Медіуми

Чому в Україні критику досі плутають із хейтом, а професійна розмова про кіно швидко перетворюється на токсичні срачі. Головредка медіатаблоїда «Антоніна» Лєна Чиченіна розповідає про українське кіно, серіали, Threads і культуру образ.

Чому культурні тексти часто пишуться «для своїх» і перетворюються на інтелектуальну демонстрацію ерудиції, а не на зрозумілу розмову з аудиторією? Як формувалася українська кіноіндустрія після 2014 року, чому суспільство довго вибачало слабкі сюжети за «красиву картинку» та як патріотичний пафос роками блокував нормальну професійну дискусію.

У подкасті «Медіуми» Лєна Чиченіна, головна редакторка медіатаблоїда «Антоніна», розповідає про російську мову в українських серіалах і про те, як ті самі продюсери, які не хотіли відмовлятися від російського ринку, після 2022-го раптом почали просити гроші в держави на «нове українське кіно». А також про нові originals-серіали від онлайн-платформ, перші спроби відійти від телевізійної логіки серіалу для домогосподарок і про те, що справді стало краще, а що просто перекочувало з ТБ в онлайн без змін.

00:00 «У нас майже всі серіали були російською мовою, з російськими акторами»;

03:36 «У нас немає профільного видання кінокритики»;

05:05 «Кінокритика в Україні ніяк не впливає на кіноіндустрію»;

06:18 Про кризу культурної критики в Україні: «Це інтелектуальна мастурбація»;

09:20 «Кожна думка повинна мати місце»;

11:03 Як в Україні реагують на культурну критику;

13:03 Як українське кіно реагувало на критику в різні роки;

18:32 «Мені хотілося б більше фільмів, які будуть критикувати наше суспільство»;

24:43 «Netflix знімає свої серіали для того, щоб їх не дивилися, а слухали»;

30:48 Про онлайн-платформи, originals і проблему якості контенту;

38:55 Як Threads змусив дивитися «Холостяка» навіть тих, хто не дивиться ТБ;

42:45 «Холостяк» повністю зіпсував Терену репутацію».

У випуску — про те, як війна змінює українську мову і хто сьогодні формує мовні норми.

Війна змінила не лише наше життя, вона докорінно вплинула й на українську мову. Нові слова, нові смисли, нові суперечки й нова відповідальність за кожне сказане і написане слово. Хто сьогодні формує мовні норми: мовознавці, медіа чи соціальні мережі? І чи може мова бути ще одним фронтом цієї війни?

У подкасті «Медіуми» Оксана Матковська, науковиця, доктор філософії зі спеціальності Філологія, розповідає про зростання вживання фемінітивів і про те, чому ці зміни по-різному проявляються в політичній мові, публіцистиці та художніх текстах. Чи справді фемінітиви стали ознакою часу — і що чекає на них далі? А також про написання назв Російської Федерації, її інституцій і діячів із малої, звідки взялася ця практика, як соціальні мережі вплинули на медіа і чому саме журналісти мають задавати мовні норми, а не підхоплювати тренди з фейсбуку. Про журналіста як законодавця мовної моди, про блогерів із мільйонними аудиторіями і про те, чи здатна освіта змінити мовну культуру в епоху соцмереж.

00:00 «Тенденція до збільшення кількості фемінітивів у мові буде присутня»;

02:01 «Мені шкода, що соцмережі задають тренди для медіа»;

06:02 «Ми не боремося з якоюсь міфологічною істотою — ми боремося з ворогом, ім’я якому Росія»;

12:10 «Коли суржик використовують із метою насмішок, мені від цього боляче»;

15:27 «Англізмів дуже багато у медійному просторі»;

20:53 «Російська влада штучно збіднювала українську мову»;

22:40 «Варто піднімати середнього слухача, задовольняти його інтелектуальні потреби»;

23:49 «Раніше законодавцем мовної моди був письменник. Сьогодні — це журналіст».

Розслідування «Державні діти» від «Слідства.інфо» стало одним із найгучніших журналістських матеріалів останнього часу — про українських дітей-сиріт, евакуйованих від війни до Туреччини, та про дорослих, які мали їх захистити, але не зробили цього.

У подкасті «Медіуми» Анна Бабінець, керівниця незалежної розслідувальної агенції «Слідство.інфо», розповіла про те, як команда вийшла на тему розслідування «Державні діти» через закритий звіт українського омбудсмена, чому система опіки виявилася настільки розмитою, що «відповідального знайти неможливо» та як журналісти місяцями добивалися коментарів від міністерств, дипломатів, місцевих чиновників і благодійників.

