Медіуми

У випуску — про виклики, з якими стикаються українські дипломати, журналісти й експерти, коли намагаються пояснити свій контекст закордонній аудиторії.

«Тонкощі перекладу» — новий подкаст, створений з метою розкрити особливості та виклики, пов’язані з адаптацією українського контексту для міжнародної аудиторії. Ведуча подкасту Зоя Красовська аналізує тонкощі міжкультурної комунікації та ділиться досвідом долання не лише мовних бар’єрів, але й перекладу культурних кодів.

У випуску ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили із Зоєю Красовською, аналітикинею медіа, авторкою подкасту «Тонкощі перекладу» про те, чому емоційна комунікація, яка працювала на початку повномасштабного вторгнення, сьогодні потребує аналітичного підходу, чи можливо перекласти українські реалії для міжнародної аудиторії, як працювати з іноземними медіа та доносити правдиві повідомлення про Україну. А також про те, як інколи звичайні слова стають складними для пояснення іноземцям і як глобальна аудиторія сприймає Україну через призму стереотипів і медіа.

00:00 «Говорячи з людьми, які далеко від нашого контексту, треба підбирати спеціальні слова, підбирати ключі-повідомлення»;

03:27 «Я хочу, щоб ми ділилися не тільки успіхами, а й уроками, які треба засвоїти, що не треба повторювати»;

07:00 «Раніше Україну сприймали як troublemaker — країна, що постійно асоціюється зі скандалами»;

09:21 «У перші місяці повномасштабного вторгнення достатньо було емоцій, зараз — цього недостатньо»;

11:56 «Коли ти бачиш відверту брехню, яку мовчки сприймають, ти не розумієш — чи це з тобою щось не так, чи зі світом щось не так»;

13:40 «Ми не можемо перекричати росіян дипломатично . Нам треба діяти іншими методами»;

15:10 «Українців не треба вчити, як жити. Треба дослухатися до них»;

16:36 «Німці дуже боялися, що їхня зброя буде вбивати росіян»;

18:50 «Для того, щоб бути цікавими світові — треба цікавитися, що відбувається у світі».

У випуску — про те, як штучний інтелект стає інструментом масової генерації контенту та дезінформації.

«Мертвий інтернет» — теорія змови, яка стверджує, що більшість контенту в мережі створюється та поширюється ботами, тобто несправжніми людьми. Ця концепція знаходить підтвердження в роботі одного ютуб-каналу, який називається «НАС. Інфо», де штучний інтелект, схоже, створює все — від самих інформаційних приводів і героїв до відеоряду та графічного оформлення.

Як відрізнити контент, створений штучним інтелектом, від правдивої інформації? Чому варто бути обережними з яскравими заголовками та невідомими джерелами? Які загрози несе використання технологій штучного інтелекту для політичних маніпуляцій і заробітку на дезінформації — про все це Вадим Міський поговорив з Іриною Семенютою, журналісткою інтернет-видання «MediaSapiens», у подкасті «Медіуми».

А також про маніпулятивні техніки, використання штучного інтелекту для створення емоційних заголовків і підроблених новин та чому контент, що виглядає як патріотичний, насправді наповнений фейками та дезінформацією, які можуть підривати довіру до українських інституцій і впливати на думки мільйонів людей.

00:00 «Створити таку кількість відео людині дуже важко. Зі штучним інтелектом це значно легше»;

04:05 «ШІ вигадує новини про те, що “Залужного вбив його син”. Хоча у Залужного дві доньки»;

07:03 «Контент виглядає проукраїнським за настроями, але за змістом — це ті ж фейки й вкиди»;

11:22 «Усе вказує на можливу мережу каналів, які керуються однією групою людей із єдиною метою»;

15:43 «Через велику кількість дезінформації довіра до всіх медіа, навіть якісних, може знижуватися»;

17:06 «Раджу обирати контент, де можна побачити живу людину».

У випуску — про аналітичні центри в Україні, їх сприйняття політиками та суспільством, співпрацю з українськими медіа та виклики, пов’язані з соціальними мережами та ШІ.

Центр спільних дій — аналітичний центр, що спеціалізується на аналізі державних й місцевих політик, впроваджує інструменти залучення громадян до прийняття рішень і просуває демократичні зміни. 

Чи знає українське суспільство, що таке аналітичні центри і яку роль вони відіграють у формуванні політичних рішень? Чому політичні партії на Заході мають власні аналітичні структури, а в Україні — це радше виняток, ніж правило? І як змінюється сприйняття незалежних експертів після довготривалого впливу медведчуківської пропаганди на українські медіа? Про все це ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили з Марією Левоновою, виконавчою директоркою Центру спільних дій.

