Детектор медіа

У випуску — про те, як війна змінює українську мову і хто сьогодні формує мовні норми.

Війна змінила не лише наше життя, вона докорінно вплинула й на українську мову. Нові слова, нові смисли, нові суперечки й нова відповідальність за кожне сказане і написане слово. Хто сьогодні формує мовні норми: мовознавці, медіа чи соціальні мережі? І чи може мова бути ще одним фронтом цієї війни?

У подкасті «Медіуми» Оксана Матковська, науковиця, доктор філософії зі спеціальності Філологія, розповідає про зростання вживання фемінітивів і про те, чому ці зміни по-різному проявляються в політичній мові, публіцистиці та художніх текстах. Чи справді фемінітиви стали ознакою часу — і що чекає на них далі? А також про написання назв Російської Федерації, її інституцій і діячів із малої, звідки взялася ця практика, як соціальні мережі вплинули на медіа і чому саме журналісти мають задавати мовні норми, а не підхоплювати тренди з фейсбуку. Про журналіста як законодавця мовної моди, про блогерів із мільйонними аудиторіями і про те, чи здатна освіта змінити мовну культуру в епоху соцмереж.

00:00 «Тенденція до збільшення кількості фемінітивів у мові буде присутня»;

02:01 «Мені шкода, що соцмережі задають тренди для медіа»;

06:02 «Ми не боремося з якоюсь міфологічною істотою — ми боремося з ворогом, ім’я якому Росія»;

12:10 «Коли суржик використовують із метою насмішок, мені від цього боляче»;

15:27 «Англізмів дуже багато у медійному просторі»;

20:53 «Російська влада штучно збіднювала українську мову»;

22:40 «Варто піднімати середнього слухача, задовольняти його інтелектуальні потреби»;

23:49 «Раніше законодавцем мовної моди був письменник. Сьогодні — це журналіст».

Розслідування «Державні діти» від «Слідства.інфо» стало одним із найгучніших журналістських матеріалів останнього часу — про українських дітей-сиріт, евакуйованих від війни до Туреччини, та про дорослих, які мали їх захистити, але не зробили цього.

У подкасті «Медіуми» Анна Бабінець, керівниця незалежної розслідувальної агенції «Слідство.інфо», розповіла про те, як команда вийшла на тему розслідування «Державні діти» через закритий звіт українського омбудсмена, чому система опіки виявилася настільки розмитою, що «відповідального знайти неможливо» та як журналісти місяцями добивалися коментарів від міністерств, дипломатів, місцевих чиновників і благодійників.

А також про надзвичайно складну роботу з підлітками, які пережили травматичний досвід, про журналістську етику й довіру та наслідки. Чому в Туреччині на розслідування відреагували на рівні президента вже за кілька годин, а в Україні тривалий час панувала тиша? І як публічність цієї історії вплинула не лише на політичні заяви, а й на реальні людські долі, зокрема на життя героїні, якій вдалося повернути дитину ще до завершення судових процесів.

00:00 «Спосіб, у який ми отримали інформацію, свідчить про те, наскільки закрита система»;

03:30 «Парадокс державної інтернатної системи в тому, що за дітей відповідає така кількість людей, що відповідального ти не знайдеш»;

06:28 «Дітям хотілося розказати про несправедливість»;

10:05 «У нас було єдине домовлене інтерв’ю»;

13:43 «Коли розслідування вийшло у Туреччині, через дві години була реакція Ердогана»;

18:30 «Реакції на фільм з боку правоохоронних органів не було і немає станом на зараз»;

22:12 «Дівчата народжували самі. У пологовому ніхто до них не приходив»;

27:25 «На показ фільму прийшла Інна Мірошниченко, вона сказала, що перейнялася долею Насті й буде її захищати»;

28:47 «Ми сподіваємося, що держава зверне на Настю увагу та допоможе. Щоб розірвати коло, коли сирота народжує сироту»;

30:55 «Ми бачили звіт омбудсмена українською мовою. Ми згадали, напевно, 20% порушень»;

32:53 «Поліція закрила справу, бо «не встановили складу злочину»;

35:10 «Мені здається, що це змова дорослих: «Просто давайте не будемо про це говорити, ніби цього немає».

Україна взяла участь в міжнародному проєкті Euroradio Christmas Music Day, де різдвяна програма з Києва стала частиною 14-годинного марафону з 12 країн світу.

У подкасті «Медіуми» Наталія Попудрібко, завідувачка редакції музичних передач і фондових записів «Радіо Культура», продюсерка проєкту Euroradio Christmas Music Day розповіла про те, як працює музичний обмін Європейської мовної спілки. А також про ренесанс хорового співу після пандемії, попит на академічну музику в Європі, силу спільного звучання хору й історичні паралелі зі світовим успіхом «Щедрика» сто років тому.

00:00 Що таке Euroradio Christmas Music Day і як Україна до нього долучилася;

04:16 Де слухачі можуть почути концерт;

06:06 «Українське радіо співпрацює з ЄМС із 1994 року»;

08:11 Чому українські колядки добре сприймає європейська аудиторія;

11:34 Який попит у Європі на хорову й академічну музику;

16:55 Як повномасштабна війна вплинула на інтерес до української музики;

20:16 Які плани щодо подальшої участі у подібних проєктах.

У випуску — про те, як американські медіа реагують на атаки Дональда Трампа, чому Україні дедалі важче утримувати увагу світової аудиторії та чи можна публікувати фотографії загиблих.

У подкасті «Медіуми» Стас Козлюк, журналіст і фотокореспондент, пояснює, що сьогодні насправді цікавить західну аудиторію в українській війні. Чому чим ефективніше працює українська ППО, тим менше про нас пишуть? Як логіка «трупокілометрів» визначає, чи стане трагедія новиною для світу? І чому інколи навіть зруйнований будинок у Києві не потрапляє на шпальти провідних видань?

А також про цензуру й самообмеження під час війни, рішення не публікувати вже готові матеріали заради безпеки людей, а також про відповідальність редакторів за те, як виглядає війна в медіа. Та чому соцмережі підштовхують журналістику до небезпечної гонитви за швидкістю і хайпом.

00:00 «Ми бачимо, яку тривалу історію має демократія та як їй важко з людиною, яка має таку повноту влади»;

03:14 «Ми весь час конкуруємо з іншими країнами, в яких також ідуть війни»;

05:40 «Кількість жертв трагедії має бути прямо пропорційна відстані до кінцевої аудиторії»;

09:10 «Щойно з’являється якась нова штука на фронті — усі хочуть побачити як вона працює»;

11:50 Що хочуть бачити з України західні читачі?

14:29 «Кіл-зона від окопа — 20 кілометрів. Мало хто захоче тягнути тебе туди з собою»;

16:45 «Коли однакові зображення, то твоя аудиторія не те що хоче їх бачити щодня»;

20:43 «Я намагаюся ігнорувати світ, у якому люди відмовляються читати»;

25:18 «Я намагаюся більше спостерігати за людьми, аби розповідати історії про цих людей»;

31:53 Чи можна публікувати фотографії тіл постраждалих?

36:26 «Соцмережі змушують журналістику із ними конкурувати»;

39:54 «Аудиторія не бачить різниці, вона не розуміє хто журналіст, хто блогер».