Один одному

Що робити, коли головна зала для подій у столітній будівлі бібліотеки розташована на третьому поверсі, а піднятися туди крутими дерев'яними сходами можуть далеко не всі? Команда Чортківської бібліотеки вирішила винести бібліотечну культуру на вулицю. Разом із молоддю та творчими небайдужими чортків'янами вони знесли старий гараж у занедбаному дворику й за грантові кошти збудували сучасний модульний «Арт-гараж» — повністю безбар'єрний простір для всієї громади.

У цьому випуску циклу «Один одному: культура» ведуча Олександра Чуднівець вирушає до Чорткова на Тернопільщині. Вона дізнається, як комунальна бібліотека перетворилася на доступний мультифункціональний простір для культурних подій, навчання, молодіжних ініціатив і зустрічей мешканців.

У випуску:

Ірина Брунда, директорка бібліотеки, — про дитячу мрію наповнити життям рідне місто, розроблення проєкту модульного павільйону з київськими архітекторами та бізнес-модель комунального простору.

Остап Барановський, художник, — про створення казкового талісмана міста, персонажа Чорткавера, та мурал, який став першим візуальним магнітом у дворику.

Іван Космина, радник міського голови з питань безбар'єрності, — про те, як має виглядати справді доступне середовище для людей на кріслах колісних: від відсутності порогів до продуманої вбиральні.

Уляна Бутриновська, Олександр Степаненко та молодь Чорткова — про клуб «Книжковий старт» із сповивальним столиком для немовлят, покази документального кіно від Docudays UA та благодійні еко-покази мод із секонд-хенду.

Цей подкаст створено ГО «Центр спільних дій» за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України – рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції.

Зміст подкасту є відповідальністю ГО «Центр спільних дій»  та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.

Понад 80% території Горінчівської громади — це скелясті гори та густі ліси. Попри неймовірну природу, туристи зазвичай зупиняються тут лише на пів години, щоб зробити фото на пам'ять на тлі розлогих гір і підвісних мостів. Проте громада знайшла свій унікальний ресурс у нематеріальній спадщині: Горінчово здавна славиться автентичними карпатськими казками, а в самому селищі зафіксовано понад 300 унікальних казкарських сюжетів.

У цьому випуску циклу «Один одному: культура» ведуча Олександра Чуднівець вирушає до Горінчівської громади. Саме тут протягом ХХ століття фольклорист Петро Лінтур записав понад 300 казок і легенд від місцевих оповідачів, а традиція казкарства досі залишається живою частиною місцевої культури.

Сьогодні громада намагається зробити цю спадщину основою власної культурної ідентичності: зберігати й передавати традицію казкарства, а водночас створювати навколо неї сучасні культурні продукти, туристичні маршрути, освітні програми та впізнаваний бренд громади.

У випуску:

Олена Попович, завідувачка Горінчівської публічної бібліотеки, — про культову збірку «Казки одного села» 1969 року та відновлення інтересу дітей до читання.

Володимир Петришко, місцевий казкар, та Оксана Кавка з Центру культурних послуг, — про створення «Куточка казкаря», адаптацію прозових казок для дитячих театральних вистав та скороходи 1933 року.

Михайло Калинич, голова громади, та Оксана Гавронська, сектор інвестицій та проєктного менеджменту, — про подолання застарілих державних нормативів, брак кадрів, пошук грантів від УКФ та залучення міжнародних партнерів з Іспанії, Румунії та Польщі.

Наталія, власниця приватної етносадиби «Хата Казкаря», — про збереження глиняної хати 1940-х років, розвиток сімейного етнотуризму та мрії про інтерактивні вечори біля вогнища.

Цей подкаст створено ГО «Центр спільних дій» за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України – рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції.

Зміст подкасту є відповідальністю ГО «Центр спільних дій»  та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.

Що робити, коли занедбаний районний музей перестає приваблювати відвідувачів? Перетворити його на інтерактивний простір, де можна розкопати археологічну знахідку, почути 60-річні цимбали, послухати вініл на старій радіолі та створити власний сувенір.

