовно тих чи інших подій. Для цього ворог використовує штучний інтелект, насичує інформаційний простірвигідними йому наративами, а також створює розгалужену мережу розповсюдження. Наприкінці 2025 року фахівці Центру протидії дезінформації (ЦПД) при Раді національної безпеки та оборони України знайшли у Telegram та Facebook понад чотири тисячі фейкових акаунтів та веб-ресурсів, через які проштовхували шкідливі наративи та дезінформацію. Заступниця керівника ЦПД Анаїт Хоперіярозповіла, що серед них були і україномовні акаунти, а також ті, які робили перепости з російських джерел інформації, або напряму закликали до фізичногонасильства. Найбільше Росія намагається впливати через фейки про українське військо, щоб дискредидувати українських військових та зірвати процес мобілізації.

Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із Анаїт Хоперією про зміни у зовнішньому впливі Росії, гасла, через які намагаються розхитати українське суспільство, складнощіу протидії дезінформації у TikTok, масовану інформатаку на Україну минулої зими та намагання знищити зовнішній імідж країни.

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійнимвнеском на сторінці https://www.journlab.online/donations

Одним із напрямків дослідження американського історика Хіроакі Куромії є новітня історія України. Зокрема, його цікавив період Великого терору Сталіна, Голодомор, а також особливе місце Донбасу як регіону, що завжди був проблемним для радянської влади.

Куромія зацікавився Донбасом наприкінці 1980-х років. Близько восьми років він пропрацював в архівах Донецька, Луганська та інших міст регіону. Згодом він видав книжки ««Свобода і терор на Донбасі: українсько-російське прикордоння у 1870–1990-х роках» та «Зрозуміти Донбас». Дослідник стверджує, що Донбас ніколи не був по-справжньому радянським, радше українським за своїмхарактером. Він бачить у регіоні риси традиційного козацького світогляду — прагнення до свободи, автономії, незалежності від центральної влади. В окремих його містахмогли переважати росіяни, але загалом Донбас був етнічно українським. Тому Куромія спростовує поширене уявлення про Донбас як про зросійщений регіон та осередок проросійських настроїв. З історичної точки зору це не так, навіть станом на 2014 рік, каже дослідник.

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Хіроакі Куромієюпро історію Донбасу, його сутність та взаємини з Росією, репресованих корейців та японців, жорстокість дій Сталіна у Східній Азії та імперську конкуренцію між Москвою та Пекіном. 

Дана публікація була підготовлена за підтримки Програми “Партнерство за сильну Україну". Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю Лабораторії журналістикисуспільного інтересу і не обов’язково відображає позицію Програми та/або її фінансових партнерів.

One of the research areas of the American historian Hiroaki Kuromiya is the modern history of Ukraine. Inparticular, he has been interested in the period of Stalin’s Great Terror, the Holodomor, as well as the special place of Donbas as a region that was always problematic for the Soviet authorities.

Kuromiya became interested in Donbas in the late 1980s. For about eight years, he worked in the archives of Donetsk,Luhansk, and other cities in the region. He later published the books “Freedom and Terror in the Donbas: A Ukrainian-Russian Borderland, 1870s–1990s” and “Understanding Donbas.” The scholar argues that Donbas was nevertruly Soviet, but rather Ukrainian in its character. He sees in theregion traits of a traditional Cossack worldview—namely, a striving for freedom, autonomy, and independence from central authority. In some of its cities, Russians mayhave been the majority, but overall Donbas was ethnically Ukrainian. Therefore, Kuromiya challenges the widespread perception of Donbas as a Russified region and a stronghold of pro-Russian sentiment. From a historical perspective, thisis not the case — even as of 2014, the researcher says.

Journalist Nataliya Gumenyuk speaks with Hiroaki Kuromiya about the history of Donbas, its essence and relationswith Russia, repressed Koreans and Japanese, the brutality of Stalin’s actions in East Asia, and the imperial rivalry between Moscow and Beijing.

This publication has been produced with the support of the‘Partnership Fund for a Resilient Ukraine’. The content of this publication is the sole responsibility of Public Interest Journalism Lab and does not necessarily reflect the views of the Fund and/or of its Financing Partners. 

Американський науковець Керрі Вігем вивчає, як суспільства після пережитих злочинів і насильства згадують своє минуле та взаємодіють із ним, так як ця травма продовжує впливати на сьогодення й формувати майбутнє. Польові дослідження для своєї дисертації він проводив в Аргентині, Німеччині, Польщі та Сполучених Штатах.Вігем стверджує, що потрібні не тільки красиві простори пам’яті. Якщо вони будуть гарними, але порожніми, то такі меморіали та місця пам’яті не можна назвати вдалими. Запорукою успіху може бути створення меморіалу, який стає центром та відправною точкою для подальшої взаємодії спільноти.

До того ж Вігему імпонує думка одного з найвідоміших дослідників просторів пам’яті Джеймса Янга.Той наполягав, що нам варто відмовитися від уявлення про подібні місця як про місця колективної пам’яті з однією чіткою, узгодженою й спільною версією минулого. Натомість він пропонує їх сприймати як простори, що поєднують у собі множинність різних спогадів, різні перспективи та різні способи розуміння минулого. Тому дляВігема значення має не стільки те, як виглядає простір пам’яті, скільки сам процес постійного обговорення й осмислення того, що і як пам’ятає суспільство.

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Керрі Вігемом простихійні меморіали, як розповідати історії злочинців, чи треба враховувати думки всіх жертв масових звірств, що відрізняє хороші простори пам’яті від поганих та як різні країни світу працюють із місцями пам’яті.

Дана публікація була підготовлена за підтримки Програми “Партнерство за сильну Україну". Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю Лабораторії журналістикисуспільного інтересу і не обов’язково відображає позицію Програми та/або її фінансових партнерів.