Медіуми

До 40-х роковин аварії на Чорнобильській АЕС — розмова з журналістом Василем Бирзулом, одним із перших кореспондентів, що потрапили в зону катастрофи.

У подкасті «Медіуми» — Василь Бирзул, заслужений журналіст України, що з перших днів Чорнобильської катастрофи в складі спеціальної групи виїжджав до чорнобильської зони і в спеціальних репортажах розповідав про хід рятувальних робіт.

У розмові — як журналісти Українського радіо потрапили до Чорнобиля, чому їх туди не пускали і як довелося маскуватися під команду річкового флоту. А також про перші поїздки до зони відчуження, роботу біля реактора і про радянську цензуру: що дозволяли говорити в ефірі, як із текстів прибирали згадки про рівень радіації і чому слухачі не отримували повної інформації.

00:00 «На Українському радіо створили творчу групу із добровольців. Таких виявилося п’ять»;

04:38 «Я все життя думаю, яка в мене професія. Усі їдуть звідти, тікають, а я — туди»;

07:40 «Коли ми підійшли до центру Чорнобиля, нас затримала міліція»;

11:03 «Веліхов показував фотографії реактора, пояснював ситуацію: настав період, коли ми просто не знаємо, що буде далі»;

14:25 «Хоча я працював на радіо, вважав, що журналіст не має права працювати «за рогом»;

17:02 «Накопичувач нічого не показував. Це була радянська система, щоб усе приховати»;

18:42 «Я заглядав у реактор зблизька»;

22:02 «Цензор — це була людина зі структури КДБ»;

27:43 «Коли ми записали інтерв’ю з академіком Веліховим, його розшифрували і понесли Щербицькому. Перед ними ніхто не звітував!»;

28:40 «Камери ставали радіоактивними, їх утилізували, як і магнітофони, бо пил осідав усюди»;

32:53 «Я усвідомлював небезпеку, але через професію іноді ігнорував її заради репортажу»;

37:44 «Українці зрозуміли, що в самому серці країни збудували станцію, яка, якщо не знищила, то серйозно покалічила людей».

Сигарета в кадрі — не деталь, а порушення закону. Як медіа стають інструментом тютюнових маніпуляцій і чому це небезпечно для дітей.

У подкасті «Медіуми» Ольга Масна, менеджерка з комунікацій ГО «Життя», лідерка ініціативи «Батьки за Україну без тютюну та нікотину», розповідає про невдалу інформаційну кампанію «Укрпошти» та пояснює, чому навіть «непомітна» реклама куріння формує залежність у підлітків. У розмові — про юридичну відповідальність медіа й блогерів, приховану рекламу в соцмережах, а також про те, чому «менш шкідливі» продукти — це маніпуляція тютюнової індустрії.

00:00 «Не можна нормалізувати куріння серед дітей»;

04:41 «Рекламодавці й медіа, які свідомо порушують закон, намагаються знайти лазівки й уникнути відповідальності»;

10:08 «У дітей психіка і мозок ще формуються, тому вони швидше стають залежними»;

12:35 «Будь-яка реклама тютюну заборонена, зокрема і в соціальних мережах»;

15:52 «Між тютюновою індустрією та громадським здоров’ям існує непримиренний конфлікт»;

18:51 «Для медіа важливо вміти розпізнавати маркери замовних матеріалів тютюнової індустрії»;

21:54 «Тютюнова індустрія робить усе можливе, щоб ухвалювалися вигідні для неї закони»;

26:35 «Усі говорять про те, як повернути українців з-за кордону, водночас до людей, які тут живуть, уваги недостатньо».

Росія атакує не лише на фронті, а й у стрічках соцмереж — і цілить у найвразливіше: довіру, єдність і готовність українців захищати країну. Як працює ця інформаційна війна і чи можемо ми їй протистояти.

У подкасті «Медіуми» Олеся Горяйнова, заступниця голови Українського центру безпеки та співпраці, координаторка Центру підтримки рекрутингу, розповідає про те, як саме Росія намагається зірвати мобілізацію та рекрутинг до Сил оборони та чому тікток став ключовим майданчиком для маніпуляцій. А також про роль українських медіа та держави, чи достатньо сьогодні якісної комунікації про рекрутинг, які меседжі справді працюють і чому героїчні заклики не завжди переконують йти до війська.

