Nochi Divochi

“Не буває небезпечних думок, буває небезпечно думати”, писала Ганна Арендт, досліджуючи походження тоталітаризму. І далі вона вела, що все зло на світі виникає якраз від нездатності мислити, невміння цікавитися світом, в якому ми живемо, а врешті, і самими собою. 

Із Марсі Шор, американською історикинею, професоркою колись Єльського, а тепер - університету Торонто та дружиною ще одного відомого історика Тімоті Снайдера - говорити і мислити просто. Її жвава думка стрибає від події до факту, на історичний контекст і політичне тло, заангажовуючи до розмови філософію, кругозір, Марсі досить легко пояснює часто невимовну складність цього світу, неодмінно використовуючи для споглядання оптику надії. 

І перервах між сесіями, презентаціями та зустрічами на Книжковому Арсеналі, ми говоримо про трансформації в українському суспільстві, банальність зла, чому Америка знову не обрала жінку президенткою, віддаючи владу психопатичним маргіналам, застерігаємо, що не слід повʼязувати своє життя з чоловіками, яких ви боїтесь, звʼязок домашнього насильства та тоталітаризму, про те, як насправді складно вхопити теперішнє, а також мріємо про Україну в авангарді нового світу. 

Епізод записаний англійською мовою, заряджений на розширення горизонтів

“Нині жінки виявляють дедалі більшу активність у побудові світу. Та цей світ поки належить чоловікам, котрі не мають в цьому сумніву, а жінки не зовсім рішуче заперечують. Відмовитися бути Іншою, облишити потурати чоловікам… Проте кожній людині, крім бажання утвердитися як особистість, притаманна спокуса втекти від свободи, мовби перекидатися в бездушну річ. Це хибний шлях, який приводить до пасивності, отупіння, загибелі, перетворює людину на знаряддя чужої волі, позбавляє її трансцендентності, будь-якого поняття вартості”.

Такими засновками починає Сімона де Бовуар свою легендарну “Другу стать” - двотомник, який, вийшовши у 1949 році, став деталізованим описом поневоленого стану жінки і водночас - закликом його змінити. Сімона також послідовно втілювала в реальність те, що проповідувала: не виходила заміж, не стала матірʼю, а проте була любляча і люблена; вона закликала дозволити жінкам самим розпоряджатися власним тілом, долею і свободою. Невтомна оповідачка, справжня королева екзистенціалізму, пристрасна мандрівниця, можливо, не завжди права, але завжди справжня - такою де Бовуар створила себе і такою постає перед нами тепер.

Тексти та приклад Сімони зʼявляються у наших життях різними шляхами. Ірині Славінській, виконавчій продюсерці “Радіо Культура”, письменниці та феміністці, “Друга стать” стрілася ще на студентській лаві, вивчаючи французьку філологію. Сьогодні вже доросла Ірина видала книгу “Слово на літеру “Ф”, постійно дописує у популярні видання, активно досліджує питання гендеру, поєднує роботу виконавчою продюсеркою “Радіо Культура” з кураторською діяльністю та приватним життям і материнством, а також стверджує, що сучасний фемінізм - це досі про вибір, але не “або, або”, а радше “і, і”. Про розмаїтість життєвих стратегій, фемінізмів, українські традиції і актуальність спадщини мадам де Бовуар - наша розмова.

Епізод про і для жінок, які живуть властиво СВОЄ життя і цінують свободу.

Дякуємо за сприяння у записі Radio NV ‪@radioNVua‬ Підтримайте "Ночі Дівочі" на https://www.patreon.com/c/nochidivochi

"Вони обдурили світ, а світ дав себе обдурити. Це були два світи: "вони" і "ми". "Вони" - це Москва, а "ми" - це Україна". Так у вересні 1933 року писала Мілена Рудницька, галичанка, українська депутатка польського Сейму, апелюючи тоді до Ліги Націй питання Голодомору. Зрештою, ми українці, як ніхто знаємо, що росіянам неодноразово вдавалося обдурити світ. 18 травня 1944 року радянська влада розпочала масову департацію кримських татар з їх рідного півострова, позбавивши дому понад 180 тисяч осіб. Річницю цієї трагедії та її жертв ми вшановували у понеділок.

