“Я ховалася від того, що відбувалося, як могла, у своїй майстерні, працювала похмуро і багато, залишаючись холодною і дуже далекою до всього, і от раз уночі почула спів, вийшла на вулицю. Українці виходили після мітингу, щось зовсім незвичне охопило мене. Уперше за всі місяці”, - писала Олександра Екстер у одному з листів своїм друзям про події української революції 1918 року.
Ми дотепер не можемо однозначно стверджувати, чи вважала себе Олександра Екстер, в дівоцтві Григорович, донька білоруського єврея та матері-грекині - українкою. Але вона точно була тутейшою, тобто, місцевою, киянкою і що відомо беззаперечно - захоплювалася українськими взорами, кольорами, ритмами і фактурами, які сміливо, по-авангардному деконструювала і перетворювала на нове мистецтво, чи то пак, мистецтво нового часу. Конструктивізм Екстер був занадто, по-фольковому барвистим, та вона послідовно втілювала його і на полотнах, і на театральних сценах, і в костюмах, і навчала йому своїх учнів.
Ольга Штейн, як і годиться художниці нашої доби, більше зосереджується на сенсах, ніж матеріала чи формах. Вона осмислює питання віри, любові, цінності землі, бажання влади та підкорення; працює із ґрунтом, хутром, харчовими продуктами;
створює абстрактні скульптури, рисунки, перформативні акти та навіть дивани(!) як арт-обʼєкти, а на дозвіллі за потреби може залити бетонну підлогу чи покласти асфальт. Утім, із “амазонкою авангарду” (як називали Екстер) у них чимало спільного - і разом ми говоримо про строкате коріння, цікаве прізвище, інкоропорованість у світові мистецькі кола, яскраву сценографічну роботу у театрі, бажання ділитися досвідом і мистецьким простором (адже Ольга провадить власну студію, куди запрошує виставлятися інших митців), а також що означає бути художником у такі буремні часи як наші, і такі буремні часи, як століття тому.
Дякуємо за сприяння у записі Radio NV @radioNVua