00:00 «Чи розуміють українці, що таке аналітичний центр і які до нього треба ставити вимоги, очікування — я не певна»;

02:40 «Факт того, що ми не отримуємо гроші від українського уряду дозволяє нам стверджувати, що ми не працюємо на конкретну партію»;

04:58 «Слід, щоб політичні партії почали формувати свої аналітичні центри»;

08:28 «Нам доводиться працювати з політичними партіями саме через медіа»;

12:55 «Ми хотіли допомогти суспільству зрозуміти, де зерно, а де полова»;

15:50 «Наш подкаст “Ок, і шо?” — це спрощений формат із додатковою інформацією для молоді»;

19:10 «Або ти контролюєш інформацію, яка виходить від тебе або це зробить штучний інтелект»;

21:27 «Ніхто не замінив аналітика, який сидить за столом зі стосом паперу».

У випуску — про кроки, які зробила Україна за останні роки для подолання гендерної дискримінації та яких ще змін потребує українське суспільство.

У доповіді Всесвітнього економічного форуму йдеться, що за нинішніх темпів прогресу знадобиться 134 роки, щоб досягти повного гендерного паритету — тобто через п’ять поколінь. Що відбувається з гендерною рівністю в українських медіа, як російська пропаганда використовує сексизм і мізогінію для підриву професійної діяльності жінок-журналісток, чи стали ми ближчими до гендерного паритету та чи готові українські політики та медіа змінювати свою риторику щодо жінок — про все це ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили з Лізою Кузьменко, головою ГО «Жінки в медіа», членкинею Комісії з журналістської етики.

А також про те, як реагувати на сексизм у побуті, чому важливо не замовчувати такі випадки, що робити, якщо ви стали свідком або жертвою сексистських висловлювань, прогрес у гендерній рівності в Україні з 2012 року та наскільки важливими є мова і фемінітиви в контексті гендерної рівності.

00:00 «Сексизм — це усвідомлене, зневажливе відношення до жінок, начебто вони менш повноцінні за чоловіків»;

03:39 «Ми бачимо, як від прописаного законодавства ми переходимо до рівності в реальному житті»;

05:22 «Надзвичайно важливо, якою мовою ми говоримо, наскільки коректну термінологію ми вживаємо»;

07:12 «П’ять років тому були видання, які зараз входять у “Білий список”, які навідріз відмовлялися вживати фемінітиви»;

07:55 «Якщо ви в колективі помічаєте сексизм, важливо його зупинити»;

09:35 «Жінка-берегиня — це архаїчні, застарілі уявлення про жінок в українському суспільстві»;

13:28 «Головна мета гендерної дезінформації Росії — змусити українських журналісток замовчати»;

17:45 «Від часів Януковича багато чого змінилося, базові поняття про гендерну рівність, про сексизм дійшли до різних споживачів»;

19:30 «Економічний форум у Давосі говорить про те, що нам потрібно 134 роки, щоб досягти гендерної рівності».

У випуску — про феномен фільму «Яремчук. Незрівнянний світ краси», що допоміг відродити інтерес до творчості Назарія Яремчука, як радіо та музичні редактори долали цензуру та чому українська радянська естрада надихає сучасних слухачів.

Документальна кінострічка «Яремчук. Незрівнянний світ краси» в кінотеатрах отримала касові збори, що в кілька разів перевищили витрати на виробництво фільму. Що стало каталізатором нового спалаху популярності співака? Як українська музика пережила радянську цензуру та чому молоде покоління сьогодні відкриває для себе спадщину, про яку колись забули — про все це ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили з Філом Пухарєвим, українським журналістом і музичним оглядачем.

А також про роль державних радіо- та телевізійних платформ у популяризації української музики, чому оцифрування архівів української поп-музики є ключем до збереження нашої культурної пам’яті та як виживати в радянському просторі, зберігаючи автентичність.

00:00 «Люди почали шукати альтернативу: що ж може бути круте українське»;

03:38 «В українській поп-музиці радянського періоду небагато дисидентства, на відміну від літератури»;

06:48 «На концертах доводилося виконувати не свої пісні»;

09:29 «Говорити, що “дядько перевзувся” або став проросійським співаком — не дуже коректно»;

10:51 «А чия Софія Ротару? Вона — радянська»;

13:44 «Навіть коли вони вже стали всесоюзними зірками, їх усе одно утискали»;

15:58 «Основним каналом розповсюдження музики було “Українське радіо”»;

24:14 «Усі асоціюють “Червону руту” з Софією Ротару, хоча початково це була версія “Смерічки”»;

29:50 «Українці продовжують існувати й українцям потрібна українська музика, український контент, українці слухатимуть Яремчука».

