Cвіт не sweet

У це мало хто вірив - але диво сталося: лідери ЄС ухвалили рішення про початок переговорів про вступ України до Євросоюзу. Найбільшою перепоною - адже у згоді 26 держав-членів ЄС сумнівів особливо не було - мала стати позиція 27-ї, Угорщини, а точніше її премʼєра Віктора Орбана. Однак несподівано зʼясувалося, що на час голосування (а рішення мало бути ухвалене одноголосне) Орбан добровільно залишив залу засідань - таким чином, дозволив погодити початок переговорів без свого вето. Після цього інші лідери узялися наввипередки розповідати історії про те, як запропонували угорському премʼєру чи то вийти "попити кави", чи просто вказали на двері.

Про те, що до останнього певності у позитивному рішенні не було, свідчила й інтрига з візитом президента Володимира Зеленського на саміт Євроради. Його, врешті, не було в Брюсселі, однак схоже, надія на запрошення залишалася: у час, коли лідери ЄС голосували за початок переговорів, Зеленський перебував в Європі - буквально на відстані годинного перельоту до Брюсселя. Утім, інше важливе питання Орбан таки "перетягнув" на себе - ветував рішення про передачу Україні 50 млрд євро на чотири роки за програмою Ukraine Facility.

Чи було це намаганням хоча би в чомусь не поступитися позиції ЄС і привезти "перемогу" угорському виборцю? Що такою поведінкою Орбан намагається "виторгувати" для себе - і головне, чи є ризики, що він і надалі буде пробувати блокувати й інші рішення по Україні? Однак - як же врешті-решт він поступився своїми принципами і дозволив проголосувати за початок переговорів з Україною? Гадаємо, найкраще це можна було відчути і зрозуміти з-за лаштунків саміту Євроради, де була наша колега Валерія Пашко, журналістка Суспільного - з нею ми й обговорюємо підсумки брюссельської зустрічі у новому випуску подкасту "світ не sweet".

Навіть якщо ви вже втомилися глибоко занурюватися у новини про нові пакети допомоги Україні, певно, вам все одно передалося хвилювання, що ситуація нині - не дуже. І у центрі розмов про те, що союзники підтримують нас уже не так активно - історія із затримкою багатомільярдного пакета від нашого головного стратегічного партнера, США. Допомога на 111 млрд доларів, з яких майже половина має піти Україні, нині застрягла у Конгресі США. Сенатори навіть не пішли на різдвяні канікули вчасно - у надії, що за пакет ще встигнуть проголосувати.

Щоби пришвидшити процес ухвалення такого довгоочікуваного пакету допомоги (а президент Байден подав запит на неї до Конгресу ще у жовтні), до США приїхав президент України Володимир Зеленський. ВВС уже охрестило його візит «сповненим розпачу», бо, мовляв, дива поки що не сталося. Однак у будь-якому разі ця ситуація - привід розібратися в технічних аспектах цього питання. Скажімо, чому Конгрес голосує разом за допомогу і Україні, і Ізраїлю, і Тайваню, а виключення питання мексиканського кордону - настільки чутливе для республіканців?

А ще - це нагода поговорити і про ширший контекст, зокрема розгортання передвиборчого протистояння у США. Які шанси, що Україна отримає багатостраждальну і давно обіцяну допомогу? І чи варто остерігатися, що двопартійна підтримка України Конгресі, якою вона завжди так пишалася помалу слабне? У новому випуску подкасту "світ не sweet" зʼясовуємо це з Володимиром Дубовиком, американістом, директором Центру міжнародних досліджень Одеського національного університету імені Менчікова.

Уявіть ситуацію: багата на нафту країна вирішує анексувати територію значно меншої сусідньої держави, а щоб додати цьому "легітимності" — проводить референдум і каже, що 95% це підтримують. Комусь це нагадує агресію Росії проти України — і не випадково. Адже назріваюче протистояння між Венесуелою та Гаяною в Латинській Америці має принаймні кілька подібних рис.

3 грудня у Венесуелі відбувся референдум про приєднання до країни частини території сусідньої Гаяни — багатого на нафту району Ессекібо. За "офіційними" даними, на всі п’ять питань референдуму 95% його учасників відповіли "так", після чого венесуельський диктатор Ніколас Мадуро оголосив про створення 24-го штату Венесуели Гуяна Есекіба. Гаяна, звісно ж, референдум відкинула й закликала міжнародну спільноту втрутитись у ситуацію.