00:00 «Із 2022 року однією з найбільших цілей Росії — зрив наших мобілізаційних спроможностей»;

04:04 «Росіяни використовують всі соціальні мережі»;

06:15 «Росіяни використовують теми, які вже існують у нашому суспільстві»;

09:48 «Логіка проста: щойно утворюється вакуум, його заповнює негативна інформація»;

10:51 «Ми почали працювати з інформаційним супроводом рекрутингу на початку 2025 року»;

14:50 «Ми даємо бригадам медійний майданчик, щоб вони могли розповісти про себе»;

17:06 «Підходи до рекрутингу мають бути різними»;

20:20 «Є план довести частку рекрутингу в поповненні сил оборони до 20%»;

22:50 «Нам необхідна загальнонаціональна інформаційна кампанія».

Цей матеріал було підготовлено за фінансової допомоги Європейського Союзу. Зміст цього документа є виключною відповідальністю ГО "Детектор медіа" і за жодних обставин не може розглядатися як такий, що відображає позицію Європейського Союзу.

Українська технологічна компанія Holywater Tech уклала інвестиційну угоду з американською студією Fox Entertainment і разом створюватиме понад 200 вертикальних серіалів для платформи MyDrama.

У подкасті «Медіуми» Юлія Смірнова, продюсерка Holywater Tech, розповість секрети того, як вертикальні серіали стрімко завойовують аудиторію у світі, чим вони відрізняються від традиційних серіалів і кіно, а також як соціальні мережі змінили спосіб споживання ігрового відеоконтенту.

А також про те, як українській компанії вдалося зацікавити одного з медіагігантів Голлівуду, скільки коштує виробництво вертикальних серіалів, які жанри найкраще працюють із глобальною аудиторією та яку роль у створенні контенту відіграє штучний інтелект.

00:00 «Ніша вертикальних серіалів дуже швидко розвивається»;

02:05 «Вертикальні серіали — це щось між фічер-фільмами та соцмережами»;

05:37 «Ви побачите хорори, трилери, артхаус у вертикальних серіалах»;

07:53 «Прибуток із вертикального серіалу може бути безмежним»;

11:14 «Не за горами той час, коли на Netflix ви побачите перші вертикальні серіали»;

12:42 «Ми багато чим надихаємося в ілюстрованому, візуалізованому форматі»;

15:32 «Я не впевнена, що йдеться про витіснення ТБ»;

17:15 «Ми провідна платформа у вертикальній ніші, якщо не враховувати китайські»;

20:30 «Ми були першими на ринку, хто створив Girls Love серіал. І це мало неймовірний успіх»;

22:56 «Чоловічу аудиторії ми відкрили для себе через Boys Love серіал»

23:50 «Зараз дуже популярним стало все, що пов’язане з темними жанрами»;

25:40 «Наша компанія — це поєднання креативності та штучного інтелекту»;

30:15 «Контент доступний безплатно на території всієї України».

8 березня — свято весни та краси чи день боротьби за права жінок? Розмова про те, як ця дата змінювалася від радянського «дня квітів і подарунків» до приводу говорити про гендерну рівність.

Як медіа й бренди сьогодні переосмислюють 8 березня, чому дискусії про фемінітиви знову з’являються в соцмережах, як працюють жіночі медіа та з якими стереотипами їм доводиться боротися.

У подкасті «Медіуми» Оксана Павленко, співзасновниця та головна редакторка онлайн-журналу Divoche.media, розповідає про роль жінок у громадському секторі й науці, гендерну рівність у вищій освіті, нові медійні формати й чому розмова про права жінок залишається актуальною сьогодні.

00:00 «У Радянському Союзі 8 березня зводилось до того, що це день краси і весни»;

02:35 «Коли 8 березня стало вихідним днем — розмова про права жінок фактично припинилася»;

04:27 «З часом бренди почали працювати з темою рівності, говорити про права жінок»;

07:43 «Складно пояснити людям, що в Україні існував жіночий рух»;

09:21 «Жодна країна не досягла повної юридичної гендерної рівності»;

11:11 «Для мене помилкою є, коли жінку називають іменником чоловічого роду»;

16:23 «Мені не подобається стереотип, що речі, якими користуються жінки, є чимось несерйозним»;

20:44 «Ми працюємо з темою гендерної рівності у вищій освіті»;

24:21 «Ми читаємо таку кількість контенту, яку ніколи раніше не читали»;

26:38 «В Україні YouTube є основною платформою для споживання подкастів».