У випуску — про те, чи здатні Digital Markets Act та Digital Services Act змінити правила гри на європейському ринку цифрових послуг, а також як вони вплинуть на Україну.

Digital Markets Act (DMA) та Digital Services Act (DSA) — регламенти, що вже трансформують цифрову екосистему ЄС і мають потенціал вплинути на майбутнє українського ринку, особливо з огляду на євроінтеграційні процеси України.

Які новації запроваджують ці акти, яким чином вони обмежують діяльність великих технологічних компаній-ґейткіперів, чому важливо вже зараз обговорювати імплементацію цих актів в Україні - про все це ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили з Крістіною Гаврилюк, керівницею експертної групи з розвитку цифрової економіки Директорату цифрової економіки Міністерства цифрової трансформації України. А також про те, чи потрапить телеграм під європейське регулювання, підготовку українського регуляторного законопроєкту та «механізму примусу» щодо онлайн-платформ.

00:00 «DMA регулює роботу світових технологічних гігантів. Серед українських компаній таких немає»;

05:43 «Виникнення техгігантів як Apple, Meta, Alphabet сприяло роздумам про необхідність впровадження регулювання»;

09:00 «Ми не можемо гарантувати, що компанії будуть думати про український ринок»;

10:47 «Євросоюз станом на зараз зосереджений на впровадженні регламентів на локальному рівні»;

12:19 «У нас немає часу чекати, поки ми отримаємо вказівок з ЄС»;

15:37 «Ми віддали наш законопроєкт на аналіз європейським експертам»;

16:20 Digital Services Act: 4 рівня постачальників послуг;

21:50 «Зараз війна, у нас немає величезних ресурсів для того, щоб створювати новий орган регуляції»;

23:35 «Telegram буде підпадати під регулювання, оскільки вони надають послуги»;

25:11 «Окрім красиво написаного законопроєкту, треба “механізму примусу”»;

26:42 «Оскільки ми впроваджуємо європейське регулювання, нам потрібні гарантії захисту».

У випуску — про виклики та можливості, що приносить штучний інтелект у медіаіндустрію.

В епоху стрімкого розвитку технологій питання впливу штучного інтелекту на журналістику стає дедалі актуальнішим. Чи варто журналістам побоюватися конкуренції зі сторони нейромереж? Або ж ШІ стане незамінним помічником, що полегшить створення контенту? Як сучасні медіа вже сьогодні використовують можливості штучного інтелекту та які зміни це приносить у роботу редакцій — про все це ведуча подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко поговорила з Аліною Елєвтєровою, експерткою з цифрової безпеки ГО «Інтерньюз-Україна». 

А також про світові тенденції регулювання ШІ та перші кроки України в цьому напрямку, як використання ШІ може автоматизувати рутинні процеси та чи варто позначати контент, створений нейромережею?

00:00 Чи може ШІ витіснити журналістику як професію?

03:14 «Хотілося б бути в ідеальному світі, де нейромережі не будуть замінювати людей, а допомагати їм»;

06:45 «Чим бідніша людина, тим більше часу вона проводить в соцмережах»;

08:02 Рерайт, SEO-оптимізація, генерація ілюстративних матеріалів: для чого і як можна використовувати ШІ журналістам?

12:12 «Використання нейромереж створює виклики, до яких ніхто не був готовий»;

14:13 Як верифікувати інформацію в умовах засилля згенерованого ШІ контенту?

16:06 «Вороги використовують ШІ як зброю. Як і будь-який елемент прогресу».

У випуску — про популярний формат телешоу, який завоював світ, але так і не прижився в Україні.

Чому попри численні спроби запровадити late night show на українському телебаченні успіху досягти не вдалося? Чи є у нас шанси побачити справжнє українське late night show у майбутньому? Про все це ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили з Катериною Городничою, журналісткою медіатаблоїда «Антоніна». А також про невдалі спроби запустити популярний на заході телеформат late night show, помилки продюсерів у виборів ведучих і початок занепаду формату у світі через посилення конкуренції між телебаченням і стримінговими платформами.

