Детектор медіа

У випуску — про силу книжки в часи війни, культурний опір і про те, як читання стає жестом свободи.

Уже втретє під час повномасштабної війни команда «Книжкового Арсеналу» провела фестиваль. XIII Міжнародний «Книжковий Арсенал» зібрав близько 30 тисяч відвідувачів, понад 200 подій та 250 учасників з України та з-за кордону.

Як книжка рятує у полоні? Чому читання — це більше, ніж просто хобі? Чому книжки українських журналістів нині так затребувані, як в умовах війни розвивається нонфікшн. А також про зміну читацького ландшафту України: від інтересу до книжкових клубів до популярності подкастів про літературу. Про все це ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили з Іриною Славінською, виконавчою продюсеркою «Радіо Культура» та кураторкою Основної програми «Книжкового Арсеналу». 

00:00 «Мені важливо було підсвітити тему читання як жесту суб’єктності, жесту самозарадності»;

05:30 «У друкарнях буквально “жива” черга»;

09:52 «Борис Лятошинський потрапив в опалу та сильно переживав розлуку з радіо»;

11:31 Що медійники представили на «Книжковому Арсеналі»?

13:13 «Тренд на якісний нонфікшн триває»;

16:21 «Увага до досвіду, практики читання — величезна»;

19:19 «Ми диверсифікуємо способи отримання інформації»;

20:07 «Кожен кризовий рік показував неймовірний сплеск уваги, любові до книжки»;

23:08 «Публіці ти “дурню” не продаси»;

24:40 «У наші часи дуже важливо читати поезію».

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

У випуску — про телеграм-канали, які під час «шахедних» атак не просто інформують, а маніпулюють емоціями й перетворюють тривогу на прибутки.

Адміністратори телеграм-каналів під час повітряних тривог активно заманюють нових підписників. Вони обіцяють «ексклюзивні карти», «секретні маршрути дронів» і «прогнози атак у реальному часі» — але за цим стоїть не піклування, а бізнес-модель. Де паніка — там і прибуток. Хто і як монетизує страх? Як телеграм-мережі використовують тривожні ночі для збільшення трафіку і доходів? Чому після викриття таких схем журналісти стикаються з інформаційним цькуванням? І головне — чому деякі українські посадовці та військові самі легітимізують сумнівні канали, даючи їм інтерв’ю? Про все це ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили з Сергієм Міхальковим, дата-аналітиком видання Texty.org.ua.

00:00 «В Україні сильне журналістське ком’юніті»;

04:25 «Податки вони не платять»;

06:00 «Ми побачили в одному телеграм-каналі пост про те, що «ми вам покажемо, куди летить “орешник”»;

07:16 «Такими повідомленнями вони намагаються зібрати аудиторію, щоб потім просувати рекламу»;

10:06 «Якщо офіційні органи влади не підвищуватимуть довіру до своїх каналів комунікації, ми й надалі матимемо проблему з телеграмом»;

14:37 «Пости, спрямовані проти нас, були без можливості залишати коментарі»;

16:06 «Ви відчуваєте, що долучаєтеся до спільноти «обраних» — до тих, хто знає щось надсекретне».

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

У випуску — про те, як відзначити сторіччя мовника так, щоб про нього говорила вся країна.

Як Українське радіо залишилося на зв’язку тоді, коли зник мобільний зв’язок, інтернет і світло? Чому слухачі сприймають ведучих як друзів, а дехто навіть роками пише гнівні повідомлення — і все одно слухає? І які ще історії приховують архіви найстарішого мовника України?

Про все це ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили з Юрієм Табаченком, виконавчим продюсером Українського радіо. А також про те, чому штучний інтелект не витіснить живого голосу і чому відповідальність сьогодні — головна цінність у медіа.

