Детектор медіа

У випуску — про телеграм-канали, які під час «шахедних» атак не просто інформують, а маніпулюють емоціями й перетворюють тривогу на прибутки.

Адміністратори телеграм-каналів під час повітряних тривог активно заманюють нових підписників. Вони обіцяють «ексклюзивні карти», «секретні маршрути дронів» і «прогнози атак у реальному часі» — але за цим стоїть не піклування, а бізнес-модель. Де паніка — там і прибуток. Хто і як монетизує страх? Як телеграм-мережі використовують тривожні ночі для збільшення трафіку і доходів? Чому після викриття таких схем журналісти стикаються з інформаційним цькуванням? І головне — чому деякі українські посадовці та військові самі легітимізують сумнівні канали, даючи їм інтерв’ю? Про все це ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили з Сергієм Міхальковим, дата-аналітиком видання Texty.org.ua.

00:00 «В Україні сильне журналістське ком’юніті»;

04:25 «Податки вони не платять»;

06:00 «Ми побачили в одному телеграм-каналі пост про те, що «ми вам покажемо, куди летить “орешник”»;

07:16 «Такими повідомленнями вони намагаються зібрати аудиторію, щоб потім просувати рекламу»;

10:06 «Якщо офіційні органи влади не підвищуватимуть довіру до своїх каналів комунікації, ми й надалі матимемо проблему з телеграмом»;

14:37 «Пости, спрямовані проти нас, були без можливості залишати коментарі»;

16:06 «Ви відчуваєте, що долучаєтеся до спільноти «обраних» — до тих, хто знає щось надсекретне».

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

У випуску — про те, як відзначити сторіччя мовника так, щоб про нього говорила вся країна.

Як Українське радіо залишилося на зв’язку тоді, коли зник мобільний зв’язок, інтернет і світло? Чому слухачі сприймають ведучих як друзів, а дехто навіть роками пише гнівні повідомлення — і все одно слухає? І які ще історії приховують архіви найстарішого мовника України?

Про все це ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили з Юрієм Табаченком, виконавчим продюсером Українського радіо. А також про те, чому штучний інтелект не витіснить живого голосу і чому відповідальність сьогодні — головна цінність у медіа.

00:00 «Багатьом було цікаво дізнатися про те, що у нас є в Україні медіа з такою історією»;

03:52 «Ми одразу так продумували, щоб охопити різні аудиторії й запропонувати різні активності»;

05:16 «Був флешмоб у Верховній Раді. Єдиний у своєму роді»;

07:51 «Історія радіо — віддзеркалює нашу загальну історію»;

09:40 «Зараз телевізор почав зникати з деяких домівок. А радіо залишається»;

10:50 «Українське радіо завжди мовило українською»;

14:35 «Людина, в оточеному росіянами місті, вирішила, що її завдання — боротися з фейками, бо почула про це по Українському радіо»;

17:04 «У світі радіо не зникає і не замінюється іншими видами медіа»;

17:48 «Багато слухачів сприймають ведучих як своїх друзів»;

19:55 «Усі зрозуміли, чому радіо завжди було ЗМІ для повідомлення про надзвичайні ситуації»;

22:39 «Ми використовуємо ШІ-технології, але дуже обережно».

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

У випуску — про приватність і правду: як показувати біль війни. Що важливіше — гідність жертви чи вплив фото на світову аудиторію, чому суспільство розділилося у своїх оцінках та чи справді емоційні світлини можуть зупинити війну.

Чи має суспільство право бачити фотографії з місць трагедій, де під завалами — людські тіла? Чи допомагають світові знімки, що шокують, краще зрозуміти українське горе? І де межа між документуванням воєнних злочинів і порушенням приватності жертв?

У новому випуску подкасту «Медіуми» ведучі Наталка Соколенко та Вадим Міський вирішили обговорити суперечливе питання — як медіа та блогерам висвітлювати загибель цивільних під час війни. Щоби глибше розібратися в цій непростій темі, до студії запросили трьох гостей: журналістку та експертку з комунікацій і висвітлення чутливих тем Тетяну Трощинську, журналіста-розслідувача з Kyiv Independent Данила Мокрика та голову Комісії з журналістської етики Андрія Куликова.