00:00 «Гостями на американських late night show були й президенти США»;

04:28 «В Україні раніше запускали подібні шоу, але вони були більш аналітичними, аніж веселими»;

06:04 «У нас велика проблема з політиками, зірками, акторами, музикантами, які не здатні до самоіронії»;

08:51 «Виробництво late night show можливо лише з рекламодавцями на телебаченні, реклама на YouTube таких грошей не дасть»;

11:50 «Стримінгові платформи рано чи пізно викуплять популярні late night show»;

13:45 «Євген Янович — сором’язливий як на ведучого late night show»;

15:47 «Олена Кравець не здатна імпровізувати»;

18:28 «Сергій Притула був ідеальним кандидатом для цього формату»;

20:05 «Андрій Данилко справляє враження втомленої людини. Тут потрібен кураж, щоб імпровізувати та вести подібне шоу».

У випуску — про сучасний український стендап, його розвиток, виклики та роль в українському культурному просторі.

У 2015 році в Україні зародився комедійний проєкт — «Підпільний стендап». Проєкт набув популярності після початку повномасштабної війни, коли учасники зробили вибір на користь української, відмовившись від російської. Це стало культурним і суспільним поворотом для українського гумору.

Наскільки складним був цей перехід? Якою була реакція аудиторії на українізацію? Чи можливо жартувати так, щоб це було зрозуміло українцям, зважаючи на реалії війни? Про все це ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили зі Святославом Загайкевичем, артистом українського стендапу, засновником проєкту «Підпільний стендап». А також про нову соціальну місію, яку вони відчули під час важких часів, як війна вплинула на творчий процес, як змінилися теми й гумор, що стендап-коміки порушують у своїх виступах.

00:00 «Коли почалося повномасштабне вторгнення, не було домовленостей щодо переходу на українську. Це відбулося само собою»;

03:31 «Українці відмовилися від російського контенту, перестали дивитися “ЧБД”»;

04:53 «Ми транслюємо свідомість»;

06:30 «Війна стала частиною нашого життя, цю тему неможливо оминути»;

08:25 «Коли ти хочеш показати недолугого персонажа, ти показуєш його російською. Раніше було навпаки»;

10:44 «На телебаченні багато рамок, а стендап — волелюбний жанр»;

13:04 «Комік — це про правду і про трушність»;

14:40 «Коли отримуєш відгуки: “дякую, що тримаєте мою кукуху”, — відчуваєш свою відповідальність, що ти допомагаєш людям упоратися з важкими часами».

У випуску — про ініціативу зі створення кіберрот у армії РФ, героїзацію ПВК “Вагнер” та пропагандистські наративи в комп’ютерних іграх російських розробників.

Російська пропаганда використовує комп'ютерні ігри як інструмент для просування своїх наративів, виправдання агресії проти України та формування імперського світогляду серед молодої аудиторії. Пропагандистські наративи проникають у комп'ютерні ігри різного рівня популярності, починаючи ще з ранніх збройних інтервенцій путінського режиму. 

Чи мають ці ігри популярність у світі, як російська влада використовує компʼютерні ігри для просування своїх наративів та впливає на молодь — про це ведуча подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко поговорила з Андрієм Пилипенком, аналітиком ГО «Детектор медіа». А також про те, наскільки серйозним є виклик з боку Росії і як можна протидіяти такій пропаганді. Випуск виходить у рамках спецсезону «Відсіч дезінформації».

00:00 «Тренд останніх 5-7 років — ринок відеоігор щороку зростає»;

04:10 «Покоління геймерів, які почали грати ще в 90-х — виросло, у них вже є свої діти, які теж грають в ігри»;

06:10 «Російські чиновники хочуть не лише впливати на аудиторію, але і заробляти на цьому»;

08:43 «В Росії вийшла комп'ютерна гра під назвою, що прямо повторює тезу Мєдвєдєва»;

10:50 «Стосовно України і Росії була ситуація: якщо є локалізація, то лише російська»;

13:41 «У гру були закладені наративи, візуальні зображення, щоб образити українців»;

16:30 «Міжнародні компанії організували релокацію російських співробітників, наприклад, на Кіпр»;

20:08 «Очільник федерації кіберспорту Росії виступив з ініціативою створення кіберрот в складі Збройних сил Росії»;

22:18 «Завдяки роботі української геймерської спільноти, західні компанії вийшли з російського ринку»;

24:38 «В іграх використовується модель pay-to-win — заплати для того, щоб перемогти. У ЄС є боротьба на законодавчому полі з такими моделями».