У першому випуску нового циклу подкасту Центру спільних дій «Один одному: культура» ведуча Олександра Чуднівець вирушає до Теребовлі на Тернопільщині. Тут колишній районний історико-краєзнавчий музей перетворили на музей-майстерню — простір, що поєднує музейні експозиції, майстер-класи, події, цифрові рішення та інтерактивні формати.

Трансформація музею стала частиною ширшого переосмислення ролі культури в громаді. Команда відійшла від моделі «музею-сховища» до музею як простору взаємодії: тут можна спробувати себе в ролі археолога, почути старовинні музичні інструменти, послухати вініл, долучитися до творчих майстер-класів або побачити оцифровані музейні експонати.

У випуску:

Ярослав Ярошевський, директор музею,— про концепцію «Музею на дереві», запуск 3D-колекцій експонатів, просування в соцмережах і мило кольору апельсина із запахом ананаса.

Лілія Соха, екскурсоводка,— про трансформацію музейних послуг, універсальність команди та те, як майстер-класи з миловаріння й розпису шоперів тримають музей на плаву.

Цей подкаст створено ГО «Центр спільних дій» за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України – рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції.

Зміст подкасту є відповідальністю ГО «Центр спільних дій»  та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.

Якою може бути культура в громадах сьогодні? Не лише звичним будинком культури, музеєм чи бібліотекою, а сучасним простором, цифровою платформою, локальним брендом, соціальним підприємством або новим способом працювати з культурною спадщиною.

У новому сезоні подкасту Центру спільних дій «Один одному: культура» ми розповідаємо про культурні практики, які вже працюють у малих українських громадах. Як традиційний музей перетворити на інтерактивний простір? Як об’єднати кілька громад навколо спільної цифрової платформи? Як місцеве ремесло зробити основою сучасного бренду? І як культурна спадщина може стати ресурсом для розвитку громади?

Це сезон про людей, команди та практичні рішення, які змінюють підхід до культурних послуг — і досвід яких можуть адаптувати інші громади, культурні менеджери та органи місцевого самоврядування.

Цей подкаст створено ГО «Центр спільних дій» за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України – рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції.

Зміст подкасту є відповідальністю ГО «Центр спільних дій» та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.

В річницю російського вторгнення ми часто згадуємо, якими ми були, і як сильно змінила нас війна. Змінила вона й ціли громади та спільноти. Люди, які раніше були майже незнайомцями, об’єдналися у волонтерські групи, щоб допомагати одне одному.

В цьому спецвипуску «Один Одному» ми вирішили поспілкуватися з героями минулих епізодів, щоб дізнатись, як змінились їхні ініціативи за рік повномасштабної війни. Про свої зміни розповідають:

⭐️ Сергій Залізняк, голова Буцької громади, яка втілила проєкт «Сади Перемоги»;
⭐ Вікторія Єрмакова, керівниця «Польової кухні» в Києві;
⭐ отець Дмитро Шора, директор Шелтеру Святої Ольги для переселенок у Хотині;
⭐ Нікіта Бєляєв, волонтер штабу в Острозі;
⭐ Тетяна Коваль, керівниця компанії Foodicine, що допомагає Ірпінській лікарні;
⭐ Григорій Олійник, керівник медичного центру «Фенікс-Дент» у Шепетівці.

Тростянець – невелика громада на Сумщині, яка була окупована ще в перший день російського вторгнення. Однак мешканці навіть під час окупації намагались підтримувати один одного, а зараз активно допомагають 93-ій бригаді ЗСУ, яка брала участь у звільненні Сумщині. Тут для них і шиють шкарпетки, і роблять печі-буржуйки.

