Cвіт не sweet

Литовська столиця на два липневі дні перетворилась на центр ухвалення рішень у сфері євроатлантичної безпеки. Вільнюський саміт НАТО був чи не найбільш очікуваним в Україні, адже там — і небезпідставно — очікували отримати запрошення до членства в Альянс. Та бажаного не сталось: лідери НАТО домовились запросити Україну, "коли домовляться союзники й коли будуть створені умови". Що за цим стоїть — поки не зрозуміло.

І все ж, Вільнюський саміт приніс Києву низку інших приємностей: багаторічний пакет підтримки, покликаний наблизити Україну до натівських стандартів; створення Ради Україна-НАТО, де сторони вперше засідатимуть на рівних (і ніяка Угорщина цьому не завадить); і, зрештою, першу домовленість про "гарантії безпеки", яка, однак, ще має бути втілена в життя.

Про наслідки саміту Альянсу в Литві в подкасті "світ не sweet" говоримо із Сергієм Джерджем — головою Громадської ліги "Україна-НАТО", кандидатом політичних наук і старшим лейтенантом ЗСУ.

Наприкінці липня минулого року багаторічний конфлікт між Сербією та частково визнаною державою Косово змусив нас уважніше поглянути на ситуацію на Балканах. Здавалося б, привід для загострення дивний - протест сербів, які населяють північ Косова проти переходу на косовські автомобільні номери з сербських. Але це обернулося насильством та мобілізацією сил косовської армії.

ЄС уже не вперше вирішив втрутитися - і допомогти залагодити ситуацію. У Брюсселі хочуть, щоби Белград дав зелене світло Косову вступати у міжнародні організації, зокрема Раду Європи. Приштина ж має створити Асоціацію сербських муніципалітетів - таку собі автономію сербів на півночі Косово. Як можна здогадати, жодна зі сторін йти на такі поступки не хоче, і наразі все більше схоже на те, що переговори безрезультатні.

Цей конфлікт ставить перед вибором і Україну - чи доведеться їй одного дня усе ж визнати незалежність Косова (яке, до слова, від початку вторгнення ще у 2014 підтримує Україну та запроваджує антиросійські санкції, на відміну від Сербії)? Якщо більшість партнерів по ЄС це зроблять, ймовірно, так і станеться. А що ж тоді буде з нашими дипломатичними відносинами з Сербією? Розбираємо у новому епізоді подкасту "світ не sweet" з Наталією Іщенко - журналісткою, редакторкою порталу «Балканський оглядач».

Ядерна держава, "найбільша демократія світу" з населенням у майже 1,5 мільярда людей, чи не ключовий партнер Сполучених Штатів у протистоянні Китаю. Усе це — про Індію, відносини з якою Україна, на жаль, занедбала.

З початку повномасштабного вторгнення з Києва неодноразово лунали заклики до Нью-Делі засудити Росію, допомогти радянським озброєнням та припинити торгівлю з державою-агресором. Індійська влада ж проголошує нейтралітет і пропонує докласти всіх зусиль, щоб досягти якнайшвидшого завершення війни. Не допомагає те, що українське посольство в Індії налічує десяток людей, останній рік було без посла й працює за сумісництвом іще в чотирьох державах.

У чому полягає важливість Індії, як насправді вона ставиться до російсько-української війни та чого нам реально варто очікувати від українсько-індійських відносин? Про це у подкасті "світ не sweet" говоримо з Оленою Борділовською — співробітницею Національного інституту стратегічних досліджень, індологом із багаторічним досвідом, а також Юлією Клименко — народною депутаткою, секретаркою групи дружби з Індією в парламенті.

15-16 червня у Брюсселі відбулася зустріч міністрів оборони НАТО. А ще, в межах цієї зустрічі - тринадцяте засідання Контактної групи з питань оборони України, більш відомої нам як формат «Рамштайн». Напередодні міністр оборони Олексій Резніков анонсував, що топ-темою для обговорення цього разу буде «коаліція винищувачів» для України та навчання українських пілотів на літаках четвертого покоління, насамперед F-16.

У Брюсселі партнери говорили про те, як налагодити системну підтримку в умовах контрнаступу, що розпочався, розробляли довгострокові програми збройної допомоги, пообіцяли розпочати перші тренування українців на західних винищувачах уже цього літа. А ще, звісно ж, зачіпали питання майбутнього вступу України до НАТО, щодо якого Україна чекає важливих новин на саміті у Вільнюсі в липні. Але - спойлер - без надмірно обнадійливих обіцянок.

Так сталося, що Оленка цими днями спостерігала за перебігом зустрічі із самісінького Брюсселя, а Олегу було що додати зі своїх спостережень з лютневого «Рамштайну». Тож ми вирішили, що цього разу не будемо запрошувати інших гостей на запис, як ми звикли це робити - а просто обговоримо усі деталі збройної допомоги Україні, про яку ми дізналися. Тож, звісно, тепер ми особливо чекаємо на ваші прослуховування, враження та побажання.

Змагання за найвищу посаду у Сполучених Штатах — у самому розпалі. Якщо чинному президенту-демократу Джо Байдену поки не кинули серйозного виклика його однопартійці, то у стані Республіканської партії ситуація зовсім інакша: з Дональдом Трампом конкурують ледь не всі топові кандидати — включно з екс-віцепрезидентом Майком Пенсом і губернатором Флориди Роном Десантісом.

Здавалося б, до виборів президента США ще рік із гаком, та й у партіях почнуть обирати своїх номінантів лиш на початку наступного року. Та вже зараз варто розуміти, хто має найбільші шанси на обрання — адже від постаті американського лідера багато в чому залежить і підтримка України у повномасштабній війні з Росією.