Цей матеріал було підготовлено за фінансової допомоги Європейського Союзу. Зміст цього документа є виключною відповідальністю ГО "Детектор медіа" і за жодних обставин не може розглядатися як такий, що відображає позицію Європейського Союзу.

У випуску — про те, чи змінюється професія письменника, як сьогодні формується український книжковий ринок і чому література залишається інструментом виживання.

До Всесвітнього дня письменника у подкасті «Медіуми» Віра Курико, репортажистка у «Reporters», журналістка, редакторка та авторка документальних книг, розповідає про силу літератури під час війни, про те, що читають українці і чому письменники не зникають, попри стрімкий розвиток нових медіа. А також — про повернення інтересу до української класики, запити від читачів і внутрішню потребу говорити власним голосом у складні часи.

00:00 «Я з дитинства мріяла бути письменницею»;

03:09 «Соцмережі дали можливість не просто читати письменника, а й стежити за ним як за людиною»;

06:00 «Якщо світ колапсує, я навряд чи буду дуже потрібна як репортерка і письменниця»;

08:48 «Література — це завжди два боки: спосіб утекти від реальності й спосіб її зрозуміти»;

10:58 «Наш видавничий ринок зростає шаленими темпами»;

13:20 «Коцюбинський мав можливість писати лише тому, що його підтримував Чикаленко»;

15:34 «Ми перейшли з онлайну в друк, всі вважали це дуже ризикованим»;

17:27 «Ми можемо запропонувати будь-якій організації створити книжку»;

21:15 «Один із найпопулярніших номерів журналу, був про любов»;

23:07 «Нам потрібні книжки, які про війну, але в них не буде про війну»;

27:21 «Вулиця причетних» тепер — вулиця Левка Лук’яненка. Але ціна виявилася надто великою»;

34:48 «Інколи книзі потрібні ключі, іноді ціла зв’язка ключів»;

40:32 «Існують мільярди книжок, які могли б змінити наше життя, але іноді за все життя нам трапляється лише одна. Багатьом не щастить жодного разу не зустріти таку книжку».

Цей матеріал було підготовлено за фінансової допомоги Європейського Союзу. Зміст цього документа є виключною відповідальністю ГО "Детектор медіа" і за жодних обставин не може розглядатися як такий, що відображає позицію Європейського Союзу.

У випуску — про запуск Megogo Books, неочевидну ставку на паперові книжки, результати першого року роботи та синергію з аудиторією платформи.

Megogo Books — онлайн-книгарня, запущена у 2024 році як новий напрям у межах екосистеми медіасервісу Megogo. У подкасті «Медіуми» Катерина Котвіцька, директорка з контенту Megogo Books, розповідає про бізнес-модель сервісу, маркетингові стратегії, розвиток українського книжкового ринку. А також про те, чому компанія, відома відео та аудіосервісами, виходить на ринок онлайн-торгівлі книжками та ко-продакшн із видавцями, прем’єри книжок у студіях Megogo та популяризацію українських авторів.

00:00 Запуск Megogo Books — перший крок Megogo у бік e-commerce»;

02:36 «Ми будувати Megogo Books так, щоб він був привабливим для видавців»;

04:12 «Патерн споживання книжкового контенту в Україні — паперова книжка»;

07:52 «За результатами року ми четверті за трафіком і відвідуваністю сайту»;

11:19 «Усе, що стосується книжок, ми назвали словом «контент» і будуємо екосистему різних форматів»;

14:09 «Ми можемо взаємодіяти з книжкою раніше, інвестувати свої ресурси в маркетингові активності»;

16:26 «Ми намагаємося вписати книжку в загальний концепт дозвілля»;

19:05 «Ми можемо продавати книжку протягом двох тижнів лише у нас»;

24:03 «Зараз ми маємо різноманітний книжковий ландшафт і активних гравців ринку»;

28:18 «Книжки не мають бути дешевими»;

31:58 «У нас буде окремий застосунок для електронних і аудіокнижок»;

33:30 «Найближчим часом плануємо доставку й на інші континенти».