00:00 «Оголені тіла під завалами, які були опубліковані у медіа збурили медійну спільноту й розділили її на декілька таборів»;

Тетяна Трощинська:

02:26 «У нас така нульова готовність чути одне одного»;

05:36 «Питання не у вині, а у відповідальності»;

06:22 «Правила не до кінця сформовані, вони обтічні»;

07:38 «Такого ефекту, як Буча, вже мало що може спричинити»;

08:42 «Західні медіа не опублікують фото у первинному вигляді. Вони їх оброблять»;

09:52 «Емпатія працює, коли ти дуже добре знаєш контекст»;

11:09 «Ми ранимо своїх цими фотографіями»;

11:38 «Історія на прикладі фотографії підлітків, які чекають, коли з-під завалів дістануть їхнього друга — дуже сильна»;

15:06 «Ти береш чужих мертвих дітей, чужу трагедію з чужої родини — і ставиш собі на обкладинку у фейсбук. Як на мене — це хайпожерство»;

16:35 «Це не твоє життя, це не твоя близька людина, це не твоя рідна людина, це не твоя дитина. Треба трошечки делікатніше»;

Данило Мокрик:

20:13 «Якщо зображення мого понівеченого тіла дозволяє розповісти історію про те, що з нами робить Росія — заради Бога, використовуйте»;

22:02 «Гідність — це розкіш. І я не впевнений, що в умовах повномасштабної війни ми можемо дозволити цю розкіш»;

23:45 «Згадаймо піраміду Маслоу. Такі речі як гідність — з’являються тоді, коли забезпечені базові потреби»;

24:56 «Коли з’являлися фотографії з Маріуполя, з Бучі, то ми не сильно дискутували на тему, наскільки це етично»;

25:56 «У такий спосіб ми нагадуємо: «Це триває». Те, що ви бачили в Бучі й Маріуполі, не залишилося у 2022 році — воно досі триває»;

27:37 «Будь-яке питання етики дуже залежить від контексту та внутрішнього мірила»;

29:45 «Людина зберігає за собою повний контроль над тим, як вона може бути репрезентована»;

31:25 «Ми — таке враження — дедалі більше намагаємося вдавати, що цього немає»;

32:41 «Коли ми стикаємося з якимось складним питанням, про це варто говорити»;

Андрій Куликов:

34:39 «Я вважаю, що принципово нового нічого ми не спостерігали — масштаби інші»;

39:16 «Якщо ми не можемо переконливо пояснити, чому все воно відбувається, — то тоді насправді не допоможе і шок».

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

У сьомому випуску подкасту «Інфодетокс» досліджуємо зв’язок між приватністю та надмірним користуванням соціальними мережами. Приватність — наше універсальне право, але в цифрову епоху вона стає все менш очевидною. Соцмережі стали невід’ємною частиною нашого життя, і часто ми навіть не усвідомлюємо, що щоденно, крок за кроком, розкриваємо про себе дедалі більше інформації. Павло Бєлоусов, експерт із цифрової грамотності, розʼяснить, що цифрова приватність — це не лише право, а й навичка, яку треба розвивати: треба знати, хто має доступ до вашої інформації, як її аналізують та як персоналізація формує наше онлайн-середовище. Ще один аспект — кіберзагрози. Аліна Елєвтєрова, консультантка з цифрової безпеки, розповідає: надмірна відкритість у соцмережах може призвести до фішингу, вимагань чи навіть фізичних загроз. Важливо обмежувати публікацію геолокації, фінансової інформації та інших чутливих даних. Інформаційна та медіаграмотність допомагає налаштувати конфіденційність відповідно до власних потреб і краще зрозуміти, як цифрове середовище впливає на наш вибір. 

Сподіваємося, цей епізод вас зацікавив. Будьте інформаційно та медіаграмотними будь-де й будь-коли, навіть під час відпочинку. Завантажуйте інші епізод серії подкастів «Інфодетокс» з нашого сайту. Дізнавайтеся більше про те, як ЮНЕСКО співпрацює з урядами, окремими особами та громадами з метою сприяння медіа- та інформаційній грамотності, відвідавши наш веб-сайт. Завантажуйте наші ресурси та долучайтеся до наших програм, щоб допомогти втілити у життя ключові навички інформаційної та медіаграмотності. Серію подкастів «Інфодетокс» розроблено та реалізовано ГО «Детектор медіа» у співпраці із ЮНЕСКО та за підтримки Японії. Висловлені погляди є виключно точкою зору авторів і не обов’язково відображають позицію ЮНЕСКО або Японії.