А також про надзвичайно складну роботу з підлітками, які пережили травматичний досвід, про журналістську етику й довіру та наслідки. Чому в Туреччині на розслідування відреагували на рівні президента вже за кілька годин, а в Україні тривалий час панувала тиша? І як публічність цієї історії вплинула не лише на політичні заяви, а й на реальні людські долі, зокрема на життя героїні, якій вдалося повернути дитину ще до завершення судових процесів.

00:00 «Спосіб, у який ми отримали інформацію, свідчить про те, наскільки закрита система»;

03:30 «Парадокс державної інтернатної системи в тому, що за дітей відповідає така кількість людей, що відповідального ти не знайдеш»;

06:28 «Дітям хотілося розказати про несправедливість»;

10:05 «У нас було єдине домовлене інтерв’ю»;

13:43 «Коли розслідування вийшло у Туреччині, через дві години була реакція Ердогана»;

18:30 «Реакції на фільм з боку правоохоронних органів не було і немає станом на зараз»;

22:12 «Дівчата народжували самі. У пологовому ніхто до них не приходив»;

27:25 «На показ фільму прийшла Інна Мірошниченко, вона сказала, що перейнялася долею Насті й буде її захищати»;

28:47 «Ми сподіваємося, що держава зверне на Настю увагу та допоможе. Щоб розірвати коло, коли сирота народжує сироту»;

30:55 «Ми бачили звіт омбудсмена українською мовою. Ми згадали, напевно, 20% порушень»;

32:53 «Поліція закрила справу, бо «не встановили складу злочину»;

35:10 «Мені здається, що це змова дорослих: «Просто давайте не будемо про це говорити, ніби цього немає».

Україна взяла участь в міжнародному проєкті Euroradio Christmas Music Day, де різдвяна програма з Києва стала частиною 14-годинного марафону з 12 країн світу.

У подкасті «Медіуми» Наталія Попудрібко, завідувачка редакції музичних передач і фондових записів «Радіо Культура», продюсерка проєкту Euroradio Christmas Music Day розповіла про те, як працює музичний обмін Європейської мовної спілки. А також про ренесанс хорового співу після пандемії, попит на академічну музику в Європі, силу спільного звучання хору й історичні паралелі зі світовим успіхом «Щедрика» сто років тому.

00:00 Що таке Euroradio Christmas Music Day і як Україна до нього долучилася;

04:16 Де слухачі можуть почути концерт;

06:06 «Українське радіо співпрацює з ЄМС із 1994 року»;

08:11 Чому українські колядки добре сприймає європейська аудиторія;

11:34 Який попит у Європі на хорову й академічну музику;

16:55 Як повномасштабна війна вплинула на інтерес до української музики;

20:16 Які плани щодо подальшої участі у подібних проєктах.

У випуску — про те, як американські медіа реагують на атаки Дональда Трампа, чому Україні дедалі важче утримувати увагу світової аудиторії та чи можна публікувати фотографії загиблих.

У подкасті «Медіуми» Стас Козлюк, журналіст і фотокореспондент, пояснює, що сьогодні насправді цікавить західну аудиторію в українській війні. Чому чим ефективніше працює українська ППО, тим менше про нас пишуть? Як логіка «трупокілометрів» визначає, чи стане трагедія новиною для світу? І чому інколи навіть зруйнований будинок у Києві не потрапляє на шпальти провідних видань?

А також про цензуру й самообмеження під час війни, рішення не публікувати вже готові матеріали заради безпеки людей, а також про відповідальність редакторів за те, як виглядає війна в медіа. Та чому соцмережі підштовхують журналістику до небезпечної гонитви за швидкістю і хайпом.

00:00 «Ми бачимо, яку тривалу історію має демократія та як їй важко з людиною, яка має таку повноту влади»;

03:14 «Ми весь час конкуруємо з іншими країнами, в яких також ідуть війни»;

05:40 «Кількість жертв трагедії має бути прямо пропорційна відстані до кінцевої аудиторії»;

09:10 «Щойно з’являється якась нова штука на фронті — усі хочуть побачити як вона працює»;

11:50 Що хочуть бачити з України західні читачі?