І про все це у подкасті світ не sweet ми говоримо з Володимиром Дубовиком — американістом, директором Центру міжнародних досліджень Одеського національного університету імені Мечникова.

Вірменія та Азербайджан погоджують умови мирної угоди, яка має покласти край майже тридцятирічному військовому протистоянню за Нагірний Карабах. Єреван готовий визнати Карабах частиною Азербайджану, а Баку мусить пообіцяти гарантувати дотримання прав вірмен, які мешкають у цьому регіоні.

Очікувалося, що побачити угоду можна буде вже на саміті Європейської політичної спільноти у Молдові 1-2 червня. Однак переговори, які нині ведуться по «західному треку», тобто за активного посередництва представників Франції, Німеччини та ЄС швидше за все триватимуть ще місяці. Адже питань, які слід залагодити, вистачає.

Як виглядатимуть гарантії безпеки для мешканців Карабаху? Що буде з російськими «миротворцями», які перебувають в регіоні, після завершення війни 2020 року? І як це співвідноситься з позицією Вірменії, яка поступово і впевнено віддаляється від впливу Росії? І чи стане це початком вирішення й інших територіальних та етнічних суперечок, який багатьом країнам лишив у спадок розпад СРСР?

Це у новому випуску подкасту «світ не sweet» розбираємося з редактором Європейської правди Юрієм Панченком.

19 травня Володимир Зеленський несподівано відвідав Саудівську Аравію та виголосив промову на саміті Ліги арабських держав, ставши першим президентом, який це зробив.

Ця подія не могла не привернути як увагу арабського світу до України, так і України - до того, як арабський світ сприймає нас і повномасштабне вторгнення Росії.

Відомо, що Москва роками вибудовувала свій вплив серед арабських держав - і політично, й економічно, й через пропаганду. І попри це, вони так і не стали її беззастережними союзниками в агресії проти України.

Як арабський світ сприймає воєнні дії в Україні? Як ми можемо донести туди власну позицію й протидіяти засиллю російських наративів? На які держави варто звернути окрему увагу? І як Україна несподівано стала прикладом для арабського світу?

Про це в подкасті "світ не sweet" говоримо з Ігорем Семиволосом - директором Центру близькосхідних досліджень.

Туреччина на порозі великих змін: 14 травня в країні відбудуться президентські й парламентські вибори. І як свідчать результати нещодавніх опитувань, є велика ймовірність, що чинному главі держави, Реджепові Таїпу Ердогану, доведеться поступитися президентським кріслом своєму опонентові, представнику опозиції Кемалю Киличдароглу.

Ймовірно, також, що на цих виборах опозиція посуне лідерство АКР - Партії справедливості та розвитку Ердогана, яка керує країною ось уже 20 років. Чи означатиме це початок демократичних перетворень в Туреччині, які обіцяє опозиція? Чи все ж таки насамперед тепер на Туреччину чекають складні часи відновлення її економіки та відбудови після землетрусів?

Туреччина важливий посередник у вирішенні низки питань між Україною та Росією, поки остання веде повномасштабну війну. Значною мірою така позиція була можливою через близькі дружні відносини між Ердоганом та Путіним. Але якщо переможе Киличдароглу - чи чекати більш рішучої підтримки України замість посередництва?

У цьому випуску подкасту «світ не sweet» розбираємося у тонкощах турецької політики з Євгенією Габер - кандидаткою політичних наук, старшою аналітикинею Центру досліджень сучасної Туреччини. І це та розмова, яка дасть зрозуміти, чому ці вибори в усьому світі називають для Туреччини «історичними».

Понад 80% населення підтримують Україну, проти Росії запроваджені десятки санкцій, гуманітарна і не лише допомога обраховується мільярдами доларів — і все це, як не дивно, не про державу Заходу.

Японія з початком повномасштабного вторгнення РФ відкрилась для українців як непохитний і надійний союзник. Часом — усупереч багаторічним традиціям.

Чи знали ви, що Україна — перша з часів Другої світової війни держава, якій Токіо надало нелетальну військову допомогу? А що Японія прийняла понад дві тисячі українців, хоча до того на рік пускала не більш як п'ятьох (!) іноземців?

Нині ж, з огляду на повномасштабну російську агресію та загрози з боку Китаю, японська партія влади всерйоз пропонує переглянути принцип пацифізму, на якому останні понад 70 років ґрунтувався розвиток держави.

Про це, а також про цьогорічне головування Японії в "Групі семи" й те, чим унікальна японська полуниця (так-так, це не одрук), у подкасті "світ не sweet" розповідає надзвичайний та повноважний посол України в Японії Сергій Корсунський.

Президент Франції Еммануель Макрон був серед тих, хто до останнього наполягав: діалог з Росією потрібен, і саме він допоможе уникнути повномасштабного вторгнення в Україну.

Що ж, цього не сталося, однак віри в дипломатію Макрон не полишив: тепер його ідея — залучити до переговорів Китай, який нібито допоможе умовити Росію та Україну врешті-решт про щось домовитися і закінчити війну.

Посередницькі зусилля Макрона викликають легку тривогу, та попри це Франція — усе ж один з ключових союзників України. Чим можна пояснити останній розворот Парижа в бік Китаю та його бажання "не принижувати Росію" — і водночас військову та іншу допомогу Україні?

У подкасті "світ не sweet" говоримо про це з Тетяною Огарковою, відповідальною за міжнародну роботу Українського кризового медіа центру, журналісткою, літературознавицею, а також авторкою франкомовного подкасту про війну в Україні “L’Ukraine, face à la guerre”.