У моменти, коли здається, що історія, а з нею і несправедливість - повторюється, важко не занепасти духом, продовжувати діяти чи взагалі залишатися оптимістом. Та приклади, зокрема й Мілени Рудницької, свідчать, що для справжньої оцінки певних дій і подій потрібна дистанція - час, а врешті, що зерно правди таки проростає. Рудницька боронила права українців, коли хмари тоталітаризму вже нависали на Європою; без її зусиль не було б жіночого руху на Галичині, який давав відчуття спільності навіть у найтемніші часи; вона продовжувала поширювати знання і працювати на річ України ще десятки повоєнних років у еміграції.

Таміла Ташева, народна депутатка України та у недавньому минулому представниця Президента України у АР Крим - теж приклад жінки, яка відстоює свій дім, ідентичність та майбутнє попри окупацію та похмурі геополітичні прогнози. З нею ми говоримо про болючу історію, але багату культуру киримли; про те, чого вартувало, аби вирости україноцентричним у Криму; про формування сучасної політичної нації і роль парламентаризму, про квоти та охоту жінок до політики, а також про те, як поєднуються дипломатія, іслам і фемінізм.

І звісно, ми не можемо передбачити всього, що нас чекає, але можемо обирати діяти з добрим наміром і таки пробувати творити - хоч маленькими мазками - картину нашого майбутнього.

Дякуємо за сприяння у записі Radio NV ‪@radioNVua‬ Підтримайте "Ночі Дівочі" на Patreon

“Я завжди високо цінувала твій розум, твою винятковість та інші хороші риси твого складного характеру. Але… найкраще - це простота, а її в тобі немає”, - писала у травні 1945 року Аллі Горській її однокласниця. Що ж, радянська доба тільки й вимагала від громадян бути “попрощє” і “не висовуватися”. І яскрава, горда, діяльна і запальна Алла зі своїм складним характером таки стала кісткою в горлі системи: своєю творчістю, у якій експериментувала із народними мотивами, справжніми сенсами на противагу поверхневому соцреалізму; своєю громадянською позицією, коли разом з Клубом творчої молоді відкрила світові трагічну таємницю Биківні, коли захищала від ідеологічного цькування колег-митців; своїм життям у відкриту, з щирим бажанням бути, творити, жити в правді, на противагу тихому сексотству совка. 

Справжня рок-зірка посеред сірого конформного існування - такою ми перевідкриваємо сьогодні для себе Аллу Горську. Вона могла і міцним слівцем зарядити, і гупнути кулаком по столу в присутності кдб-шних посланців, і в емоційному пориві змінити зачіску, перемалювавши волосся у вогняно-руде, і сміятися гучніше за всіх, і нещадно малювати автопортрети, без спроби прикрасити дійсність. Народившись у забезпеченій родині радянського функціонера, “хороша погана” дівчинка Горська вивчила і перейшла на українську мову у спілкуванні, найбільше боялася міщанства і взимку на морозі голими руками викладала на цементному розчині мозаїки. Ні, вона не була проста.

Разом із насінням Горської - її онукою Оленою Зарецькою, також художницею і засновницею Фундації її славних родичів, ми шукаємо спільні та відмінні риси у характерах, життєвих віхах, мистецтві обох жінок. Говоримо про пошуки себе, спротив тоді і тепер, творчість як дослідження, життєву місію. Прогнемо справедливості і сумуємо через втрату, але повсякчас - захоплюємося тим унікальним рівнем свободи, який дозволяла собі Алла Горська. Беремо й собі за приклад.

Дякуємо за сприяння у записі Radio NV  @radioNVua 

Підтримайте "Ночі Дівочі" на Patreon