14:29 «Кіл-зона від окопа — 20 кілометрів. Мало хто захоче тягнути тебе туди з собою»;

16:45 «Коли однакові зображення, то твоя аудиторія не те що хоче їх бачити щодня»;

20:43 «Я намагаюся ігнорувати світ, у якому люди відмовляються читати»;

25:18 «Я намагаюся більше спостерігати за людьми, аби розповідати історії про цих людей»;

31:53 Чи можна публікувати фотографії тіл постраждалих?

36:26 «Соцмережі змушують журналістику із ними конкурувати»;

39:54 «Аудиторія не бачить різниці, вона не розуміє хто журналіст, хто блогер».

У випуску — про український проєкт, що змінює культуру блогінгу зсередини. Школа відповідального блогерства «Швабра», створена «Детектором медіа» та UMind, за два сезони об’єднала молодих контент-крієйторів з усієї країни та сформувала спільноту юних інфлюенсерів, які хочуть говорити про Україну якісно, чесно й відповідально.

У подкасті «Медіуми» Олена Левандовська, співзасновниця та голова ГО UMind, розповіла про те, як «Швабра» виросла у платформу, яка вже дала понад 160 відео з мільйонами переглядів, як змінюється покоління Альфа, що сприймає світ через короткі відео, як блогінг став ціннісною місією, та чому українські підлітки досі потрапляють у пастку російського контенту. А також — як відповідальні спільноти можуть протистояти семантичним війнам і чому «Швабра» дає молодим авторам не тільки знання, а й «вудку», яка допомагає зростати та впливати на свою аудиторію.

00:00 «Створена спільнота відповідальних блогерів»;

03:36 «Це наша можливість достукатися не тільки до тих дітей, які живуть у великих містах»;

06:24 «Покоління Альфа бачить світ крізь призму не тексту, а відео»;

08:38 «Молодь розуміла, що після цього проєкту в них буде рух уперед»;

13:35 «Засилля російського контенту в холі школи просто зашкалює»;

16:02 Про розвиток українського контенту: «поки що сам потяг не їде — його треба штовхати»;

17:35 «Відповідальність блогерів і розуміння контексту зараз зросло в рази»;

20:23 Про спільноту відповідальних блогерів: «це розвиток, пошук можливостей, колаборації».

У випуску — про один із найважливіших викликів, що стоять перед Україною: як говорити з іноземною аудиторією так, щоб нас почули й правильно зрозуміли. А ще про те, що робить команда Ukraїner.

Ukraїner — це медійна організація, яка перетворилася з волонтерського проєкту на міжнародну платформу, яка розповідає світові історії України 13 мовами, творить документальне кіно та вибудовує унікальні формати комунікації. У подкасті «Медіуми» Юлія Тимошенко, журналістка та нова голова Ukraїner, розповідає про те, як працює організація, які виклики виникли після скорочення підтримки USAID, про потенційну співпрацю зі стримінговими платформами, перспективи виходу українських документальних фільмів на міжнародні сервіси, а також про те, як зростає глобальна спільнота глядачів і читачів, які хочуть знати справжню Україну. 

00:00 «Ми перекладаємо, адаптуємо, створюємо унікальний контент для іноземної аудиторії з фокусом на Україну»;

03:43 «У нас з’явилася дорадча рада. Це ком’юніті свідомих бізнесів»;

06:30 «Якщо ми не будемо комунікувати й не будемо існувати, то за нас буде комунікувати ворог»;

09:01 «У нас повертаються експедиції»;

11:25 «Нам би хотілося мати десять тисяч підписників. Думаємо, це реалістичне число»;

16:52 «Ми хочемо розвивати напрямок більш креативних документальних фільмів»;

21:51 «Місія розповідати про Україну світові була закладена в момент зародження Ukraїner»;

26:08 «Японська версія стала чи не однією з найбільших за охопленням після англійської»;

31:05 «Ми використовуємо штучний інтелект для переозвучки. Це розширило наші можливості»;

36:22 «Є відчуття, що комунікація, підтримка незалежних медіа, медіа — відходять на задній план»;

39:05 Про 1000 годин українського контенту: «Мені б дуже не хотілося, щоб це були 10 гумористичних серіалів про стереотипні речі, за які потім соромно»;

41:20 «Державі потрібно менше створювати власних медіаініціатив. Краще підтримувати незалежні медіа»;

45:31 «Коли прозвучала ідея трьох годин інтервʼю, я казала: “Це ніхто не буде дивитися”»;

54:28 «Зараз у нас на 95% жіноча команда».

У випуску — про те, як користуватися штучним інтелектом так, щоб він допомагав, а не підмінював наш розум, етику й свободу.