Месенджер, у якому держава читає ваші повідомлення, контролює виплати й вирішує, що вам можна знати. Росія впроваджує месенджер «Max» — чому росіян змушують переходити на нього і чим він небезпечний для українців на окупованих територіях.

Росія будує цифрову завісу — і головним її інструментом може стати не черговий сайт чи телеканал, а месенджер. У подкасті «Медіуми» Олена Чуранова, редакторка та фактчекерка проєкту StopFake.org розповідає про те, як Росія намагається перетворити інтернет на простір тотального контролю.

Чи справді цей застосунок може витіснити телеграм і стати головним каналом комунікації для росіян? Як влада змушує студентів, чиновників і мешканців окупованих територій встановлювати Max, прив’язуючи до нього державні сервіси, виплати та повсякденні справи? І чому, попри десятки мільйонів зареєстрованих користувачів, люди не довіряють цій платформі та намагаються обходити контроль?

00:00 «Max — цифрова стіна, яку росіяни збудовують навколо свого суспільства»;

01:53 «Альтернативна думка просто не має можливості туди потрапити»;

04:18 «Люди зареєструвалися, тому що змушені»;

06:23 «89 мільйонів — це формальні користувачі, які не є активними»;

08:27 «В Max наскрізного шифрування просто немає»;

10:19 «Мешканці окупованих територіях змушені встановлювати цей месенджер»;

12:07 «Люди від початку демонстрували недовіру до цієї платформи»;

14:09 «Для Росії головне — мати інструмент контролю»;

18:32 «Max створювали за аналогією з китайським WeChat».

Цей матеріал було підготовлено за фінансової допомоги Європейського Союзу. Зміст цього документа є виключною відповідальністю ГО "Детектор медіа" і за жодних обставин не може розглядатися як такий, що відображає позицію Європейського Союзу.

У випуску — про те, як теплі зими, війна та зруйнована інфраструктура вплинули на зимові види спорту в Україні і чому біатлон уже десятиліттями залишається на «першій кнопці» українського глядача.

У подкасті «Медіуми» Костянтин Дульцев, спортивний коментатор, керівник спортивної редакції Радіо «Промінь» розповідає про те, чому в спортивну журналістику йдуть одиниці, як виглядає український ринок спортивних медіа і чому зі спортивної журналістики майже неможливо побудувати політичну кар’єру.

00:00 «Ілюзій будувати не треба, що у нас буде багато медалей на Олімпійських іграх»;

03:17 «У нас дуже мало стало спортивної преси»;

04:24 «У спортивній журналістиці політичну кар’єру не побудуєш»;

07:30 «Олімпіадами завжди цікавляться навіть ті, хто не цікавиться спортом»;

11:49 «Біатлон завжди був на першій кнопці українського телебачення»;

13:19 «Владислав Гераскевич зробив титанічну роботу, щоб Росії не було на цій Олімпіаді»;

16:25 «У Росії якийсь фетиш — обстрілювати льодові палаци»;

20:02 «Перше, що сказала нова президентка МОК: Росія має повертатися в нейтральному статусі»;

23:49 «Олімпіади зупинялися, переносилися, скасовувалися, але не війни»;

28:50 «Україна втратила дуже багато дітей, які виїхали за кордон».

У випуску — про алкоголь, тютюн і медіа: як вони насправді впливають на тривалість життя українців і майбутнє країни.

У подкасті «Медіуми» Дмитро Купира, програмний директор ГО «Життя», розповідає про демографічну кризу, відповідальність медіаіндустрії та ціну реклами, яку ми всі платимо здоров’ям. А також про те, чому смертність в Україні втричі перевищує народжуваність, як реклама алкоголю й тютюну формує звички дітей і дорослих та чому медіа, заробляючи на залежностях, фактично скорочують власну аудиторію.

00:00 «Безповоротні втрати для медіа фактично кожен рік становлять пів мільйона»;

04:03 «Українські чоловіки в середньому не доживають до світового стандарту віку працездатності»;

08:40 «Стратегія тютюнової індустрії — це залучення нових споживачів»;

11:30 «Споживач тютюну як починає, так до кінця життя споживає один бренд»;

15:26 «Жодна людина у світі не народилася з сигаретою у роті»;

18:16 «Тютюнова індустрія використовує медіа для дезінформації»;

23:31 «Тютюнова індустрія, як і Росія, бреше кожного разу, коли відкриває рота».