Звідки взялися територіальні зазіхання на Ессекібо, чому про претензію на нього Мадуро заявив лише зараз, чи варто очікувати збройної анексії регіону — і, звісно ж, що це означає для України? У новому випуску подкасту "світ не sweet" говоримо з Іваном Фечком — експертом Програми дослідження Латинської Америки та Карибського басейну Ради зовнішньої політики "Українська призма".

Нідерланди - важливий союзник України з початку повномасштабного вторгнення. Країна встигла надати нам близько 2,5 млрд євро воєнної допомоги і пообіцяти ще, очолити разом з Данією “коаліцію винищувачів” для України і оголосити про майбутню передачу літаків F-16. Однак тепер ця підтримка під загрозою, або принаймні так здається на перший погляд. Нідерланди - ще одна країна ЄС, де на парламентських виборах здобули перевагу ультраправі сили.

Для хвилювань справді є підстави. Герт Вілдерс, очільник “Партії свободи”, яка здобула найбільше голосів на виборах, не приховував свою прихильність до президента Росії Володимира Путіна, давав інтервʼю Russia Today, а у 2018-му взагалі поїхав до Росії попри критику нідерландців. Особливо - родичів загиблих у рейсі малайзійського Боїнга рейсу МН17, збитого російським БУКом у 2014 у небі над Донбасом.

Які тенденції у нідерландському суспільстві посприяли тому, що так багато голосів отримав Вілдерс з його радикальною риторикою? І скільки тепер може тривати формування владної коаліції, після чого, власне, українцям стане зрозуміліше, чого очікувати від нового уряду Нідерландів? Про це говоримо у новому епізоді подкасту “світ не sweet” з Юлією Солдатюк-Вестервельд, дослідницею нідерландського Інституту міжнародних відносин Clingendael.

Аргентина - унікальна країна з економічної точки зору. Попри значний економічний потенціал вона роками перебуває у глибокій економічній кризі, інфляція там перевищує 140%, а майже половина населення живе за межею бідності.

На тлі економічних проблем аргентинці обрали несподіваного президента - радикального лібертаріанця Хав'єра Мілея. Останній прийшов до влади на закликах доларизувати економіку, скасувати центральний банк та позакривати більшість міністерств аргентинського уряду. Проте чи матиме така політика успіх? І у чому взагалі причина аргентинської економічної кризи?

Про це ми говорили в експериментальному подкасті “Хроніки економіки” та “Світ не sweet” разом з директоркою програми Латинської Америки та Карибського басейну “Української призми” та доценткою КНУ Наталією Шевченко.

Принагідно запрошуємо вас підписатися на подкаст наших колег: https://www.pravda.com.ua/podcasts/63bff58767d28/

8 листопада Європейська комісія (виконавчий орган ЄС) опублікувала так званий «звіт про розширення», де рекомендувала почати переговори про членство з Україною. Це рішення — насправді лише один з кроків на довгому шляху до набуття повноцінного членства в Євросоюзі. Як мінімум, ще потрібно розпочати переговори, а потім — успішно їх завершити, що далеко не обов'язково відбудеться за два роки, як кажуть українські посадовці.

Тим паче, не варто забувати, що Україна — не єдина держава, яка прагне членства в Євросоюзі: узяти хоча б сусідню Молдову або Грузію. Або ж країни Західних Балкан: декотрі з них майже двадцять (!) років рухаються до вступу в Євросоюз. Та й повномасштабне вторгнення Росії може стати на заваді швидкій євроінтеграції. Чи насправді ні?

Розібратися, що насправді означають переговори про членство і, звісно, чи не заблокує Угорщина чи ще якась держава ЄС наш рух до нього, подкасту «світ не sweet» допоміг редактор "Європейської правди" й фахівець із європейської інтеграції Сергій Сидоренко.

Якби вас попросили пригадати щось про Іран, найвірогідніше, ви б сказали, що це країна, яка перебуває у так званій “вісі зла” з Росією, Китаєм та КНДР. А ще - що нещодавно там були масові протести за права жінок після загибелі 22-річної Махси Аміні, які вийшли за межі Ірану. А ще - хоча це, мабуть, було б найпершою асоціацією - з вересня минулого року українські військові збивають дрони-камікадзе Shahed, які запускає Росія. При тому що Іран офіційно не вважає себе стороною конфлікту.

Ісламська республіка Іран - це складна країна, якою керує не президент, а лідер Ісламської революції, а в основі її ідеї державотворення лежить знищення єврейської держави - Ізраїлю. Тож не дивно, що у нинішньому протистоянні між Ізраїлем та ХАМАС, Іран фінансово та збройно підтримує палестинських бойовиків. Однак в історії були випадки, коли у війні Іран та Ізраїль виступали ледь не союзниками. І це - не єдиний несподіваний факт про Іран. Чого тільки варта співпраця України та Ірану у галузі літакобудування!