Чому люди дедалі частіше замінюють емоційне спілкування з іншими людьми на «зручне» спілкування зі штучним інтелектом, наскільки це може бути небезпечним і чи готове суспільство до такої трансформації. Чому ШІ може здаватися привабливішим за людину? Чи здатен він замінити вчителя, психотерапевта, співрозмовника або навіть партнера? Як розпізнати межу, де технологія допомагає, а де — починає формувати нашу свідомість? Про це ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили з Надією Баловсяк, медіадослідницею, доценткою Школи журналістики та комунікацій УКУ.

А також про те, чи повинні розробники штучного інтелекту нести відповідальність за наслідки його використання? Чому великі технологічні компанії бояться регулювання? І чи може ChatGPT ненавмисно поширювати російську пропаганду?

00:00 «Цифрові інструменти стали зачіпати наші емоції»;

05:25 «Людина в якийсь момент буде незручною, натомість ШІ завжди буде зручним»;

07:51 «Молодим людям складно читати довгі тексти»;

10:59 «Люди відучуються сприймати, працювати, аналізувати інформацію»;

13:40 «Компанії, що розробляють ШІ-інструменти проти регулювання»;

17:00 «Проблема не лише в регулюванні, а проблема в тому, на чому навчають чат-бот»;

21:37 «Відбувається боротьба між одним штучним інтелектом і іншим»;

27:29 «ШІ розвивається шаленими темпами, ми невстигаємо призвичаїтись».

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

У випуску — про те, як працювати з медіаграмотністю на рівні державної політики та чому найкращими вчителями для бабусь і дідусів можуть стати онуки.

У сучасному світі неможливо існувати поза медіа. Як медіа формують наше мислення, поведінку й уявлення про реальність? Чому сьогодні медіаграмотність — не просто навичка, а питання виживання? Про це ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили з Мартою Наумовою, кандидаткою соціологічних наук, доценткою, старшою науковою співробітницею Інституту соціології НАН України; кураторкою щорічного дослідження «Індекс медіаграмотності української аудиторії» від ГО «Детектор медіа».

А також про медіавплив, рівень критичності українців до контенту, споживання інформації під час війни, довіру до телемарафону, зростання ролі телеграм-каналів і виклики, які містить штучний інтелект.

00:00 «Ми не існуємо як істоти поза медіапростором»;

04:04 З чого складається медіаграмотність людини у сучасному світі?

05:50 «Цього року ми включили додаткові індикатори, які стосуються штучного інтелекту»;

07:45 «На початку вторгнення відбулося підвищення чутливості українців до спотвореного контенту»;

10:32 «ШІ користуються 28% українців»;

11:20 «Україна — дуже цифрова держава»;

13:43 «Якби війни не було, ми бачили б те саме»;

15:10 «Категорія 65+ — складно досяжна цільова аудиторія. Уся надія — на дітей»;

17:18 «Медіаграмотності забагато не буває ніколи»;

19:10 «Штучний інтелект надає нам певні виклики».

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

У випуску — про силу книжки в часи війни, культурний опір і про те, як читання стає жестом свободи.

Уже втретє під час повномасштабної війни команда «Книжкового Арсеналу» провела фестиваль. XIII Міжнародний «Книжковий Арсенал» зібрав близько 30 тисяч відвідувачів, понад 200 подій та 250 учасників з України та з-за кордону.

Як книжка рятує у полоні? Чому читання — це більше, ніж просто хобі? Чому книжки українських журналістів нині так затребувані, як в умовах війни розвивається нонфікшн. А також про зміну читацького ландшафту України: від інтересу до книжкових клубів до популярності подкастів про літературу. Про все це ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили з Іриною Славінською, виконавчою продюсеркою «Радіо Культура» та кураторкою Основної програми «Книжкового Арсеналу». 

00:00 «Мені важливо було підсвітити тему читання як жесту суб’єктності, жесту самозарадності»;

05:30 «У друкарнях буквально “жива” черга»;

09:52 «Борис Лятошинський потрапив в опалу та сильно переживав розлуку з радіо»;

11:31 Що медійники представили на «Книжковому Арсеналі»?

13:13 «Тренд на якісний нонфікшн триває»;

16:21 «Увага до досвіду, практики читання — величезна»;

19:19 «Ми диверсифікуємо способи отримання інформації»;

20:07 «Кожен кризовий рік показував неймовірний сплеск уваги, любові до книжки»;

23:08 «Публіці ти “дурню” не продаси»;

24:40 «У наші часи дуже важливо читати поезію».

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».