00:00 «Багатьом було цікаво дізнатися про те, що у нас є в Україні медіа з такою історією»;

03:52 «Ми одразу так продумували, щоб охопити різні аудиторії й запропонувати різні активності»;

05:16 «Був флешмоб у Верховній Раді. Єдиний у своєму роді»;

07:51 «Історія радіо — віддзеркалює нашу загальну історію»;

09:40 «Зараз телевізор почав зникати з деяких домівок. А радіо залишається»;

10:50 «Українське радіо завжди мовило українською»;

14:35 «Людина, в оточеному росіянами місті, вирішила, що її завдання — боротися з фейками, бо почула про це по Українському радіо»;

17:04 «У світі радіо не зникає і не замінюється іншими видами медіа»;

17:48 «Багато слухачів сприймають ведучих як своїх друзів»;

19:55 «Усі зрозуміли, чому радіо завжди було ЗМІ для повідомлення про надзвичайні ситуації»;

22:39 «Ми використовуємо ШІ-технології, але дуже обережно».

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

У випуску — про приватність і правду: як показувати біль війни. Що важливіше — гідність жертви чи вплив фото на світову аудиторію, чому суспільство розділилося у своїх оцінках та чи справді емоційні світлини можуть зупинити війну.

Чи має суспільство право бачити фотографії з місць трагедій, де під завалами — людські тіла? Чи допомагають світові знімки, що шокують, краще зрозуміти українське горе? І де межа між документуванням воєнних злочинів і порушенням приватності жертв?

У новому випуску подкасту «Медіуми» ведучі Наталка Соколенко та Вадим Міський вирішили обговорити суперечливе питання — як медіа та блогерам висвітлювати загибель цивільних під час війни. Щоби глибше розібратися в цій непростій темі, до студії запросили трьох гостей: журналістку та експертку з комунікацій і висвітлення чутливих тем Тетяну Трощинську, журналіста-розслідувача з Kyiv Independent Данила Мокрика та голову Комісії з журналістської етики Андрія Куликова.

00:00 «Оголені тіла під завалами, які були опубліковані у медіа збурили медійну спільноту й розділили її на декілька таборів»;

Тетяна Трощинська:

02:26 «У нас така нульова готовність чути одне одного»;

05:36 «Питання не у вині, а у відповідальності»;

06:22 «Правила не до кінця сформовані, вони обтічні»;

07:38 «Такого ефекту, як Буча, вже мало що може спричинити»;

08:42 «Західні медіа не опублікують фото у первинному вигляді. Вони їх оброблять»;

09:52 «Емпатія працює, коли ти дуже добре знаєш контекст»;

11:09 «Ми ранимо своїх цими фотографіями»;

11:38 «Історія на прикладі фотографії підлітків, які чекають, коли з-під завалів дістануть їхнього друга — дуже сильна»;

15:06 «Ти береш чужих мертвих дітей, чужу трагедію з чужої родини — і ставиш собі на обкладинку у фейсбук. Як на мене — це хайпожерство»;

16:35 «Це не твоє життя, це не твоя близька людина, це не твоя рідна людина, це не твоя дитина. Треба трошечки делікатніше»;

Данило Мокрик:

20:13 «Якщо зображення мого понівеченого тіла дозволяє розповісти історію про те, що з нами робить Росія — заради Бога, використовуйте»;

22:02 «Гідність — це розкіш. І я не впевнений, що в умовах повномасштабної війни ми можемо дозволити цю розкіш»;

23:45 «Згадаймо піраміду Маслоу. Такі речі як гідність — з’являються тоді, коли забезпечені базові потреби»;

24:56 «Коли з’являлися фотографії з Маріуполя, з Бучі, то ми не сильно дискутували на тему, наскільки це етично»;

25:56 «У такий спосіб ми нагадуємо: «Це триває». Те, що ви бачили в Бучі й Маріуполі, не залишилося у 2022 році — воно досі триває»;

27:37 «Будь-яке питання етики дуже залежить від контексту та внутрішнього мірила»;

29:45 «Людина зберігає за собою повний контроль над тим, як вона може бути репрезентована»;

31:25 «Ми — таке враження — дедалі більше намагаємося вдавати, що цього немає»;

32:41 «Коли ми стикаємося з якимось складним питанням, про це варто говорити»;

Андрій Куликов:

34:39 «Я вважаю, що принципово нового нічого ми не спостерігали — масштаби інші»;

39:16 «Якщо ми не можемо переконливо пояснити, чому все воно відбувається, — то тоді насправді не допоможе і шок».

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».