Nochi Divochi

«Ну, як-таки щоб воля — та пропала-

Се так колись і вітер пропаде!»

Так спершу не вірить Мавка з «Лісової пісні», втім, вже у наступній дії ми переконаємося, не так на її прикладі, як на Лукашевому, що саме воля (чи її відсутність) - то вибір кожного.

Саме цей, безперечно, екзистенційний вибір - наріжна тема майже усіх драм Лесі Українки. «Лісова пісня», «Камінний господар», «Бояриня», «На полі крові» та й інші її твори, що їх ми б не взялися перечитувати, неодмінно ставлять питання перед героями, а врешті, і перед нами, читачами: воля чи..? І на другому кінці - влада, звичка, страх, конформність, лінь. Бо ж воля у Лесі, достоту як і в українській мові - поняття багатовимірне, однак, саме воля - єдина можливість «до себе дорости».

Універсальність цієї дилеми, такої близької до шекспірівського «бути чи не бути», розмаїття сюжетів від біблейсько-античних і до сучасних, мінлива людськість і людська мінливість персонажів, їх пружна мова - все робить Українку українською авторкою справді світового порядку.

До такої думки дійшли ми в розмові із Наталкою Галаневич, солісткою фрік-кабаре Dakh Daughters, акторкою, яка захоплено перечитує Лесині драми і вже невдовзі зіграє у французькій постановці «Лісової пісні». Зачитуємо уривки, коментуємо чому не вдалося Мавці з Лукашем, міркуємо про бажання жінки бути самій, чи тексти Українки - жіночі і як Тичина «пішов по сценарію». Вигадуємо слова, багато сміємося. Рівняємося на Лесю. Захоплюємося. І вас припрошуємо.

Дякуємо за сприяння у записі Radio NV

Підтримайте "Ночі Дівочі" на Patreon

«Ти знаєш, що ти — людина. Ти знаєш про це, чи ні?», ніби стверджував, але й питав свого часу Василь Симоненко. Тепер же ми ж можемо додати: а чи знаєш ти, що маєш права, які, проте, треба боронити, відстоювати, стерегти? За ці права навіть можна померти. Це саме те, що зараз робимо ми, українці, і на полі бою, і в своїх домівках, і сидячи по укриттях.

Олександра Матвійчук виростала в колі шістдесятників, а відтак знає і про боротьбу, і про права людини. Вона — правозахисниця, керівниця Центру громадянських свобод та його ініціатив ЄвромайданSOS та SaveOlegSentsov і за це — Нобелівська лауреатка.

Ззовні Леся — тендітна мавка з очима гірського кришталю, та всередині у неї титановий стержень. Говоримо з нею про те як переживати біль, не відмежовуючись від нього, про конкуренцію за суд над Путіним, про справедливість, відтягнену в часі і про те, для чого нам даються нагороди.

Рекомендую слухати усім, кому зараз, на 17 місяць війни, бракує стійкості і надії.

Сьомий епізод - екстремальний. Ми записували його віддалено, ведуча - у Києві під звук сирени, гостя - на передовій, в умовах обмеженого зв'язку і тимчасового затишшя залпів. Відтак, технічно, ця розмова далека від досконалості, проте, якщо набратися терплячості і вслухатися, з вуст військовослужбовиці Ярини Чорногуз можна почути прості благородні істини. Про правду, щирість, дружбу, любов, смерть і честь.

Ця розмова має атмосферу телефонного дзвінка (бо, по суті, ним і є) з дорогим далеким другом, що зараз на фронті. Цінуємо та вихоплюємо кожне слово, заряджаємося на подальшу і тривалу боротьбу, аж до Перемоги!

Не всі розмови в "Ночах Дівочих" прості та звеселяючі. Часи такі... І в День вшанування пам'яті полеглих у війні в Україні ми публікуємо епізод дуже тихий, рівний і, можливо комусь здасться, сумний. Утім, для мене, авторки, він просякнутий силою, вірою та впевненістю у нашу Перемогу.

Тата Кеплер - наша героїня - приклад полум'яного серця, яке б'ється за нашу звитягу. Вона полишила свою роботу, зацікавлення і звичний триб життя задля волонтерської справи. Ще з 2014 року вона займається тактичною медициною - спорядженням для бойових медиків, що рятує життя нашим воїнам на передовій, а відтак, і цивільного населення, яке вони захищають. Вона була у найвіддаленіших селах, бачила і допомагала тим, про кого, здавалося б, забули усі, щораз пропускаючи ті людські переживання крізб себе. У голосі яскравої Тати чутно втому, бо зараз, на понад 400 день війни, її діяльність потребує навіть більше зусиль, ніж на початку. Та, попри все, вона шукає сенси в добрі, бо лиш для цього варто жити. Давайте так і ми: тихо, вірно, впевнено, донатьмо і діймо - разом і до кінця!