Nochi Divochi

"Я уявляла цю жінку і уявляла, що вона також думає про мене. Якщо ти тут, читаєш це і знаєш це, то так, я тут, така ж дивна як ти", – свого часу писала Фріда Кало. Ми ж завершуємо третій сезон подкасту "Ночі Дівочі" розмовою із дівчиною у війську, аби вкотре підкреслити - цивільні чи на фронті - ми всі одне. Анастасія Шевченко, яку ми також знаємо під творчим псевдонімом Стасік - дівчина, яку як раз побачив - не забути. Яскрава зовнішність: коротка їжакувата стрижка та бездонні очі, беззаперечна харизма та творчий талант, а також сміливість - транслювати суспільству ті слова, що для багатьох можуть бути складними чи страшними, - такою Стасік здається на перший погляд. Її "Герої вмирають" та "Колискова для ворога" вже точно вписані в історію нашого протястояння - як символи, як відповіді, як констатація реальності. Однак сама Анастасія, попри моноліт образів і меседжів, які транслює - тендітна та крихка. З діагностованою давніше клінічною депресією, борючись із фізичними дискомфортами, вона продовжує виконувати завдання на передовій, і визнає, що їй теж часто буває страшно. Наша бесіда вийшла справді дівочою: ми говоримо про доростання, в тому числі і до себе справжніх, як це бути пацанкою, але почати вірити в сестринство, про вірність собі, якою не жертвуєш навіть заради майже казкових шейхів, про своєчасність зустрічей і розставань, про тіло, його прийняття, а заодно - і всіх себе; бо інших нам не дано, бо ми в себе одні. Фінальний епізод третього сезону - спраглий ковток справжності посеред такого непростого літа.

"Намисто - не тісто, в печі не спечеш", казали віддавна українці і хто-хто як не ювелірна дизейнерка Валерія Гузема знає це краще. Засновуючи 8 років тому свою справу, Guzema Fine Jewelry, Лера спочатку все робила сама: відмальовувала дизайни, контролювала виробництво, фотографувала рекламу, пакувала і навіть доставляла власноруч. Мабуть, саме та абсолютна відданість і привели її до успіху. Втім, усвідомлення успіху і того, що хобі вже стало бізнесом прийшло до неї із відповідальністю - за колег, працівників, а з початком війни - і за державу. Ззовні спокійна, дуже рівна і немов зіткана з повітря Валерія Гузема насправді має стійкий характер, готова проявляти емоції і відстоювати себе, а часом навіть гримнути і розбити в запалі пару тарілок. Каже, одна із власних мудростей - не приймати надто поспішних рішень, а одне із побажань - приймати себе. З Лерою говоримо про те, наскільки важливим є постійне розширення горизонтів, про звʼязок бізнесу, суспільства та політики, про межі між приватним і публічним, як легко судити інших і про прикраси як маркер власних досягнень. Епізод променіє оптимізмом, як коштовність на сонці.

"І межі немає - лише кордон і мета, невловимо близька і гостра, така висока й проста". Ці рядки поезії Катерини Калитко стали епіграфом до кураторського есею фокус-теми "Життя на межі" ХІІ Книжкового Арсеналу. Співкураторка фестивалю та співавторка есею Тетяна Огаркова - наша гостя. Танин голос і манеру аргументації багато хто впізнає із Культ: подкасту - проекту, який вона (як і багато інших) реалізовує у творчому тандемі зі своїм чоловіком, філософом Володимиром Єрмоленком. Також разом вони стали співкураторами КА, відтак у нашій розмові ми говоримо про межі всередині нас та назовні, про межу людського болю, між сміливістю та ухилянтством, про порушення особистих меж і кордонів, які стали повсюдними, бо агресія, бо війна. Утім, навіть на важкі теми Тетяна говорить з такою енергією та переконанням в голосі, що в її слова неодмінно хочеться вірити. Самою Танею теж хочеться надихатися: поєднувати активну інтелектуальну роботу, працю в Українському кризовому медіа-центрі, записи подкастів, подорожі на Схід і Південь, культурні місії закордон, кураторство, сімейне партнерство, виховання трьох доньок, а також догляд за улюбленим газоном - здається, що у цієї жінки в кишені є магічний часоворот і вона встигає все. А звідки снага, хочеться спитати? І тут мені на думку спадає порівняння із дзиґою - тримається, бо крутиться! Епізод, записаний під липами, гамір і поспіх дуже влучно передають атмосферу Книжкового Арсеналу.

"Може, я ніколи не буду щасливий, може, війна знищила цю можливість, і я всюди буду трохи чужим і ніде не почуватимуся вдома, але ніколи, думаю, я не почуватимуся безнадійно нещасним, бо завжди буде щось, що підтримає мене... я залишився живий. В одному цьому вже завдання і шлях". Розмовляючи із Соломією Мельник в один із вечорів на київській кухні ми згадуємо якраз цитованого вище Ремарка. З початком повномасштабного вторгнення Dakh Daughters, фрік-кабаре, частиною якого є Соля, виїхали до Франції. Відтоді Нормандія стала для неї базою, а ми міркуємо вголос про дім і прихисток, про страшну фрагментованість нашої реальності, і як на цих контрастах угледіти красу життя. Говоримо про малих і великих людей, українців, митців і музикантів; про "Червону Руту" - місце витоку сучасної української музики, легендарний фестиваль, засновником якого був Солі батько, Тарас Мельник і його спадок. Завдяки нашій розмові із Солею ви дізнаєтеся про нюанси політичної ситуації у Франції, замислитеся над тим, чи варто встрягати в інтернет-срачі, поностальгуєте за "Червоною Рутою" та музикою 90-х, дізнаєтеся, чи поїдуть Dakh Daughters на Євробачення, що таке музика як покликання, справа життя і професія; хто такий Котарбінський і де його шукати в Києві, а також про впертість як запоруку досягнення успіху, і сміливість обирати себе як ознаку дорослішання. Ідеальна бесіда київського культурного надвечірʼя!