Як варто розуміти поведінку Ірану на міжнародній арені, внутрішньополітичну ситуацію в країні, її інтереси у війні Ізраїлю та ХАМАС, історію українсько-іранської співпраці і те, як тепер Україні будувати відносини з Іраном? Говоримо про це у новому епізоді подкасту "світ не sweet" з Володимиром Джиджорою, дипломатом, який у 1997-2001 працював секретарем Посольства України в Ісламській Республіці Іран, а нині - віце-президентом Асоціації національної та громадської безпеки України з європейської та євроатлантичної інтеграції.

Роберт Фіцо обіцяв, що не відправить “жодного снаряду в Україну”, якщо виграє вибори. І після перемоги, схоже, не збирається відступатися від своїх принципів. 27 жовтня у Брюсселі він ще й поставив під сумнів доцільність надання Україні чергового пакету допомоги на 50 млрд євро, назвавши Україну “однією з найбільш корумпованих країн світу”. А ще Фіцо виступає проти антиросійських санкцій і обіцяє не арештовувати Путіна, якщо він колись приїде до Словаччини попри ордер від МКС.

Вважати нову владу Словаччини дружньою до України складно. Крім партії Фіцо Smer-SD, до парламенту на виборах потрапила ще одна відверто проросійська Словацька національна партія, а також помірковано-прозахідна партія "Голос". Цей результат вас може дивувати, однак лиш допоки ви не дізнаєтеся про контекст - чому проросійські наративи так добре приживаються у Словаччині і чому менше половини словаків вважають Росію агресоркою.

Своєю риторикою, зокрема ставленням до Росії, премʼєр Словаччини дуже нагадує свого угорського колегу Віктора Обрана, однак порівнювати їх не зовсім коректно. Якщо про Орбана кажуть як про “ідейного” політика (якими б абсурдними часом не здавалися його ідеї), то Фіцо - радше прагматик. І тут, як не дивно, криється певне запокоєння для України. Чому? У новому випуску подкасту “світ не sweet” ми говоримо про це і про ширший контекст виборів у Словаччині з Александром Дулебою, аналітиком Словацької асоціації зовнішньої політики, професором політології університету в Пряшеві.

Що ви чули про Латинську Америку за останні місяці? Мабуть, точно натрапляли на заяви президента Бразилії Лули Да Сілви про те, що в повномасштабній російській агресії проти України винні Захід і НАТО. Або що Колумбія не передаватиме Україні зброю "для продовження війни".

Латиноамериканський регіон — це 33 країни, кожна з яких має власні особливості й історію. Так, їх загалом об'єднує бажання дистанціюватись від агресії РФ в Україні. Але й на цьому континенті, попри роки систематичного впливу Росії, не бракує союзників України. Часом — досить несподіваних.

Якою насправді є ставлення Латинської Америки до України та РФ? Чи не перебільшений російський вплив на континенті (й не забуваймо про Китай)? І як Київ нині вибудовує відносини з латиноамериканськими країнами й що варто робити, аби змінити їхню позицію — якщо це взагалі можливо? У подкасті "світ не sweet" говоримо з експерткою програми дослідження Латинської Америки та Карибського басейну Ради зовнішньої політики “Українська призма” Анастасією Косенко.

Примітка. Розмова записувалась 16 вересня.

15 жовтня Польща обрала новий парламент. І хоча більшу кількість голосів здобула нині керівна партія "Право та справедливість", перемогу святкують опозиційні сили - "Громадянська коаліція", "Третій шлях" і "Нова Лівиця".

Схоже, саме вони спільно матимуть більшість у Сеймі (нижній палаті парламенту Польщі), а отже формуватимуть коаліцію. Це означатиме кінець правління "Права та справедливості" після двох каденцій при владі, але чи віддасть вона свою владу так швидко?

Найближчими тижнями стане зрозуміло, за яким сценарієм усе ж розгортатимуться події. Вперше засідання нового складу Сейму має відбутися щонайпізніше через 30 днів після оголошення результатів.

Нинішні вибори побили рекорди явки - голосувати прийшли понад 73% поляків. Які питання найбільше хвилювали поляків і чому, хоча більшість поляків віддали свої голоси за зміни, така значна підтримка ПіС зберігається?

А ще - як ці вибори змінять Польщу і двосторонні відносини з Україною? Розбираємося в тонкощах польської політики із заступником головного редактора Gazeta Wyborcza Романом Імєльським у нашому новому випуску "світ не sweet".