В цьому епізоді ви почуєте історії:

• Людмили та її сина Мирослава, власників пекарні, де волонтери випікають хліб для всіх, кому він потрібен. Навіть під час окупації їм вдавалось доставляти хліб в місцеву лікарню для хворих.
• Наталі, голови Тростянецької ради людей з інвалідністю. Її, разом з донькою, росіяни вигнали посеред ночі з будинку, однак вона змогла знайти прихисток у містян. Зараз вони з донькою готують продукти для ЗСУ.
• Юрія – міського голову, що знаходить Тростянцю партнерів по всьому світу та збирає гроші й матеріали на відновлення громади.
• Ростислав – співзасновник добровольчого будівельного батальйону, який допомагає відновлювати зруйновані села.

Охтирка  -   містечко на Сумщині, яке опинилось в оточенні російських військ на початку вторгнення. Попри запеклі бої, облоги та обстріли місто не скорилося окупантам і було нагороджено званням “міста-героя”. Чим ж займались його мешканці та як зараз згадують ці події?

В цьому епізоді ви почуєте історії:

• Павла, голови громади, який попри небезпеку лишився у місці під час його оборони
• Маргарити - водійки бензовозу, що з 24 лютого стала волонтеркою.
• Радіон -  представник Молодіжного центра, що за допомогою 3D принтера створює для військових спорядження

Ігоря, екс-очільника Охтирської адміністрації та військовослужбовця. Разом зі своєю організацією вони організували збір допомоги для Охтирського району.

Димерська громада була окупована росіянам ще в перші дні вторгнення. Попри те, що мешканці були повністю відрізані від українських військових, місцеві волонтери знаходили сили щоб рятувати не тільки людей, а й коней, мавп, собак котів та інших пухнастиків. В цьому епізоді ви почуєте історії:

• Євген, підприємець, що зміг збирати гуманітарну допомогу та відвозити в громаду під обстрілами
• Геннадія та Анни, що попри окупацію змогли врятувати 12 коней на своєму ранчо
• Михайла, власника зоопарку. Разом з працівниками та волонтерами вони не допустили, щоб загинула жодна тваринка, попри голод, холод та обстріли
• Володимира, голову громади, що разом з мешканцями змогли організувати збір допомоги для мешканців деокупованої Ізюмщині

Ічня знаходиться на півдні Чернігівщині. Попри віддаленість від стратегічних місць, Ічнянська громада була окупована росіянами у лютому. А через села громади проходили військові колони окупантів. Правда до місць призначення багато з них й не доїжджали, адже місцеві одразу повідомляли ЗСУ про пересування.

Ви почуєте історії:

• Олени, голови громади. 24 лютого вона зайшла в міськраду, а вийшла звідти вже 5 квітня. Весь цей час вона координувала старост сіл та турбувалась про мешканців.
• Старости села Сергія. Він таємно співпрацював з нашими військовими та повідомляв про рух рашистської техніки. В останній момент йому виїжджати з села через заміноване поле
• Руслана, волонтерка, що пекла печиво, а на виручені кошти придбала дрон для батька в підрозділ
• Ліни та Юлі, що зібрали 10 тонн продуктів для Чернігова за дві доби.

Ніжин, невелике місто на Чернігівщині, в лютому опинилось майже в повній облозі. Попри це мешканці громади не склали руки, а навпаки активно допомагали військовим та одне одному.  

У цьому епізоді ви почуєте історії:

• Дар’ї, матінки зі Свято Покровської Церкви. У цьому храмі люди від початку повномасштабної війни готують їжу для захисників і захисниць та плетуть маскувальні сітки.
• Ганни, викладачки Ніжинського університету та волонтерки, що попри оточення міста виїжджала за продуктами для багатодітних родин.
• Романа, пастора баптистської церкви. Він допомагав вивозити людей із міста та ввозити сюди гуманітарну допомогу.
• Голови громади Олександра. Робота казначейства була заблокована майже на три місяці, тож Олександру довелось організовувати допомогу Ніжину без будь-якого бюджету.

Наталі, яка співорганізувала «Кухарську зграю вовченят», що готує сухпайки для ЗСУ.